УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ

Історія західних віровизнань

Курс лекцій для 3-го курсу Частина 1

Упорядник: прот. О. МАЛАНЯК, кандидат богословських наук, викладач КДА і С

х І Е К А

у/ (Л- иЯ /уиМяий

Київ- 2002 рік

ЗМІСТ

Лекція № 1. Історія західних віровизнань як дисципліна. Зміст курсу і мета вивчення історії західних віровизнань та коротка характеристика західного християнства. Ставлення Православної Церкви до інославних конфесій. Три чини прийняття інославних 5

Лекція № 2. Основні догматичні й обрядові відмінності римо-католицького віровчення. І Ватіканський собор. Догмат Римо-католицької Церкви про примат влади Римського єпископа 13

Лекція № 3. Вчення Святого Письма, історичні аргументи про примат влади римського єпископа і їх спростування Православною Церквою. Папа як наступник апостола Петра. Ставлення апостола Петра до інших апостолів 17

Лекція № 4. Роль Римського єпископа і римської кафедри у давній Церкві в І - III ст. Єп. Віктор та єп. Стефан - основні провідники ідеї примату Римського єпископа. Причини, які сприяли в цей час виникненню вчення про зверхність римського єпископа над Церквою 24

Лекція № 5. Римська кафедра в IV—V ст. Пояснення Римо-католицькими богословами змісту 6-го правила І Вселенського собору та 3, 4, 5 правил Сардикійського Собору в контексті вчення про примат папи. 6-е правило І Вселенського Собору. 31

Лекіщ'М^гСшгп^шгвішда. дали. Лжеіеі дорові декреталії - зміст причина та історія виникнення. Відмінність у розумінні вчення про Церкву Православ'ям та католицизмом 38

Лекція № 7. Помісні Церкви Західної імперії до X ст. Зазіхання римських єпископів на примат влади в епоху Вселенських соборів. III і IV Вселенські собори. Формули папи Гормізди 43

Лекція № 8. Розділення Римської імперії на Західну і Східну держави. Політичне становище Західної держави в III—VIII ст. Зазіхання пап на світську владу. 48

Лекція № 9. Розкол між східними і західними церквами. Патріарх Фотій. Папи Миколай І і Андріан II. Великий Софійський Собор. Осудження "Шіоцие". Папа Іоанн VIII та інші папи. Константинопольський Свято-Софійський собор 879 року. Після Свято-Софійського собору. 50

Лекція Ж» 10. Формальне розділення між Східною і Західною Церквами в XI ст. Імператор Костянтин XI Мономах, папа Лев IX, патріарх Михайло Керуларій та їх роль у цьому розділенні. Богословська додеміка з Римом Льва Охрицького. Завершальний акт розділу церков 62

Лекція 11. Григорій VII Гільдебрант та його діяльність в становленні вчення римо-католицької церкви про примат духовної та світської влади пап. "Диктат пап". Боротьба Григорія VII проти німецького імператора та світської інвеститури. Римо-католицька Церква як абсолютна монархія '

Лекція № 12. Римо-католицьке вчення про походження Святого Духа від отця і Сина ("філіокве"). Догматична сутність учення про "філіокве". Роль вчення "філіокве" у процесі розділення церков. Римо-католицьке вчення про чистилище !

Лекція № 13. Епоха хрестових походів. Ідея і мета хрестових цоходів. Петро Ам'єнський. Папа Урбан II. Хрестові походи - інструмент пап у боротьбі зі світською владою, Візантією і засію для власного збагачення. І хрестовий похід. IV хрестовий похід <

Лекція № 14. Папство в XIII ст. Папа Інокентій III. Чернечі ордени: Домініканський, Францисканський. ГУ-й Латеранський собор - формування латинського вчення про Євхаристію. Інквізиція [

Лекція № 15. Авіньйонський полон пап. Причини його виникнення і наслідки. Климент V Скасування ордену тамплієрів. Антипапа та вплив політичних партій на римську Церкву. Пізанський собор 1409 р. Епоха троєпапства і

Лекція №16. Гуситський рух. Константський собор - його рішення та історичне значення для римо-католицької Церкви. Папа Мартін V 1(

Лекція Жа 17гВшшшьЕШй^о6бу:ШаШГЄвтШт"IV. Антипапа Фелікс V. Фераро - Флорентійський собор і унія із Східною Церквою. Вчення Марка Ефеського про сходження Святого Духа 1.(

Лекція № 18. Папство в епоху гуманізму. Папа Миколай V, Пій II, Каліст III ті інші. Характеристика пап епохи гуманізму. Інокентій VIII і булла "8игштш8 сіезісіегапіез" (1484 р.). Епоха гуманізму - відродження поганських культів і мистецтва Н

Лекція Ж» 19. Ігнатій Лойола і його роль у формуванні "Ордена Ісуса". Тридентський собор. Папа Павло IV та індекс заборонених книг. 1(

Лекція № 20. Папи і Папство. Папа Пій IX. Маріологічні догмати римо-католицької церкви 11

Лекція № 21. Сучасне становище і структура римо-католицької церкви. Папа і його роль у католицькій церкві. Кардинали, їхня колегія та чини. Державний секретаріат. Конгрегації. Папські Ради. Папські посли у канонічному праві И

4

Лекція № 1.

