III (1550 - 1555 р. Р.) розумів, що слід іти дорогою, прокладеною Павлом III, він р0ш

підтримував єзуїтів і просунув справу Тридентського Собору. На двох засіданнях були _нар_С

видані декрети про догмат Євхаристії і про Таїнство покаяння. Однак~Собор був пе- у

рерваний через конфлікт між імператором та королем Франції. Після смерті Юлія III ді_ви

кардинали, залишаючись вірними церковній реформі, вирішили вибрати найкращого ; п<

папою став Червіні - Марцелл II. Але він помер через три тижні. На папський престол ^? ді_ви

було обрано Карафу, який прийняв ім'я Павла IV. Чотири роки його понтифікату ув- О;

ійшли в історію як приклад крайнього інтегризму та абсолютизму. Його радниками І Хри<

були єзуїти та театини. Незламний поборник християнської моралі, папа, однак, про- \ _За ос

тегував своїм непотам. У міжнародній політиці Павло IV виступав проти імператора _ВОр_Я

Карла V і не визнав миру, укладеного з протестантами в Аугсбурзі. Він виступив та- і _теля

кож проти наступника Карла на іспанському троні - Філіппа II, закликаючи на допо- Зг

могу не тільки Францію але навіть протестантів і турків. Коли іспанські війська на- _ві_{д п}

близилися до Риму, Павло IV попросив миру, відмовляючись від союзу з Францією. В _Звіль

Римі папа проводив суворі реформаторські заходи, вдаючись до терору, поліцейсько- _ста (_

то нагляду. З Вічного міста було вигнано 113 єпископів, виловлені сотні ченців - блу- у _ста

качів, не були помилувані навіть і кардинали, звинувачені в аморальності чи підго- ц^

і навп

;Отрс

Чс

товці змов. В останні місяці свого життя Павло IV прогнав навіть власних непотів. прес

Запитання до теми:

На що була спрямована діяльність чернечого ордену "Ісуса Христа"? Як римські папи викори­стовували орден єзуїтів для досягнення власних цілей?

Яке значення мала діяльність ордену? ^ють '■

Які основні рішення Тридентського Собору і чому він був перерваний? рІДН<

Список літератури до теми: Вр

Д.П. Огицкий, Православне и западное християнство. спас:

ОЖ.І

ого

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви.

Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.

гдина никії

С. Г. Лозинский. История папства. Р "

ПО

алі усім. ки задля

Лекція № 20.

ПАПИ І ПАПСТВО. ПАПА ПІЙ IX.

іапи, але іправах'" духовне

МАРІОЛОГІЧНІ ДОГМАТИ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ.

одно на-у справі і досить ула роз->ву Три-гаЮлій III, він

До найпізніших догматичних визначень, проголошених Римо-католицькою церк­вою відносяться два догмати про Діву Марію, так звані маріальні догмати: догмат про непорочне зачаття Діви Марії і догмат про тілесне вознесіння Діви Марії на небо.

У православному святоотцівському богослів'ї автономна маріологія відсутня. Учен­ня про Пресвяту Богородицю існує у святих отців тільки всередині христології, а не як певна самостійна маріологія, чи особливий розділ антропології, присвячений Святій Діві. Саме іменування Богородиця, котрим на III Вселенському Соборі (431) Церква урочисто підтвердила Богоматеринство Пресвятої Діви, утвердилося в контексті хри-стологічних суперечок. На противагу тим, хто заперечував Богоматеринство, тут бо­рониться іпостасна єдність Сина Божого, Котрий став Сином Людським: Той, Хто [ях були народився від Неї, є невідхильно Бог і людина.

Олія III ращого ірестол сагу ув-никами ік, про-гратора пив та-а допо-ька на­дією. В шсько-$-блу-підго-ютів

був пе- у ]Римо-католицькій церкві є два нещодавно прийняті догмати, що торкаються Діви Марії, які сильно перекручують учення Вселенської Церкви.

Перший з них ухвалений у 1854 році. Це так званий догмат про непорочне зачаття Діви Марії.

Одразу і висловимо застереження: католики не прирівнюють безсімейне зачаття Христа Спасителя до непорочного зачаття Діви Марії. Вони не говорять, що так само, за особливою дією Духа Святого, з'явилася на світ Богородиця Марія. Вони не го­ ворять, що це одне і те саме: народження Божої Матері і народження Христа Спаси- | теля.

Згідно з цим догматом, Пресвята Богородиця, хоча Вона й народилася, як усі люди, від природного зачаття батьків Своїх Йоакима й Анни, але в перший же момент була звільнена від провини першорідного гріха з огляду на майбутні викупні заслуги Хри­ста Спасителя і завдяки особливому, дарованому їй привілею. Тобто Вона опинилася у стані, у якому перебували Адам і Єва до гріхопадіння.

