,АїНи та історичне значення для римо-католицької церкви.

^ПР°" ПАПАМАРТШУ.

чого

5)- Ян Гус народився у 1369 р. в бідній сім'ї. Йому з труднощами вдалося здобути

пла- освіту і вступити до Празького університету, який він відвідував з 1390 р. по 1396 р., дик- пройшовши в ньому всі ступені до звання магістра. Двома роками пізніше він читав голу. | в університеті теологію, в 1400 р. був рукопокладений в сан священика, в 1401 р. [, що | призначений деканом філософського факультету, в 1402 р. - ректором. В тому ж році свої і став проповідником у Віфлеємській церкві, де вирізнявся своїми полум'яними про­хали і мовами.

івер- '■ Надиханий ідеями Уїкліфа, він почав закликати до церковних реформ. Його про-ово- повідь викликала невдоволення багатьох духовних осіб, які звинуватили його перед папа архієпископом в поширенні єретичних учень. Головними противниками Гуса вияви-09- лися німецькі теологи і філософи з Празького університету. Національна ворожнеча [зна- збіглась з розходженнями в богословських та церковних питаннях. Спираючись тео-ія та ретично на Уїкліфа, - прихильника Платона, - Ян Гус був "реалістом", німці ж захи-нсь- щали номіналізм і в 1408 р. винесли вирок основним ученням Уїкліфа. нти- і Гус добився обмеження німецького впливу в університеті, на що у відповідь німецькі "щей і професори і студенти покинупи Прягу і заснували університет в Лейпттігу. Всі пі події ним принесли Гусу повагу і любов чехів, вони побачили в ньому духовного вождя.

101

В 1411р., коли Іоанн XIII (1410 - 1415 р. р. антипапа) почав закликати до нового біля хрестового походу, Гус оголосив публічний диспут на тему: "Чи згідне з прямим смис- булі лом учення Христа, щоб на славу Божу і для спасіння християнського народу були І П підтримані папські булли про хрестовий похід?" Диспут мав величезний успіх - ге- ^ВЇД° роєм його став Ієронім Празький поряд з Гусом. І ли п

Противники Гуса намагалися підвести його під обвинувачення в єресі, призначив- і К ши диспут про сорок п'ять тез Уїкліфа, до яких приєднали шість тез самого Гуса, борі Кардинал оголосив Гусу анафему і піддав інтердиктові всіх, хто його підтримував. Р^еД* Однак у Празі більшість населення підтримувало Гуса, і лише на вимогу чеського Зреї короля Вацлава він змушений був покинути Прагу. І носі

В 1414 р. в Констанці під покровительством імператора Сигизмунда відбувся со- |за з( бор для розгляду вчення Гуса. Основним звинуваченням проти Гуса була підтримка ^секІ ним ідей платонізуючого схоластичного реалізму, слідом за Уїкліфом. На Констан- раль тському Соборі йому було також інкріміновано учення про обов'язкове причастя І Є, мирян під обома видами. Визнаний злісним єретиком, Гус був спалений, а через рік ^гиз^ та ж доля спіткала Ієроніма Празького. | Соб

В ряді релігійних реформаторів Ян Гус посідає видатне місце. Православні богослови і Іс вважають його авторитетом в полеміці проти католицизму, протестанти - попередни- І йогс ком Лютера, багато католицьких письменників пишуть про нього з величезною пова- 1 Д°к гою (наприклад папа Пій II). Чеський народ шанує його як свого найбільшого націо- \ ла У нального героя. Все це говорить про духовне багатство і високу моральність Яна Гуса. І ми),

Іскри вогнищ, що спалахнули в 1415 р. і 1416 р. в Констанці, запалили гуситські і взял війни, які тривали з 1419 р. по 1436 р. Національні, релігійні та соціальні пристрасті ^налі дали поживу цім війнам. иіри<

