1. Вправа на зорову увагу. Виконується без людей. Лиш кілька предметів мають під-

Педагог звертає увагу студентів на якийсь простий казати учням, що тут має відбутися чи відбулося. Напри-

предмет в кімнаті. Студенти мають тримати його в своїй уя- клад: «Тільки-но забрали хворого до лікарні», «Напере-

ві до сигналу. Потім кожен учень описує цей предмет. Педа- додні свята», «Поспішали на роботу», «Покинуте житло»

гог вказує на непомічені дрібниці. Слід затримувати увагу і т.д.

студентів подовше, вчити їх помічати найменші дрібниці. «Динамічна миттєвість» (постановка «живої

Переводити увагу з одного об’єкту на інший, створювати картини» на задану тему). Студент вибирає кількох сво-

ланцюг об’єктів. Розглядати об’єкт за планом: колір предме- їх товаришів і вибудовує з них динамічну мізансцену

та, його форма, матеріал, як він виготовлений, його складові («життєву картину»), яка має виразно й змістовно роз-

частини, достоїнства й недоліки і т.д. крити зміст та емоційну основу вказаної теми. Починати

2. Впправи на слухову увагу. Слід з цілком конкретних життєвих ситуацій. Потім мож-

Зосередити увагу студентів на звуках: а) в кімнаті, б) на перейти і до узагальнених, філософських понять:

за її межами – в коридорі, на вулиці, в сусідній кімнаті. Не «Щастя», «Обов’язок», «Кохання», «Помста»,«Ревнощі», просто почути, а й визначати, від чого звук. «Материнство», «Злочин» і т.д. Цікавим різновидом цієї

вправи може бути постановка «живих картин» на теми

Друга група вправ спрямована на внутрішню увагу. приказок, прислів’їв та байок.

Називається предмет, якого в кімнаті нема. Слід в уяві зосе- Використання предмета. Відомий закон театру: лише редити на ньому увагу (сосна, палац, гора, ріка, дім і т.д.) той предмет необхідний на сцені, який в тій чи іншій мі-

Виясняється, що довго на уявному предметі увага не затри- рі вступає у взаємодію з актором. Вправа полягає в тому, мується. що учень має «обіграти» якийсь предмет у відповідності

Спочатку треба домагатись повної й глибокої внут- зі своєю внутрішньою необхідністю. І цей його внутріш-

рішньої зосередженості. Потім слід вчитися дисциплінувати ній стан повинен бути виразним і зрозумілим для гляда-

свою внутрішню увагу і навчитись утримувати свою дум- чів. Наприклад, можна розвалитись на стільці, або сісти,

ку в певних межах, постійно повертаючи увагу до заданого поклавши ногу на ногу, та іронічно слухати партнера і об’єкту. т.д, і т.п. «Вивчити» стільця – означає спробувати вибу-

Поступово увага учнів втратить формальний харак- дувати з цим предметом якомога більше яскравих, конк- тер. Вони навчаться збуджувати в собі справжній інтерес ретних і цілком зрозумілих для глядачів мізансцен. Дуже

до будь-якого предмету. Відомо, якщо ступінь уваги зале- багато випадків у історії театру, коли вдале використан-

жить від інтересу, то й навпаки, інтерес залежить від ня аксесуарів підсилювало, уточнювало емоційно-образ-

ступеня уваги. ний вплив на глядача. Наприклад, Вс.Мейєрхольд у вис-

таві «Ліс» дав завдання Аксюті під час розмови з Булано-

Третя група вправ має розвинути здібність швидко вим розвішувати мокру білизну. Її репліки звучали ще

й легко переключати активну зосередженість з одного виразніше, виявляючи презирство до партнера. А в роз-

об’єкту на інший. Обов’язково активну зосередженість, бо мові з Гурмижською вона розкатувала білизну рублем і переключення пасивної уваги розвивати не потрібно, воно качалкою. Це робило яскравішими й дохідливішими її

- 112 - - 109 -

гнівні репліки. Цей прийом Мейєрхольд запропонував нази- один з важливих елементів режисерської техніки.