викори-

Цей догмат був прийнятий, здавалося б, з найкращою метою - для прославлення Пресвятої Діви Богородиці Марії. Для особливої вказівки на її святість і непорочність навіть ще до її народження. Тим. не менше наша Церква, прославляючи Богообрану ! Отроковицю, не приймає цього католицького догмату і прийняти не може.

Чому? Які висновки, наперед неприйнятні для всього церковного вчення, виплива­ють з прийнятого твердження, що Божа Матір була звільнена від провини першо­рідного гріха.

Виявляється, цей догмат підриває самі основи християнської віри й учення про спасіння. Адже ще до викупної жертви Христа, з огляду на особливий привілей, стає можливим спасіння, всеціла святість і непорочність однієї людини Пресвятої Діви Богородиці Марії; чому ж тоді той самий привілей не міг надатися й іншим? Скажімо, старозавітним праведникам, прародичам Христа у тілі? Коли прийняти, що одна лю­дина була викуплена, то чому Бог нелюмидузав^ззагадіуілхд^гаріззавіхних правед-ників? Чому вони повинні були зійти до пекла?

111

Пророк і Предтеча Іоанн прийшов і звістив майбутнє викуплення, але ніхто з них П не міг бути звільненим від пекла, бо відокремленість від Бога ще не могла бути подо- виш ланою. тілеї

Церква завжди із слушністю вчила, що тільки після того, як Христос Спаситель | Ти, ] прийшов, утілився в реальній історії людській, постраждав і по Воскресінні вознісся Н на Небеса із Своїм Пречистим Тілом, з'явилась можливість спасіння й обожествлення праї людини. що з

Таким чином, цей, видавалося б, покликаний прославити Божу Матір, догмат на- в каї справді принижує її особисту святість і особисту заслугу. Виходить, що звільнення і Кої від наслідків першорідного гріха було дано їй автоматично, без огляду на той винят- І тіль ково незвичайний подвиг святості, що його Вона несла в час Свого земного життя. І ми і

Особливо відмітьмо, що догмат про непорочне зачаття розриває єдність людсько- жит го роду і тим самим піддає сумніву саме спасенне втілення Сина Божого і сприйняття му ( Ним на Себе справжньої людської природи. Багато святих отців повторюють глибо- А кий вислів про викупний подвиг Христа, сказаний уперше святителем Григорієм Бо- вип. гословом: "Що не сприйнято, те не зцілено". висі

Для того, аби уздоровити повністю всю людину, Христос Спаситель повинен був П сприйняти всю людину (крім гріха, котрий на самому початку не був властивий далі людській природі). Це сприйняття було можливим тільки в тому випадку, коли Божа ■ в ць Матір ніяким чином і нічим не була відділена з попереднього покоління роду людського ний якщо Вона не була особливим творінням, що перебувало у винятковому становищі, ■ Б< якщо за природою своєю Вона була точно такою, як і всі інші люди. Католики ж, по | закс суті справи, через прийняття догмату про непорочне зачаття піддають це сумніву. всіх

Є і третя причина, з якої цей догмат не може бути прийнятим Православною церквою. А

Вся історія Старого Заповіту - це історія того, як рід людський ведений провидін- і буї ням Божим, повинен був через покоління праотців, святих, праведників, принести Ту, всіх Котра була б не тільки особисто свята, але в Котрій проявилася б святість усього У людства. Маї

Котра стала б вершиною людського роду ньої

А якщо прийняти католицький догмат, то виходить, що в будь-який момент котро- У мусь - от міг датися привілей непорочності, незалежно від того, хто була ця людина, і тані Таким чином, втрачаються значення Старого Заповіту, як приготовлення людства до і бон втілення Христа Спасителя. Я

Отже, не все те, що здавалося б, спрямоване на прославлення Бога і Божої Матері. суп< насправді є таким. Судити треба не тільки за словами й спонуками, але й за висновка- зок} ми, що випливають з тих чи тих догматів чи вчень інославних конфесій. лію

Католики охоче посилаються на те, мовляв, і православні іменують божу Матір сен; Веесвятою, Непорочною, Пречистою. Зрозуміло, що ці іменування є у нас і в бого- нок службових текстах, і в творіннях святих отців, але вони вживані не в догматичному. В не в тому вірознавчому смислі, що засвоюється католицьким догматом, а в смислі ров: богослужбового прославлення чи в тому смислі, у якому ми говоримо про святість вон старозавітних пророків і праведншсів_тж>трі були-лричетні до першорідного гріха із і телі необхідності сходили в пекло до викуплення Христом Спасителем. І літу

112

Прийнявши цей догмат, католики повинні були прийти до іншого, що неминуче випливає з першого. Він був прийнятий у 1950 році. Він називається - Догмат про тілесне вознесіння Божої Матері, а звучить так: "Непорочна Богоматір, Вічнодіва Марія, Ти, Що завершила путь земного життя, була взята душею і тілом в Небесну Славу".