В гуситському русі намітилися два напрямки: утраквіати - під обома видами чи !^м^ калікстинці - чашники і таборити з іншого. Прибічники першого напрямку обме- ніст жилися вимогою вилучення церковних земель і причастя під обома видами (вином : 1° і хлібом), що служило символом християнської рівності між духовенством і миря- ^ЮТЬ( нами. бутк

Таборити, котрі об'єднали навколо себе найбідніші чи радикально налаштовані заки прошарки населення, вимагали повного здійснення ідеї Уїкліфа, включаючи соціальні І меш реформи. і мата

Приводом для початку гуситських війн послужила заборона урочистих процесій І авто з причастям. Народ учинив опір забороні і напав на ратушу. Очолював бунтівників трог Ян Жижка, який став потім вождем гуситських армій. Папський легат у березні 1420 мун, р. почав закликати до хрестового походу проти богемських єретиків. У відповідь на лися це калікстинці і таборити, об'єднавшись для спільної боротьби, перетворили Табор ^чин< в неприступну фортецю. Армія хрестоносців, яка налічувала до ста п'ятдесяти ти- |^поча сяч чоловік, п'ять разів атакувала гуситів і щоразу відступала з величезними втра- | 0ДД< тами. : Д^ено

У 1424 р. помер Жижка і його місце зайняв Прокоп Великий і Прокоп Малий, які Пі вчинили ряд спустошливих походів у прикордонні німецькі країну щоразу завдаючи І^няв ^ поразки імператорським військам і наганяючи жах на німецьке населення. У битві і

102

ово: зіля Тауса в 1431 р. хрестоносці зазнали остаточної поразки, після чого папа і король смис-1 були змушені шукати перемир'я.

' були І Після тривалих обговорень на Базельському Соборі у 1433 р. був укладений мир, і - ге-1 відомий під назвою "Празьких компактів", за яким гусити отримали право отримува-

! ли причастя під обома видами і вести службу чеською мовою, ачив- Калікстинці та помірковані таборити задовольнилися досягнутим, але частина та-Гуса. боритів продовжувала боротьбу за радикальні реформи, зокрема соціальні. Тут зосе-гував. І редилися всі єретичні елементи, які не допускали ніякого примирення з Церквою, ькогс Зрештою ЗО травня 1434 р. біля Липара (Богемія) вони зазнали поразки від хресто-

(носців, імператорських військ та калікстинців. Уцілілі таборити скоро знову взялися за зброю, але вже не являли собою серйозної загрози. У 1457 р. з них утворилась іимка ; секта богемських і моравських братів, які відрізнялися миролюбністю і високою мо-стан- І ральністю.

частя Єдиною надією, як і раніше залишалося скликання нового собору. Імператор Си-їз рік гизмунд (1410-1437) спонукав Іоанна XXIII бачачи в ньому законного папу, скликати

; Собор, який і був відкритий у Костанці в 1414 р. шови І Іоанн XXIII відбув туди, будучи переконаним, що більшість прелатів будуть на щни-1 його боці. Однак у Костанці він виявив, що це не так. Собор визначив новий поря-юва- : док виборів: кожній так званій "нації" надавався окремий голос незалежно від чис-аціо- ^? ла учасників. Було утворено чотири нації: німецька (разом з поляками та угорця-Гуса. І ми), французька, англійська (разом з шотландцями), італійська (п'ята іспанська -гські взяла участь у Соборі лише в 1417 р.) та окремий голос отримала колегія карди-расті налів. Таким чином було ліквідовано перевагу численних італійських прелатів -і прибічників Іоанна XXIII. Крім того, було вирішено, що в даному випадку право ш чи І місця й голосу в окремих націях мають не тільки єпископи, але й богослови - кано-бме- '• ністи і представники князів.

