Авіньйонський полон пап. Причини його виникнення і наслідки. Клименттгскастваннятїрдену тамплієрів. Антипапа та вплив політичних партій на римську церкву. Пізанський собор 1409 р. Епоха троєпапства.

Після смерті Бенедикта XI (1303 - 1304 р. р.) у Перуджі, туди, за традицією, зібрг лися кардинали, однак у продовж 11 місяців не змогли досягти згоди, а потім дійіпл компромісу. Французи вибрали архієпископа Бордо, Бертрана де Го, який прийня ім'я Климента V (1305 - 1314 р. р.), але був відсутнім на конклаві. У 1309 р. ві переїхав до Авіньйону. Однак його становище було складним з огляду на тиск, яки чинився на нього з боку короля. Тому він скасував буллу "Шат 8апс1ат", давш зрозуміти, що не втручається у світські справи. Однак французький король Філіп Тщ ний вимагав формального процесу, який оголосив би Боніфація VIII незаконним га пою, а також скасувати орден тамплієрів. Тим часом Климент V зробив Авіньйо своєю резиденцією. За ним в Авіньйон переїхала курія, яка налічувала тоді пона 4000 чиновників. Авіньйон служив папстві як столиця західного християнства впре довж 70 років. Папи добровільно залишили Рим, який не підкорявся їм, однак, як раніше і далі вважали себе наступниками св. Петра. Між Авіньйоном та Римом підтрв мувалися вільні контакти. У політичних справах Климент V потурав королям Франці Він спочатку скасував буллу Боніфація VII "Шат запсіат", а потім скликав у В'єш

98

5.: і на Роні Вселенський собор (1311 — 1312 р.), програма якого була зосереджена на трьох ::- - :роблемах: розгляд справи ордену тамплієрів, підготовка нового хрестового походу т: га засудження тези "християнської бідності", що її пропагували францисканські спіріту-Іали. З правлячих монархів був присутнім лише король Франції. Філіп Гарний вже і давно вів боротьбу з орденом тамплієрів процес, звинувачуючи їх у віровідступництві, е контактах з нечистою силою, моральній розбещеності тощо. Звинувачені підлягали І церковному судові, тому собор у В'єнні затвердив королівський вирок. Соборні отці І засудили також учення ідеолога спірітуалів П'єра Оліві і схвалили в принципі намір ; папи організувати новий хрестовий похід, не приймаючи з цього питання конкретно-I го рішення. А взагалі діяльність Климента V і його наступників була спрямована на І підкорення усього Західного єпископату владі римської курії. Дедалі більше обмежу-ї валась автономія кафедральних капітулів, дедалі частіше на церковні посади призна-І чення проводилося безпосередньо папством. Йшов швидкий розвиток куріальної і бюрократії: були реорганізовані папські трибунали, римська рота та апостольська сиг-^; натура, розширені апостольські Камера і Пенітенціарій. З метою покрити величезні і розходи, папа розширив податкову систему, яка охопила всю християнську Європу і і дозволила в короткий термін зібрати просто - таки неймовірні засоби. Після смерті І Климента V Римська кафедра залишалась вакантною більше двох років. Насамкінець І у 1316 р. був обраний в Ліоні кардинал Жак Дюзе, єпископ Авіньйонський, який прий­няв ім'я Іоанна XXII. Це був, найбільш упливовий папа XIV ст. Іоанн XXII почав принципову боротьбу з "рухом бідних ", чи з крайнім крилом францисканських спіріту-I алів. Він видав проти них ряд документів, які засуджували ідеологію християнської оїдності. У політиці ж папа Іоанн XXII був недалекоглядним, а тому заподіяв багато шкоди, особливо, в Німеччині. Конфлікт з Людвігом Баварським дійшов до того, що

усі противники папи поставили під сумнів усе вчення, яке стосувалося примату Римсь­кого Першосвященика. Це був перший виступ проти папства, який здійснювався ши­роким фронтом в області богослів'я і церковного права. При своїй коронації на трон імператора в Римі Людвіг Баварський проголосив детронізацію Іоанна XXII і на його місце призначив францисканця - спірітуаліста, який прийняв ім'я Миколай V. Вигна­ний через два роки з Риму населенням міста він здався на милість Іоанна XXII, який відіслав його в монастир. В доктринальних питаннях Іоанн XXII висував твердження, які викликали протест з боку багатьох теологів (наприклад, ідея про перебування після смерті спасенних християн зіш аііаге - під місячним небесним вівтарем).

Наступником Іоанна XXII був Бенедикт XII (1334 - 1342 р.), а після нього папою був Климент VI (1342 -1352 р.), котрий таки вплинув на німців і вони вибрали коро­лем КарлаІV А при виборах наступного папиІнокентія VI (1352-1362 р.) кардинали встановили перший в історії капітул виборщиків, після чого вони стали розглядати папу як одного з рівних собі. Його наступник Урбан V (1362 - 1370 р. р.) вперше здійснив подорож у Рим. Однак становище в Римі виявилося гіршим, аніж він очіку­вав, тому він скоро повернувся до Авіньйону. Григорій XI (1370 - 1378 р. р.) з допо­могою Катерини Бенінкази у 1376 р. назавжди покинув Авіньйон і повернувся до Риму - це сталося у січні 1377 р. Йому вдалося знайти шлях для примирення з Фло-ренцією. Але ще до укладення миру Григорій XI помер і римський народ став вима-

99

гати папу італійського походження. На престол було обрано архиєпископа міста Барі Бартоломео Пріньяно, який взяв ім'я Урбана VI. Однак невдовзі конфлікти між ним та кардиналами призвели до того, що останні, користуючись підтримкою короля Франції, вибрали папою кардинала Роберта Женевського під ім'ям Климента VII (ан-типапа). Так було покладено початок Великого розколу Західної Церкви, який тривав тридцять дев'ять років. Климент VII зробив резиденцією Авіньйон. Спроби ж зброй­но узяти Рим виявилися невдалими. Однак грубощі і неврівноваженість Урбана VI набувала дедалі гостріших форм. Він почав боротьбу з королевою Іоанною Неаполі­танською, яку оголосив ворогом апостольської столиці. Змова ж куріальних санов­ників і кардиналів проти Урбана VI закінчилась для них трагічно. За наказом папи були вбиті п'ятеро кардиналів - італійців. Урбан VI помер, оточений загальною нена­вистю.