вати «гра з предметом». Блискучим прикладом організації такої паузи є ві-

Звернення до аксесуарів («гра з предметом»). Викла- дома «німа сцена» в фіналі «Ревізора», надзвичайно об-

дач подає студенту якийсь предмет і пропонує після його разно, з режисерською вправністю розроблена самим ав-

«вивчення» продемонструвати результат фантазування сту- тором – М.В.Гоголем.

дента відносно цього предмета в дії. Предмет має брати ак- Вправа полягає в тому, що студент обирає п’єсу,

тивну участь в показі, відігравати в етюді важливу роль, знаходить в ній момент зі сприйняттям і оцінкою дійови-

підкреслювати психологічний стан виконавця. ми особами якоїсь важливої події і вибудовує відповідну

Аксесуари можуть бути абсолютно різні: віяло, сига- «німу сцену».

рети й сірники, снодійне, капелюх з паличкою, рукавичка, В процесі практичного виконання задуму студент

книга, аркуш паперу і т.д., і т.п. має проробити момент сприйняття й оцінки даної події з

Методична примітка. Необхідно, щоб вправи й етю- кожним виконавцем окремо, а потім – з усіма разом за

ди зі сценічними аксесуарами пропонувались студентам то- логікою життя кожного образу, домагаючись від кожного

ді, коли основи внутрішньої техніки майстерності актора учасника органічного виконання режисерських завдань.

стануть органічною їхньою приналежністю. Слід пам’ятати, У вирішенні й постановці таких моментів («німих

що «гра з предметом» - не самоціль, а лише засіб виявлення сцен» та «живих картин») з найбільшою силою виявляю-

різних подій внутрішнього життя. ться талант, знання життя, майстерність, винахідливість і

Вправи на жанри. Студенту пропонується якась сце- творчий досвід майбутнього режисера.

на або етюд, який він має виконати в різних жанрах: 1. побу-

тової драми, 2. комедії, 3. водевілю, 4. трагедії. Додаток

В історії театру існує багато прикладів різножанрових ВИХОВАННЯ СЦЕНІЧНОЇ УВАГИ

постановок однієї й тієї ж п’єси. Студентам необхідно вчити- Курс вправ на вагу можна поділити на два основні

ся володіти прийомами сценічної виразності з врахуванням етапи: перший – розвиток і закріплення уваги взагалі та

визначеного для себе жанру постановки. другий – розвиток власне сценічної уваги.

Актор, знаходячись в стані того чи іншого жанру, по- Необхідно перш за все закріпити життєву увагу,

різному почуває себе на сцені. Допомагати актору знаходити тобто, здібність, по-перше, концентрувати свою увагу

потрібне для даного жанру самопочуття – один з суттєвих на певному довільно обраному об’єкті, по-друге, подовгу

обов’язків режисера. втримувати увагу на цьому об’єкті, приєднуючи до зов-

Етюди на вибудову статичної паузи («німої сцени») нішньої уваги і увагу внутрішню (мислення), по-третє,

тренують і розвивають в майбутніх режисерах здібності ство- перетворювати внутрішню вольову увагу у вищу форму

рювати мізансцени, які виражають оцінку дійовими особами зосередженості – мимовільну активну увагу (захоплення

п’єси важливих подій в ході її розвитку. об’єктом) і, нарешті, по-четверте, легко, швидко й віль-

Часом в розвитку подій п’єси виникає особливо важ- но переключати свою активну зосередженість з одного

лива подія. Для сприйняття й усвідомлення її дійовими особа- об’єкту уваги на інший, вольово розширяючи або звужу-

ми необхідний якийсь час, - виникає пауза. ючи коло уваги.

Вміння вибудувати таку паузу, творчо її організувати – Коли ці завдання будуть виконані, можна перехо-

- 110 - - 111 -

зайвого м’язового напруження, слід домагатись того, щоб ця й так розвинуте. Мова йдеться не про мимовільне пере-

здібність перетворювалась врешті-решт в органічну потребу, ведення уваги, а про виховання здібності з власної волі

щоб це відбувалося автоматично. Необхідно, щоб студенти швидко прибрати свою увагу з одного вільно обраного виконували ці вправи не тільки в класі, а й скрізь, де для цьо- об’єкту.