;есш иків 1420

гаом Іоанн XXIII бачачи, що його надії на утвердження в ролі папи на Соборі розвію-_Иря- ] ються немов дим, таємно покинув Констанцу, аби таким чином провалити май-; бутнє зібрання . Справді, багато хто вважав, що Собор не відбудеться, не міг же він шані І закінчитися обранням четвертого папи. В цей складний момент Жан Жерсон, зна-шьні і менитий канцлер Паризького університету і кардинал Петро д'Ай і зуміли підтри­мати єдність Собору. Вони пояснили, що Собор стоїть над папою, не потребує його авторитету і не може бути розпущений ним. Отже Іонна XXIII було позбавлено трону. Зрікся престолу і Григорій XII. Залишився Бенедикт XIII. Умовляння Сигіз-мунда теж відмовитися від понтифікату не дали результату. Однак у справу втрути-и, на лися іспанці, які до цього підтримували Бенедикта, покинули його і Собор, таким абор І чином, позбавив його звання без будь - якої небезпеки. Внаслідок цього іспанці і ти- • почали брати участь в Соборі як п'ята нація. Кардинали на конклаві вибрали папою _Тра- Оддо Колонна, який отримав ім'я Мартіна V. Отже великому розколові було покла-

Ідено край. Папа Мартін V почав з того, що всупереч очікуванням учасників Собору не прий-_ючи . няв багатьох декретів, які торкалисдреформ, запропонованих Собором. Замість того^ _итві : щоб дозволити учасникам Собору приписувати йому лінію поведінки, Мартін V по-

103

чав укладати договори з окремими націями. В Італії він утвердив королеву Іоанну І рука (1414-1435 р.р.), а державу привів у порядок. Починаючи з цього часу, папа став редг немовби зразком незалежного монарха. бере

Константський Собор прийняв рішення про те, що на початку кожних шести років, і мун, а пізніше десяти років повинен збиратися Вселенський Собор. деда

про:

Запитання до теми: собс

відн

ВІДД

Якими причинами був викликаний гуситський рух ?

Яке значення поглядів Яна Гуса і гуситського руху?

Чим був прикметний Константський собор 1414р.?Які його основні рішення? Як формування національної свідомості та національних держав вплинули на діяльність учасників Собору? Чим і ^пеР^е він був важливий для утвердження на римського престолі одного папи? І скли

Список літератури до теми: самк

Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство. сиф(

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство. мігж

А. Міллер. Історія християнської Церкви. „

Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.

С. Г, Лозинский. История папства.

тами

І вирі]

| унія,

КИВ]

Лекція №17. трад:

БАЗЕЛЬСЬКИЙ СОБОР. ПАПА ЄВГЕНІЙ IV. АНТИПАПА ФЕЛІКС V. І ства.

ФЕРАРО-ФЛОРЕНТІЙСЬКИЙ СОБОР І УНІЯ ІЗ СХІДНОЮ ЦЕРКВОЮ. І запе]

I-

ВЧЕННЯ МАРКА ЕФЕСЬКОГО ПРО СХОДЖЕННЯ СВЯТОГО ДУХА. Отці

ЛАТИНСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО ЧИСТИЛИЩЕ. ВЧЕННЯ ПРО ФІЛІОКВБ. а дея