ІСТОРІЯ ЗАХІДНИХ ВІРОВИЗНАНЬ ЯК ДИСЦИПЛІНА.

Історія західних віровизнань вивчає істини православної віри у співставленні з тими догматичними і церковно - практичними відхиленнями, котрі містять інославні цер­кви чи конфесії, тобто ті, що відпали від єдності Вселенської Церкви.

В історичному плані західні віровизнання, вважаймо, з'явилося з початку існуван­ня Церкви. Написане наприкінці 1-ого ст. св. апостолом та євангелістом Іоанном Бо-..85 гословом четверте Євангеліє спрямоване проти думки тих, хто хибно пояснював про Особу Господа Ісуса Христа, хто заперечував, що Він є істинний Син Божий. Апостол писав його після трьох євангелісті - синоптиків, коли в перших християнських грома­дах вже поширювалися помилкові судження. А тому стверджуймо, що апостол єван­геліст Іоанн є не тільки засновником богослів'я, про що свідчить даний йому титул ••"^ Богослова, але й конкретно богослів'я порівняльного.

.95

.98

В епоху Вселенських Соборів (IV - VIII ст.) святі отці і вчителі Церкви окреслюва­ли істини православного вчення в полеміці з хибними поглядами єретиків, з тими помилковими думками й уявленнями і оманливими твердженнями, які упродовж століть супроводжували буття Церкви Христової. І самі Вселенські Собори, як пра­вило, збиралися, коли виникала та чи та єресь і треба було дати чітке визначення церковної істини, аби остаточно спростувати це лжевчення і ствердити догмати ка-фолічної віри.

01

Як предмет, що вивчається в духовних навчальних закладах, історія західних віро­визнань, або порівняльне богослів'я витворилося у XVIII ст. В XIX ст. його вивчали в академіях, семінаріях, а в більш стислому вигляді в єпархіальних училищах.

04

Зміст курсу і мета вивчення історії західних віровизнань та коротка характе­ристика західного християнства.

Беручись до вивчення історії західних віровизнань, як і будь-якого нового предме­ту, корисно поставити перед собою питання: що вивчає даний предмет і навіщо його вивчати?

07

Відповідь на перше питання дуже проста: історія західних віровизнань вивчає ко­ротку історію та найістотніші догматичні помилки основних неправославних визнань. До них належать такі:

09

11

I. Римський католицизм, який порвав з єдністю Вселенської Церкви в 1054 р., зая- I вивши про своє панівне становище серед усіх інших Церков. Це найбільша і політич­ но найпотужніша з-поміж усіх християнських конфесій, які знаходяться за межами видимої церковної спільноти. Найбільша кількість християн у світі належить саме до Римсько-католицької церкви.

14

II. Протестантські конфесії, які відокремилися від римсько-католицької віри, почи­ наючи з XVI ст. внаслідок так званого руху Реформації. Протестантизм дуже скоро розділився на окремі гілки, які відбивають зумовлені історичними обставинами особ­ ливості християнського віровчення в державах середньовічної Європи. Окрім вели-

. ких відгалужень в протестантизмі, починаючжзХШ багато окремих рухів і сект.

Три основні гілки протестантизму такі:

'- .":-: теганстзо - перше чітко сформоване церковне вчення, спрямоване на визв' лення Німеччини з-під влади Риму. Його засновником став колишній католицька монах Мартін Лютер. Іншим великим реформатором, який єднався у своєму вченн: лютеранством, був Ульріх Цвінглі, чия діяльність проходила в Швейцарії.

б) Кальвінізм чи реформаторство, яке виникло у Швейцарії трохи пізніше від ль теранства. Його родоначальником був Жан Кальвін. Він виступив як запеклий пр< тивник католицизму і бачив своє завдання в об'єднанні розрізнених зусиль Рефо] мації в окремих країнах Заходу і в наданні боротьбі різких, чітких форм.

в) Англіканство, яке стало результатом очолюваного королем Генріхом VIII опо{ християн Англії "тиранії Римського єпископа і мерзотному безчинству".