го є можливість. Рухливість вольової уваги знаходиться в найтісні-

шому зв’язку з іншою надзвичайно важливою акторсь-

ВИХОВАННЯ СЦЕНІЧНОЇ ВІРИ кою якістю – з рухливістю темпераменту.

Виховання в акторі здібності вірити в правду вимислу Рухливість розвивається з допомогою вправ, які вольово

досягається в результаті довгого й наполегливого тренування переводять увагу з дальнього предмета на близький, весь фантазії актора спрямованої на вирішення різноманітних зав- час прискорюючи ці переходи. Так само переводиться дань у сфері сценічного виправдання. слухова увага. Ускладнюється вправа за таким, наприк-

Здібність виправдовувати все, що відбувається й знахо- лад, планом:

диться на сцені, повинна бути розвинута до ступеню органіч- 1. Зорова увага спрямована на дальній об’єкт.

ної потреби. Це може бути досягнуто завдяки спеціальним 2. Слухова увага: об’єкт близько.

вправам. 3. Зорова увага: новий об’єкт ще далі.

Розглядаючи предмет, слухаючи музику, роздумуючи 4. Дотична увага: матеріал костюму.

на ту чи іншу тему і т.д., слід відповісти собі на питання «чо- 5. Слухова увага: об’єкт далеко.

му?» і «навіщо?» Але відповіді на ці питання мають бути з ви- 6. Зорова увага: об’єкт близько.

мислу, фантазії і обов’язково захоплюючі для фантазуючого. 7. Увага для нюху: запах у кімнаті.

Виправдання можна вимагати від кількох студентів од- 8. Внутрішня увага (тема – цигарки).

ночасно. Порівнюючи їх, можна легко помітити, що, хто не 9. Зорова увага: об’єкт зовсім близько.

зміг досягти справжньої зосередженості, у того й виправдання 10. Дотична увага: матеріал стільця (і т. д.)

буде блідим, нецікавим, схожим на формальну відписку. Спів- Такі вправи можна варіювати до нескінченності.

ставлення виправдань наочно демонструє взаємозалежність Другий етап роботи – виховання сценічної уваги.

між зосередженою увагою актора й сценічним випавданням Тепер вправи мають бути індивідуальними і обов’язково цієї уваги, між увагою й фантазією: чим краще працює фан- на сцені. Для того, щоб студенти навчилися перемагати тазія актора, тим глибша й активніша його увага; і навпаки, страх перед сценою чи аудиторією, слід запрошувати на чим активніша й глибша зосередженість актора, тим краще ці заняття або кількох студентів іншого курсу, або викла-працює його фантазія. дачів. Можна так само створювати перешкоди, ведучи Другий тип вправ полягає в тому, що за сигналом ви- свої розмови в класі під час виконання вправи одним із кладача учні приймають якусь несподівану позу, а потім ма- учнів на сцені.

ють виправдати її, шукаючи виправдання в сфері фізичних дій, Наступний крок – підключення фантазії. Тобто, а не психологічних станів. під час виконання вправи учень може подумки припису- Третій тип вправ передбачає вигадування викладачем вати об’єкту уваги такі якості, яких він не має, пере-(або одним з учнів) низки нічим не зв’язаних між собою дій, творювати об’єкт у щось інше. Це підвищить інтерес до які учні мають виправдати, не змінюючи їхньої послідовності. об’єкту. Студенти можуть виконувати такі вправи не ли- - 116 - - 113 -

ше в аудиторії, а де завгодно й коли завгодно. Слід привчити Третій етап полягає в поступовому переході зі

учнів до того, що актор має весь час вдосконалювати свою тех- стану максимальної напруги в стан життєво необхідної

ніку, свої здібності, а серед акторських здібностей увага стоїть норми. Норма – це таке розподілення м’язової енергії по

на першому місці. м’язах, з допомогою якого забезпечується життєдіяль-

Недостатньо знати, що мистецтво має бути правдивим. ний, бадьорий стан організму, його готовність у будь-

Слід вміти відрізняти правду від брехні. Мало знати, що актор який момент вийти зі стану спокою, щоб легко й вільно

повинен бути зосередженим на сцені, слід уміти відрізняти виконати будь-яку фізичну задачу. Для стану норми ха-

справжню зосередженість від підробки, яка буває завжди май- рактерні дві ознаки: змобілізованість і спокій; з одного

стерною. Це стосується всіх елементів внутрішньої техніки ак- боку – відсутність млявості,з іншого – відсутність тора. «скутості».