Прої Наступником Мартіна V став Євгеній ІV (1431 - 1447 р.р.). перед своїм обранням Сига на вимогу кардиналів не приймати жодного важливого рішення відносно церковних Всел справ. Кардинали також забезпечили за собою право контролювати фінанси папства. "Зібг. Євгеній був людиною суворого способу життя і прихильником твердої руки. Наступ- Свят ного дня після коронації він заявив, що не має наміру дотримуватися незаконно здо- \ прац бутих від нього умов. Потім він рішуче взявся до обмеження кардинальських при- І догм; вілеїв, особливо тих, що були надані кардиналам його попередником Мартіном V. Це І і про викликало велике невдоволення. Прибічники сім'ї Колонна спровокували у місті без- ває, г лад, який, однак, був швидко ліквідований папою. На собор, який зібрався у Базелі 23 віднс липня 1431 р., папа послав своїм легатом вправного дипломата кардинала Джуліано такоя Чезаріні. Внаслідок неправдивої інформації про слабку зацікавленість єпископа Євгеній Бог С ІV вирішив розпустити його. Насправді ж справа виглядала інакше, і численно пред- \ Ргоус ставлені в Базелі єпископати з усієї Європи висловили протест проти цього рішення | і Бог папи. Після дворічних переговорів Євгеній визнав, зрештою, собор законним і дозво- Ос лив продовжити його засідання. Однак організоване сім'єю Колонна повстання прищ- сила сило Євгенія ІV до втечі. В одежі монаха папа утік у Флдрещію,, куди за-нимлюда тта- | пома: ся частина куріальних сановників. Під захистом Медічі, які в цей час тримали в своїх полої

104

нну І руках владу у столиці Тоскани, Євгеній і далі управляв церквою. Користуючись посе- стаї редництвом єпископа - кондотьєра Вітейлескі, людини з сумнівною репутацією, папа береться до акції кривавого умиротворення Риму.За підтримки імператора Сигиз- юків. мунда Люксембурзького, він вирішив також обмежити претензії соборних отців, які дедалі наполегливіше проводили в життя принципи канцеляризму і пропагували тезу про верховенство соборного єпископатом над папством. Не консультуючись з папою, соборні отці дебатували справу гуситів, церковну реформу, розглядали проблему відновлення унії з східною церквою, а також вимагали, аби частина папських доходів віддавалася на користь собору. Під приводом необхідності проведення безпосередніх ? Чим І переговорів з представниками східної церкви Євгеній розпустив Базельський собор і І скликав єпископів у Феррарі (1437 р.). туди прибуло також сімсот греків, на чолі з самим імператором Іоаном VIII Палеологом, патріархом Константинопольським Йо- | сифом, Марком Ефеським та ін. У 1439 р. Собор, головним чином, через фінансові І міркування був перенесений у Флоренцію, і там 6 липня була урочисто укладена унія. Невдовзі були укладені також угоди з малими Східними Церквами, в 1439 р. -з вірме­ нами, в 1441 р. - з яковитами - монофізитами Єгипту та Ефіопії, в 1444 р. - з якови- | тами Східної Сірії і в 1445 р. - з несторіанами - халдеями. На Соборі було також і вирішено організувати новий хрестовий похід проти турків. Однак Флорентійська і унія, поспіхом зліплена під тиском зовнішніх обставин, не отримала значної підтрим­ ки в масах віруючих східної церкви. Адже латинці не могли зрозуміти і визнати давні традиції церков, які упродовж багатьох століть розвивалися далеко від впливу пап- I ства. З цього приводу цікавою була дискусія про сходження Святого Духа. Греки заперечували філіокве, спираючись виключно на Святе Письмо та творіння Святих Отців. У той час як латиняни висували твердження з апокрифічних і невідомих книг, а деякі - з підтасованих і перекручених, в які вони силоміць вкинули власне вчення. ! Проти виступив святий Марк Ефеський, стверджуючи, що тільки від Отця, а не від [ням | Сина походить Святий Дух. При цьому він наводив цитати з Євангелії рішення III ших І Вселенського Собору. Загалом цій тему у Марка Ефеського присвячена ціла праця - ггва. } "Зібрання цитат із Святого Письма, Соборів і святих отців, які свідчать про те, що туп- і Святий Дух виходить тільки від Отця". Всього було зібрана 121 цитата. А ще в одній здо- і праці "Саріїа 8Шо§І8тіса" Святий Марк наводить докази православного розуміння три- І догмату про походження Святого Духа. Він показує, що вчення латинян про філіокве Ще і і про походження Святого Духа від Отця і Сина є хибним, бо з цього неминуче випли- без- І ває, що тоді буде два Початки і дві дії. Потім він говорить, що Бог Отець є Отець по іі 23 І відношенню до Сина, Якого Він "породив" чи "народжує"; але той же Бог Отець є іано І також Причиною буття Святого Духа, Який походить від Нього. Якщо відносно Сина еній і Бог Отець називається "Отцем", то по відношенню до Духа Святого Він називається ред- Ргоуоієуз (слов'янською - Ізводітєль), тобто Бог Отець - "Ізводітєль" Святого Духа; іння І і Бог Отець, Котрий народжує Сина, "ізводить" Святого Духа, зво- Ось окремі з них: "Словом Господнім небеса утвердилися і Духом уст Його вся