А коли ми говоримо "Римсько-католицька церква", "Протестантська церква", навг "баптистська церква" чи тим більше "Нова Московська церква Ісуса Христа", то зр< зуміло, що в даному випадку ми вживаємо це слово в контексті церковно-історичш му, аби щоразу уникати обмовок "так звана церква", чи "католицизм, який учить пг. себе, ніби він являє собою Вселенську Церкву".

Відносно протестантизму взагалі краще вживати виразу "християнська громад* чи "конфесія" (визнання), тим самим точно з'ясовуючи її сутність.

Заключною темою курсу "Історія західних віровизнань" є знайомство з таким скла; ним явищем у християнському світі XX ст., як екуменічний рух, декларованою м< тою котрого є досягнення єдності між послідовниками різних християнських ви: нань. При цьому треба розуміти, що являє собою цей рух і чітко визначити своє це] ковне ставлення до нього, яким можуть бути межі участі в ньому Православної Це] кви і православного християнства.

Дуже важливо мати зрозумілу відповідь на друге питання: навіщо православною християнинові вивчати основи чужих віровчень, навіть слухати про які інколи важ* для серця і душі? Чи ж не корисніше йому стверджуватися в істинах Святої Соборн< й Апостольської Церкви?

На це питання у різний час відповідали по-різному. У минулому столітті значни російський богослов і церковний історик, професор Московської Духовної Академії Московського університету, протоієрей А. М. Іванцов-Платонов відповів на це ш тання так: "їх треба вивчати із звичайної допитливості, і з огляду на всілякі практичі потреби та уявлення". Така відповідь навряд чи задовольнить повністю. Допитливісі сама по собі зовсім не являє собою чесноту. Навіть більше, допитливість у цариї духовного життя відноситься до чогось необов'язкового, скоріше до певної спокусі аніж духовних набутків.

У 60—70-і роки нашого століття, відзначені прагненням до екуменізму, можи було почути думку, мовляв, вивчення відхилень у віровченнях інославних коь фесій потрібне для того, аби познайомитися з їхнім досвідом, наприклад, у спраї соціального служіння, освіти. Справді, добре відлагоджена у протестантів і кате ликів у цій царині гідна уваги. Однак при цьому треба добре розібратися у спон) ках такої діяльності, аби не потрапити під впдив4нославних-5ог-асловських коь фесій.

6

Соціальне служіння зубоженим людям, хворим, престарілим, випливає у протес-зо- гантів з учення про філантропії, а не з засад євангельського церковного милосердя і ий любові до ближнього.

гі з Відносно християнської педагогіки, то більший досвід католицьких шкіл, певна ж і річ, може бути цінним для освітньої роботи у православних школах, що їх відкриває ю- нині Російська Церква, а також ліцеях, гімназіях, інститутах та університетах. Вони ю- повинні стати православними не тільки за назвою, але й по суті, в них мають бути >р- інші, ніж у світських закладах, засади педагогіки та викладання. Однак і в цьому ви­падку не забуваймо, що основи вчення про людину у Православній Церкві зовсім ру інші, ніж у католицькій.

Отже, мова може йти тільки про деякі периферійні області церковного життя, і то ть з неабиякими застереженнями. А тому й відповідь, мовляв нам треба у них "повчити-о- ся", можна прийняти тільки з певними обмеженнями.

о- Єдино правильна і вичерпна відповідь на це питання міститься у творах святих )о отців і тих богословів та ієрархів, котрі продовжили золоту нитку святоотцівської думки, беликий'святитель Церкви Ґригорій'Богослов (ЇУст.) про християн, які'опи-нились у відколених від Церкви громадах сказав так: "Ми домагаємося не перемоги, а повернення братів, розлука з котрими терзає нас". В цих словах ховається глибокий

• смисл переживання і болі за розкол і усвідомлення недуги будь-якого інослав'я, яке

• гасить полум'я духу християнина саме настільки, наскільки він інославний, тобто на-

• скільки він тримається хибних поглядів, притаманних його конфесії, на шкоду заса-

• дам церковного вчення, що збереглися в ній з часу давньої, нерозділеної Церкви.

• Саме така думка і прагнення до повернення братів у лоно Вселенської Апостольської Церкви і повинні бути покладені у основу вивчення догматичних відхилень інослав-

і них конфесій.

) Одне з найважливіших завдань курсу полягає в тому, аби навчитися розуміти, як,

і здавалося б, абстрактичні догматичні положення діють на душу християн, а коли вони хибні, то яким чином спотворюють його внутрішній світ.

і Це з 'ясується після ознайомлення з глибинною суттю відхилень від істини Право­славної віри, що викладаються в наступних розділах даного курсу.