На перший, поверховий погляд, у цьому догматі нема нічого неслушного. Адже у православних піснеспівах на свято Успіння, і у величанні, і в за достойнику ("Ангели, що успіння Пречистої бачили, здивувалися: як Діва підноситься від землі на Небо"), і в канонах, написаних святими отцями і великими догматистами Іоанном Дамаскіним і Космою Маюмським, неодноразово висловлюється думка про те, що Божа Матір не тільки душею, але й пречистим Своїм тілом була вознесена на Небо. На іконі Успіння ми бачимо тіло Божої Матері, що лежить на одрі, і Христа Спасителя, Котрий дер­жить її душу, і в той же час бачимо Божу Матір, Котра сидить у Пренебесному Свято­му Святих уже в тілі прославленому.

Але тут справа не в зовнішньому збігові, яке справді є, а в тому, з яких тверджень випливають Православне вчення і новий Римо-католицький догмат і які подальші висновки можна з них зробити.

Православна Церква учить так: Божа Матір, як і всі люди, перебувала під відпові­дальністю першорідного гріха, і тому Вона, хоча й не мала ніяких особистих гріхів (і в цьому смислі була Святою, Непорочною, Пречистою) повинна була спізнати голов­ний наслідок першорідного гріха - смерть.

Божа Матір, закінчивши путь земного життя, спочатку зазнала смерті за таким само законом, що й усі нащадки Адама і Єви, бо наслідки гріха прародичів є спільними для всіх людей.

Але, померши природним чином, як і всі люди, Вона не залишилася у владі смерті і була, ще до загального воскресіння і Преображення, вилучена від спільного присуду всіх народжених на землі і перебуває вже на небі в прославленному Своєму тілі.

У католиків інший підхід. Згідно з їхнім догматом про непорочне зачаття Божа Матір під провиною першорідного гріха не перебувала і не несла відповідальності за нього.

У розпливчатому формулюванні догмату про тілесне вознесення Божої Матері пи­тання про смерть обійдено. Воно зовсім не визначено і не з'ясовано у католицькому богослів'ї, тому існують дві думки, обидві хибні з погляду давньоцерковного вчення.

Якщо Божа Матір, як говорять одні католицькі богослови, не померла, то виходить суперечність з усім вченням давньої нероздільної Церкви, котра цей факт стверджує, зокрема з преподобним Іоанном Дамаскіним, Тому сучасні католицькі мислителі во­ліють говорити, що Божа Матір спочатку померла, а потім була воскрешена і возне­сена. Але якщо визнати, що Божа Матір все ж померла, хоча Вона і не була під прови­ною першорідного гріха, то значить смерть її була добровільною.

Вона не була зобов'язана померти, але Вона спізнала смерть добровільно, як доб­ровільно спізнав смерть і Син Божий. Але якщо вона була добровільною, то, значить, вона була й викупною. Католики так і говорять, іменуючи Божу Матір Співвикупи-телькою. Це один з офіційних титулів^щодхшіішщ джхтххвживають у католицькій літургії.

113

ІН

не

те

Отже, неприйняття нами цього догмату ґрунтується на тому, що він зв'язаний з догматом про непорочне зачаття, відповідно з яким смерть Божої Матері виявляєть­ся добровільною, а значить, і викупною, а Сама Вона виявляється співвикупителькою ла людського роду: Немає потреби говорити, як ця доктрина суперечить усьому, що вчи­ла і вчить Церква, і вченню Святого Письма про Христа як єдиного посередника між Богом та людьми.

Таким чином, обидва католицькі догмати відносно Пресвятої Діви Богородиці Марії не можна приймати тому, що висновки, які з них виводяться, розхитують основи церковного віровчення. І насамперед це стосується вчення про спасіння. вг

Запитання до теми:

Чому Православна Церква,прославляючи Діву Марію, не приймає католицького догмату про її непорочне зачаття? Назвіть не менше три причини такого погляду?

Чим пояснити неприйняття Православною Церквою і догмату римо-католиків про її тілесне вознесіння?

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви.

Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.

С. Г. Лозинский. История папства.

Лекція № 21.

ЄУЧАСНЕ^РАНОВЙЩЕІЄТРУКТУРА РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ.

сь ні

за

сл

ка бі

ко

кл мі тії

ЛЕ

ск

ут

стг

леї

Папа - єпископ Риму і наступник святого Петра у тому розумінні, що саме він виконує^ Церкві той уряд, котрий - як перший серед апостолів - виконував святий Петро.Згідно з ученням католиків його уряд, - це особливий Господній дар, який переходить і до наступників Петра. Таким чином, папа є головою колегії єпископів (к. 331,к.336).