іму- І сила їх" (Псалм 32,6). В Ісайї також читаємо "Дух Господній на Мені, задля Якого ала- | помазав Мене, благовістити послав Мене, зцілити зневірениххерцем, проповідувати, воїх І полоненим відпущення, і сліпим прозріння". В Євангелії від Матфея стверджується

(10, 19) "Коли ж вас будуть віддавати, не турбуйтеся, як і що говоритимемо, бо вам дано буде в ту годину, що говорити: бо не ви будете говорити, але Дух Отця вашогс буде говорити у вас". В Євангелії від Іоанна: (14, 16): "І Я ублагав Отця і Іншого Утішителя дасть вам, щоб він був з вами повіки, Дух істини".

Суперечки з цього питання були вкрай напруженими, однак імператорові вдалося її схилити всіх до прийняття формули про те, що Святий Дух походить від Отця і Сина н як від єдиного початку і причини". Лише одна людина відмовилась підписуватись під цією формулою - це був св. Марк Ефеський.

Невдовзі грецька церква, особливо після падіння Константинополя у 1453 р. знов} відокремилася від Риму. Зазнав невдачі і хрестовий похід, який закінчився поразкою хрестоносців у 1444 р. під Варно.

Латиняни, втративши майже будь-який контакт з грецькою церквою, тепер добре знали, яким саме були пункти їх розходження. І насамперед у Флоренції було з'ясова­но, що питання обряду не є причиною розколу: грек, який захоче перейти до латинян, зовсім не зобов'язаний приймати латинський обряд. Оскільки східні християни були пристрасними прихильниками своїх літургійних звичаїв, рішенняСобору мали прин­ципове значення. Тому декрети, прийняті у Флоренції, залишились і в подальшому фундаментом для всіх положень, які торкалися унії.

Тим часом учасникам Базельського Собору, з огляду на успіх Ферраро-Флорент-ійського Собору, не залишалося нічого іншого, як підкоритися, або відкрито перейти до розколу. Вони одважилися на останнє і вибрали антипапу - графа Амедея, який прийняв ім'я Фелікса V (1439-1449).

Великий розкол був ще на стільки у всіх у пам'яті, що ніхто не міг радіти новому розділенню, хоча й не такому значному. Цим скористалися князі й монархи. Карл VII Фра1щу^кий"о1грилюднив 'Монарший указ" (1438), згідно з яким Церква у Франції ставала майже незалежною від папи. Альфон Арагонський, який спочатку визнав Фелікса V, потім підтримав Євгенія, уклавши з ним угоду у 1444 р. про визнання його І Ві: з боку останнього законним монархом. Відтак Євгеній IV зміг повернутися до Риму ма після майже 70-річної відсутності.

Запитання до теми:

Якими були рішення Базельського Собору?

Навколо яких питань точилися суперечки на Ферраро-Флорентійському Соборі

Чим вони закінчилися? Чи було досягнуто згоди у питанні про сходження Святого Духа?

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви.

Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.

С. Г. Лозинский. История папства.

V Де

106

бо вам вашого Іншого

Лекція № 18.

ПАПСТВО В ЕПОХУ ГУМАНІЗМУ.

