2. Зміст і структура політичної діяльності

Політична діяльність включає вироблення, формулювання й обґрунтування стратегії і тактики політики, вибір засобів досягнення цілей, процес використання ресурсів влади та результати владних дій, вона характеризується усвідомленими діями суб’єктів, цілеспрямованістю, задовільненням політичних інтересів, основним з яких є завоювання, утримання, вдосконалення і використання влади.

Процес політичної діяльності складається із кількох стадій:

• визначення цілей;

• артикуляція політичних інтересів;

• політичне прогнозування і моделювання;

• прийняття політичних рішень та їх ресурсне забезпечення;

• реалізація прийнятих рішень та контроль за їх виконанням;

• аналіз досягнутих результатів.

Політика існує саме як діяльність, що виявляється у двох формах: теоретичній та практичній.

Теоретична, розумова політична діяльність формує політичну свідомість, мислення, інтелектуальний рівень, науковість політики. Важливою складовою розумової політичної діяльності є теоретичне проектування і планування. Така робота вимагає специфічних умов:

• високої загальнонаукової і особливо політологічної, філософської підготовки суб’єктів політики;

• достовірної, широкої й своєчасної інформації;

• всебічного знання співвідношення політичних сил (союзники, прихильники, супротивники, нейтрали);

• організованості, спроможності, достатнього кадрового потенціалу політичної сили, що утримує владу чи прагне до неї;

• певного політичного настрою в суспільстві, громадської думки.

Ефективність політичної діяльності багато в чому залежить саме від рівня політичного прогнозування, що, окрім вищезазначених умов, вимагає від провідних політичних діячів, лідерів, керівників держави уміння передбачати хід політичних процесів. Отже, теоретична, розумова складова політичної діяльності включає і такі моменти, як: творчість, інтуїція, уява, емоційний стан. У межах мисленнєвої діяльності політик оцінює проблеми бажаного і реально можливого, істинного і примарливого, правильного і хибного. Зрештою, політична теорія – це ідеальна форма буття політики.

Практична політична діяльність передбачає організаційні і контрольні заходи, конкретне управління – те, що називається „робота з людьми”: добір і розстановка кадрів, їх підготовка, обговорення і прийняття рішень, обмін інформацією, а також формування і функціонування органів влади, політичних партій, проведення виборчих кампаній, громадсько-політичних акцій тощо.

У обох формах – теоретичній і практичній – політична діяльність виступає як інтелектуальна і предметно-практична праця, для якої властиві:

• розподіл окремих функцій;

• суспільна ефективність (чи неефективність);

• висока соціальна відповідальність;

• значна ймовірність непередбачених наслідків та двоїстих результатів;

• дискусійність рішень;

• підвищена конфліктність;

• постійний пошук додаткових ресурсів.

Результативність політичної діяльності детермінована не лише особистісними якостями суб’єктів політики, але й об’єктивними умовами, в яких вона розгортається, станом суспільства та його потребами, характером відносин з владою, а також залежить від несуспільних чинників – зовнішньополітичних, природних, екологічних тощо.