ня ріі

До органів, які допомагають папі у виконанні ним свого завдання, належить, на-приклад єпископський синод, колегія кардиналів, римська курія тощо. Усі вони вико- ^: нують свою роботу від імені папи та силою його авторитету, згідно з приписами пра­ва, на благо всієї Церкви (к. 334). Він - намісник Христа (Уісагіиз СЬгізй). На цій землі

ди він - пастир всієї Церкви. _ня

їв зд єп

Водночас, влада папи є найвищою владою, тобто, в середині Церкви ніхто не може бути проводирем щодо папи, у власних справах йому не має рівних, і не має в Церкві нікого, хто не був би його підлеглим (порівняйте з к. 331). Світська влада також не має права обмежувати його у церковних справах (Сопсіїшт Уаіїсашші І, Сопи., Разгог Ае1ети5,сЗ:Б8 3062).

ех

Ця влада є повною (331) тобто, вона вбирає у себе все необхідне для здійснення

папського уряду. 114

сзании з івляєть-гелькою що вчи-ика між

ці Марії основи

іту про її

і тілесне

іме він святий

), ЯКИЙ

шів (к.

ть, на-

ї ВИКО-

ш пра-і землі

зможе Деркві <ож не Разгог

нення

Влада папи - вселенська, тобто на цій землі вона поширюється на всю Церкву і може застосовуватися вільно, тобто без будь-якого узгодження з іншими - наприк­лад, єпископами світу (к. 331 Ш 22Ь, Иоїа ехріісагіуаргаеуіа 1,3,4).

Поза своїм урядом, предметом якого є Вселенська Церква, папа у Церкві має ще й інші титули, отож він - Патріарх Заходу, примас Італії, митрополит Римської церков­ної провінції і особливо - єпископ Риму. Ця остання його посада тісно пов'язана з папським саном.

Папа - керівник Держави Ватикан. Однак, ця посада вже має велике значення не у внутрішньоцерковному правовому порядку, а у міжнародному житті. На питаннях пап­ського суверенітету, а також суверенітету Католицької Церкви та ролі папи як найголов­нішого представника Католицької Церкви, ми зупинимося в темі про папських послів.

В нинішній час з 1978 року главою Католицької церкви є папа Іоанн Павло II, поляк за походженням. Це перший більше ніж за 500 років папа не італієць і перший папа-слов'янин. До обрання на папський престол він був кардиналом Краківським.

Обирають Римського папу кардинали, тобто вищий прошарок духовенства Римо-католицької церкви, котрий одразу йде слідом за папою: Кардиналів небагато, усього близько 150 чоловік. Вони обирають папу на особливому засіданні, котре називається конклав.

Конклав - цікаве, що іде з середніх віків, установлення Римської Церкви. У пере­кладі з латини сит сіауе означає з ключем. Учасників засідання вводять у якесь при­міщення, вхід закладають цеглою, замикають. Вийти з конклаву кардинали можуть тільки тоді, коли оберуть нового Римського папу. У XIV ст. був випадок, що кардина­ли півтора року не могли нічого вирішити, люди обурились, і просто замкнули їх, сказавши, що поки новий папа не буде обраний, ви звідси не вийдете. З тих пір і

утвердилася така практика. Нині конклави відбуваються в Сікстинській капелі.

Римський папа обирається двома третинами голосів кардиналів.

Колегія єпископів (Со11е£Іит Ерізсорошт) - сукупність єпископів, котрі перебува­ють у спільності з папою. Головою колегії є папа. "Членом єпископського тіла хтось стає силою таїнства посвячення та ієрархічною спільністю з головою і членами ко­легії" (Ш 22а, к. 336).

Колегія єпископів відповідає у чинному церковному праві поняттю колегії (со11е§ішп) (к. 115, § 2), бо вона дає можливість своїм членам брати участь у прий­нятті рішень за умови, коли члени мають не однакові права. Ця спільнота- не спільнота рівних, а спільнота, котра структурована згідно з богословськими нормами. Всере­дині колегії єпископів папі належить "пріоритетне право" або "пріоритет" щодо прий­няття рішень, більше того - як ми вже зазначили - свою владу він може здійснювати і без участі решти членів колегії. Ця колегія, через особливу місію папи як наступника Петра, через його першість, здійснює свою владу виключно у злуці зі своїм головою, і в жодному разі без цього голови. Тобто, йдеться не просто про те, що колегія може здійснювати своє завдання тільки за згодою папи, але і про те, що без папи "колегія єпископів" у своєму повному богословському значенні навіть не існує (ЬО 22, ІМоІа ехріісаііуа ргаеуіа 4 СБ 4). Колегіальнийжшект єпископського чину становив одне з центральних питань вчення, сформульованого II Ватиканським Собором.

115