щалося і Сина, 'ись під

). знову

Папа Миколай V, Пій II, Каліст НІ та інші. Характеристика пап епохи гуманізму. Інокентій VIII і булла "8иттиз дезісіегаш-ез" (1484 р.). Епоха гуманізму - відроджен­ня поганських культів і мистецтва.

Наступником Євгенія V став папа Миколай V (1447-1455). Свій понтифікат він по­чав у кращих обставинах, аніж його попередник. Досить скоро Миколай V досяг до­мовленості з імператором і уклав з ним у Відні союз. Миколай V був скромною люди-разкою ї ною, без великих амбіцій, справжнім гуманістом. Його великою заслугою було ство-! рення Ватіканської бібліотеки. У політиці папа Миколай V також намагався зміцнити

ьшому

орент-грейти [, який

овому

> добре єдність Церкви. Уклавши угоди в Аскафенберзі з князями, він цим самим остаточно 'ясова- ліквідував Базельський собор, учасники якого змушені були перебратися в Лозанну ітинян, до антипапи. Останній, однак, зрікся папського достоїнства і учасники Собору вибрали ш були законного Миколая V, який відмовився від репресивних заходів щодо своїх противни- і прин- ків і навіть призначив Фелікса V кардиналом. Спроби ж ПШй після падіння Констан­ тинополя організувати хрестовий похід не знайшли підтримки з боку західних коро­ лівських дворів. Християнська солідарність існувала у той час вже тільки на словах.

Каліст III (1455-1458) - іспанець за походженням, присвятив усі свої сили, щоб зупинити наступ турецьких військ (1456 р.). На честь перемоги над турками папа вста­новив свято Преображення Господнього. Він впровадив також у храмах щодня опівдні церковний дзвін (який називався "турецьким") на честь ангела Господнього. За прав­ління Каліста повернулися часи необмеженого непотизму, роздачі церковних і карди-

ірл VII і нальських посад також родичам та прибічникам сім'ї Борджа.

ранції ' Пій II (1458-1464), наступник Калікста III, був гуманістом та романтиком і взагалі

шзнав І людиною різнобічних інтересів. В міжнародній політиці Пій II домігся певних успіхів.

я його і Він переконав короля Людовіка XI скасувати Бурзький "Монарший указ", який був

> Риму і майже розкольницьким. Він підкорив небезпечного тирана Риміни Сигізмунда Мала- теста, добився акту послуху від богемського короля Георгія Под'єбарда, який симпа­ тизував гуситам. Однак йому не вдалося досягти головної мети, яку він поставив перед собою і папством - створення європейської коаліції проти турків, які, незважа-

і?

чи на поразку під Белградом, окупували Сербію, Боснію та Епір. І коли він особис­то очолив хрестовий похід, за ним пішло дуже мало охочих. Сам хрестовий похід так і не відбувся, оскільки папа помер 12 серпня 1461 р. Його наступник - Павло II (1464-1471) увіковічив своє ім'я побудовою чудового палацу у Римі, який і досі носить назву Венеціанського Палацу.

Німецькі історики часто дорікали Інокентію VIII за його буллу проти відьм "Зитггшз сіезісіегапіез", випущену ним у 1484 р. Булла, адресована інквізиторам єпархії Кон­станци, проголошувала, що питання, пов'язані з відьмами та магією, знаходяться в компетенції трибунала Інквизиції. Два інквизитори Констанци, Генріх Інстіторис і Яків Шпренгер, опублікували в зв'язку з цією буллою так званий опус під заголовком "'Молот відьом", який вийшов уперттте в 1487 р. і згодом багато разів перевидавався.