Щодо країн і королів, то на боці Урбана VI були імператор Карл ІV, його наступник Венчислав. На боці папи були також Італія (крім Неаполя), Англія, Угорщина та Скан­динавія. Климента ж VII підтримували Франція, Іспанія, Сіцілія, Неаполь, Савойя. Шотландія, Португалія і деякі території Німеччини. Але послух не був стабільним. Часто навіть окремі єпархії розділялися і те ж саме відбувалося з чернечими ордена­ми. До всього цього, зрозуміло, додавалися політичні суперечності, такі як, наприк­лад, ворожнеча між Францією та Англією. Звичайно, таким стан речей був дуже сум­ним і безумовно шкодив Церкві.

Наступник Урбана VI Боніфацій IX (13 89 -1404 р.) не тільки не усунув розколу, але й ще більше поглибив його. Адже в Авіньйоні у цей час після Климента VII (1394 — 1423 р.), якого підтримували королівські двори Франції, Неаполя, Шотландія, чаетко-во Німеччина. Папу ж у Римі визнавали Англія, Португалія та Угорщина. Інші країни зберігали нейтралітет. Боніфацію так і не вдалось подолати розкол. За його часів про­цвітали непотизм, торгівля відпущенням гріхів та куріальний бюрократизм. Нічого не змінив у становищі Церкви і дворічний понтифікат Інокентія VII (1404 - 1406).

Тим часом скрізь, особливо в Паризькому університеті розроблявся план за пла­ном з метою подолати розкол. Однією з можливостей могло стати зречення Бенедик-та XIII чи Григорія XII (1406 - 1415 р.р.) - чи навіть обох - від папського престолу. Однак узгоджена між обома сторонами зустріч в останню хвилину не відбулася, що викликало невдоволення багатьох королівських дворів. Тоді ініціативу взяла у свої руки кардинальська колегія, яка у 1409 р. скликала в місті Піза собор. Туди приїхали 24 кардинали, багато єпископів, а також представники королівських дворів та універ­ситетів. Ані Григорій XII, ані Бенедикт XIII на соборі не були присутні. Після обгово­рень обидва відсутні папи були проголошені схизматиками і був обраний новий папа - кардинал Петро Філарг, францисканець, який прийняв ім'я Олександр V (1409 -1410 р. р. - антипапа). Він вирішив заснувати власну резиденцію в Валонії і був визна­ний більшістю держав. На боці Бенедикта XIII залишилися Іспанія, Португалія та Шотландія, на боці Григорія XII - німецький король Роберт, Ладислав Неаполітансь­кий, частина Італії. Коли Олександр V через рік помер, його наступником став анти­папа Іоанн XXIII (1410-1415 р.р^ таким^пшом^ламість-двох тепер троє людей стали називати себе папою, і виявилось ще важче вирішити, хто з них є законним

главою і ких пап додана: викресл І законни

І пізансьі були вш

Запип

Якиме

Яку роль

ються чв;

Чи мо

. зворотні

Списо

Д.П.С

НА./

А. Ми

Прот.

С. Г. т

Лекц ТУСІ ТАІС ПАПі

ЯнГ

| освіту і пройшс

і в уніве]

призна¹

став пр

мовами

Нади

ПОВІДЬ!

архієпк | лися ні] І збіглаез

ретичні

І щали н

Гусд

. профес

принес

100

і Бар главою Римської Церкви. І згодом у Римі не одважувалися розглядати двох пізансь-с ним І ких пап як антипап. Тому коли пізніше папа взяв собі ім'я Климент, то до нього була )роля і додана цифра VII (Климент VII, 1523 - 1534 р.р.), тобто Климент VII - антипапа І(ан- і викреслювався з числа наступників Апостольського Престолу, в той час як наступний швав : законний папа з ім'ям Олександр (1492 - 1503 р.р.) став числитися шостим після 5рой- | пізанського папи Олександра V. Із списків папського щорічного довідника їхні імена яа VI були викреслені лише у 1947 р. полі-

ШОВ-і і Запитання до теми:

іена-

папи І Якими об 'єктивними причинами був викликаний так званий авіньйонський полон пап? Яку роль відіграла в цьому явищі світська влада? Чому в Римській Церкві в цей час спостеріга­ються чвари за престол?

Чи можна пояснити авіньйонський полон пап тим, що в Західній Європі набувають сили не-пник зворотні процеси посилення світської влади у різних країнах? жан- Список літератури до теми:

ЮЙЯ Д-П- Огицкий. Православне и западное християнство.

НИМ Н-.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви. Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.

" С. Г. Лозинский. История папства,

сум-

^,але

^т~] Лекція № 16.

;тко- ГУСИТСЬКИЙ РУХ. КОНСТАНТСЬКИЙ СОБОР - ЙОГО РІШЕННЯ