Зібраність всього тіла пов’язана з відчуттям йо-

ВИХОВАННЯ СЦЕНІЧНОЇ СВОБОДИ го потенційної сили, з якої жодна краплина не пропадає

Часом учні ніяк не можуть перебороти м’язову напругу. даремно, - цим характеризується фізичний стан здорової

Якщо після кількох разів виконання вправи вдається домогти- людини.

ся звільнення м’язів, виконавець переконується на практиці у Вправа ефективна,якщо виконується послідовно –

величезному значенні м’язової свободи та розуміє взаємоза- повне звільнення, гранична напруга, норма в певні про-

лежність, що існує між сценічною увагою і станом м’язів ті- міжки часу. Поступово можна прискорювати переходи.

ла. Вправа 3- тя. Всі разом змінюють положення ті-

ла, після чого перевіряється, чи не залишилось в якійсь

Вправи на звільнення м’язів: частині тіла м’язового напруження.

Вправа 1-ша полягає в поперемінному напруженні та Вправа 4-та. Відчувати норму м’язової напруги

звільненні м’язів окремих частин тіла. Напруження та звіль- під час ходи.

нення мають бути максимальними. Вправа 5-та. Переставляти якийсь предмет і одра-

Вправа 2-га. Пропонується учневі, сидячи на стільці, в зу після цього прибрати залишкову напругу в м’язах, яка

певній послідовності знизу вверх звільняти м’язи тіла так, щоб вже не потрібна.

залишились напруженими лише ті, які утримують тіло, щоб во- Вправа 6-та. Виконати якийсь сильний жест і піс-

но не впало. Тіло має набути стану сплячої дитини. Якщо його ля нього прибрати залишок непотрібної напруги.

тихенько торкнути, тіло має м’яко й повільно впасти. Вправа 7-ма. За командою викладача виконати

К. С. Станіславський пише: «Якщо покласти дитину або повне розслаблення, результатом якого має бути м’яке й

кішку на пісок, дати їм заспокоїтися або заснути, а потім обе- вільне падіння зі стану стояння чи ходіння.

режно підняти, то на піску залишиться відбиток форми всього Вправа 8-ма. Напружити одну групу мязів так,

тіла. Якщо здійснити такий же дослід з дорослою людиною, то щоб решта тіла залишалась розслабленою.

на піску залишиться слід тільки від сильно вдавлених у пісок Вправа 9-та. Виконувати якісь прості фізичні дії,

лопаток і крижів, решта ж частин тіла, завдяки постійному, намагаючись прибрати зайву м’язову напругу кожного

хронічному, звичному напруженні м’язів, слабше притисну- разу, коли вона виникає.

ться до піску і не відіб’ються на ньому. Розвиваючи здібності звільнення свого тіла від

- 114 - - 115 -

Можна цю низку дій «призначити» якомусь відомому лі-

тературному герою. Учні мають виправдати їх, розпові-

даючи, за яких обставин даний персонаж міг би виконати

ці дії.

Вміння актора вибудовувати схему своїх фізичних

дій виправдану «пропонованими обставинами» п’єси і ха-

рактером даної дійової особи має величезне значення в

роботі актора над роллю.

Є ще вправа, в якій студент, розглядаючи портрет

чи фотографію невідомої людини, розповідає про її жит-

тя. Ця вправа може використовуватись студентом подум-

ки, коли він спостерігає за живими людьми.

Ці вправи, крім фантазії, розвивають спостереж-

ливість, пам'ять, відчуття характерності, проникливість

і т.п.