Це поклало початок у Німеччині сумно відомому "полюванню на відьом". Було б не

107

справедливо вважати відповідальним за це тільки Інокентія VIII, який міг не передба­чити таких наслідків булли. Ані в Римі, ані в Італії ніколи - ні в той час, ні пізніше - не було процесів супроти відьом. Не через цю буллу, а через слабохарактерність і зв'я­зані з нею наслідкиІнокентій увійшов до числа пап, які заганьбили престол св. Петра. Провина, звичайною мірою лягає на кардинала, Джуліано делла Ровера, відповідаль­ного за те, що він зробив папою в особистих інтересах людину дуже посередню, якого усі роки понтифікату тримав у своїх руках.

Після Сикста IV (1471-1484) папою став Інокентій VIII (1484-1492). Але й він не зумів уникнути бурхливих подій і примх італійської політики. Він був утягнутий у війну, названу "Баронською", у бунт неаполітанських грандів проти короля Франції, що викликало з боку останнього супротив. Навіть більше, син Ферранто Альфонс Калабрійський, у 1483 р. взяв в облогу Рим.

ні

НІ

мг

Р-

ш Ю

зк

ч; пі

ЛІ

Л

СІ

Після Олександра VI (1492 - 1503 р.р.) папою став Юлій II (1503 - 1513 р.р.)- по­сівши папський престол він одразу ж видав буллу, в якій за максимальною суворістю заборонялися усі махінації і підкупи при виборі папи. Він енергійно взявся за зміцнення впливу своєї сім'ї у папській державі. Кардиналам - вибортцикам він уявлявся як поборник миру і незалежності папства. Він звелів карбувати власну срібну монету, вів продуману і стриману фінансову політику. Крім того, його понтифікат був безперер­вною низкою військових походів, в яких папа особисто брав участь, б'ючись неодно­разово у перших шеренгах своєї армії. Головними противниками Юлія були Венеція і Франція. В результаті воєн, які вів Юлій, територія Папської держави розширилась. Для захисту кордонів та привілеїв Папської держави Юлій II створив швейцарську гвардію, яка складалася з добровольців, мешканців Швейцарії. Папа зібрав Комбр-ійський союз, в якому з ним об'єдналися проти Венеції імператор Франції та Іспанії.

31\

де

(г ІІ

Союзне військо перемогло венеціанців у битві біля Анйєделло. Але згодом папа змінив свої наміри, уклав сепаратний мир з Венецією і виступив проти Франції. Франція прийняла виклик, і папа організував нову воєнну компанію та особисто брав участь в облозі фортеці Мірандока. Але все таки ніщо не завадило французам захопити Боло- рі нію, Людовік XII вирішив завдати папі удар і в духовній області. Він зібрав церков­ний Собор у Пізі, щоб викликати розкол. Юлій II і тут діяв миттєво. Він усунув і відлучив від Церкви двох кардиналів, які перейшли на бік Пізи, потім сам зібрав Со­бор у Римі. Хоча в ньому брало участь небагато прелатів, не було прийнято якихось важливих декретів, цей Собор став вважатися Вселенським і отримав назву V Лате-ранського Собору. Була досягнута мета, яка полягала в тому, щоб завадити початку |ад розколу. Церковний Собор у Пізі закінчився нічим.

У військовій політиці Юлій II тежбув непереможним. Після кількох невдач францу­зи змушені були залишити усю Верхню Італію. Вся Церковна держава знову була при­ведена в порядек.

Запитання до теми:

Що таке "Зшшпиз сіезісіегапіез" і проти кого був спрямований цей папський документ? Які рішення були прийняті на У-му Латеранському Соборі і чому його стали вважати Все­ленським?

Якими засобами папа Юлій 11 домігся встановлення порядку у церкві?

108

за :в

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви.

Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.

С. Г. Лозинский. История папства.

Лекція № 19.

ІГНАТІЙ ЛОЙОЛАІ ЙОГО РОЛЬ У ФОРМУВАННІ "ОРДЕНА ІСУСА".

ТРИДЕНТСЬКИЙ СОБОР. ПАПА ПАВЛО IV ТА ШДЕКС ЗАБОРОНЕНИХ КНИГ.

р.). по- Товариство Ісуса - чернечий орден так званих, "регулярних кліріків". Своїм ви­никненням орден зобов'язаний діяльності св. Ігнатія Лойоли і його шести сподвиж­ників, котрі 15 березня 1534 р. у Парижі на Монмартрі дали обітниці бідності ціло-мудрості та апостольського служіння у Святій Землі, або, якщо там служити їм не і вдасться, скрізь, куди пошле їх папа. Канонічно орден утверджений 27 вересня 1540 і р., коли Павло III (1534 - 1549 р. р.) буллою "Ке§ітіпі тіШаші Ессіезіаіі" схвалив ї перший, попередній проект статуту. ("Ргіта готшіа ішишїі"), благословив складен-I ня докладного статуту та обмежив число орденів шістдесятьма. Це обмеження було І знято через чотири роки. Орден ставив завданням спасіння та удосконалення своїх членів і всіх ближніх. Організація ордену, спосіб життя та види служіння повністю підпорядковані цій подвійній меті. Офіційні розпорядження, пов'язані з нею, місти-| лися в зібранні документів, що іменувалися "Іпзгіши". В основному це папські булли, Гкрім того, сюди входили сам статут, "Духовні вправи" (і те, й інше написане Ігнатієм \ Лойолою), правила та статути конгрегації, інструкції генералам, "Короткий виклад І статуту" і "План учення". Найвищою владою наділена генеральна конгрегація, підпо­рядкована безпосередньо папі. їй належала цілковита законодавча влада, вона вправі змінювати чи анулювати ті або ті статті укладень, видавати нові декрети, рівні укла­денням за своєю значимістю. В неї входили глава ордену (генерал), його заступник (генерал - вікарій), їхні помічники, місцеві глави ордену (провінціали), два електори і прокуратори.

Орден мав ієрхічне і сильне централізоване управління на чолі з генералом. Для адміністративних цілей орден ділиться на провінції, кожну очолює провінціал. Чле­нами ордену могли бути священики. В орден входили як його члени "брати"; вони допомагали в священнослужінні, вели господарство, виконували різні технічні зав­дання. В своїй структурі товариство запозичило чимало від старих орденів, але у нього є свої особливості: по - перше, влада була дуже централізована, підготовка -дуже тривала; глава ордену, вів дуже суворий спосіб життя. Члени ордену не могли займати в Церкві високих постів тощо. У зв'язку з особливим завданням ордену ще св. Ігнатій підкреслював важливість обітниці послуху.

Єзуїти не першими з орденів присвятили себе вчительству, яле тільки у них воно стало постійним і головним обов'язком. Новацією було те, що Ігнатій послав своїх

109

людей служити в миру. Вони почали брати участь у справах, у політиці, взагалі усім. д,

чим займається світ, але їхня апостольська діяльність спрямовувалась тільки задля І іь

більшої слави Божої. М

З самого початку проти таких новацій заперечували й інші ордени, і деякі папи, але

скоро заперечення стихли. Духовні засади ордену викладені в "Духовних вправах*" д,

Лойоли. Вони ніколи не змінювалися і, навіть більше, сильно вплинули на духовне _ВОю

обличчя нового часу. про і

На початку XVI ст. виник рух за відродження Церкви. Цьому рухові було дано на- у

зву Контрреформації. Папа Павло III (1534 - 1549 р. р. ) почав новий курс у справі і _ня щ

управління Церквою. Він почав реформу з кардинальської колегії, зробивши досить | _{як го}

вдалі призначення. З кращих кардиналів він створив комісію, яка повинна була роз- ] ді_ві,

робити пропозиції за найближчі реформи. Розробки цієї комісії лягли в основу Три- ^: ур_ОЧ

дентського Собору. І хоча термін його скликання відкладався, однак новий папа Юлій _стол