6. Динамічний стереотип

Динамічний стереотип — це послідовний ланцюг умовно-реф­лекторних актів, які здійснюються в чітко визначеному, закріпленому в часі порядкові і є наслідком складної системної реакції організму на си­стему позитивних (тих, що підкріплюються) і негативних (або гальмів­них) умовних подразників.

Вироблення динамічного стереотипу—приклад складної синтезую­чої діяльності кори, він є основою утворення звичок у людини, формування певної послідовності в трудових операціях, набуття вміння і навичок.

Ходьба, біг, стрибки, катання на лижах, гра на роялі, користування під час їди ложкою, виделкою, ножем, письмо — все це навички, в ос­нові яких лежить утворення динамічних стереотипів у корі великого мозку.

У дітей віком 1,5-3 роки легко відбувається послідовне утворення багатьох стереотипів без їх зміни. Утворення стереотипів з наступною їх переробкою для дітей цього віку — значно важче завдання, що про­являється в продовженні часу їх утворення.

У віці 6-6,5 років послідовне утворення багатьох стереотипів без їх зміни відбувається швидше і легше, ніж у дітей 1,5-3 років.

У дітей молодшого шкільного віку дуже швидко, порівняно з до­рослими, утворюються нові і відновлюються попередні стереотипи. У дітей середнього (12-14 років) і старшого (15-16 років) шкільного віку утворення динамічного рухового стереотипу відбувається в основному так само, як у молодших школярів, тобто спочатку збудження іррадіює, що проявляється в значній тривалості рухів і в великих коливаннях їх ам­плітуди, а потім воно концентрується, зменшується прихований період і тривалість рухів, вирівнюється їх амплітуда.

Стереотипи зберігаються багато років і становлять основу поведінки людини. Стереотипи дуже важко піддаються переробленню. Тому труд­нощі перероблення стереотипів змушують звертати особливу увагу на правильність їх формування, вибору прийомів виховання і навчання дітей з перших років життя.

Питання для самоперевірки

1. Обґрунтуйте значення та особливості функціонування першої /другої сигнальної системи.

2. Що таке пізнавальна діяльність людини? Охарактеризуйте про­цес пізнання.

3. У чому полягає біологічне значення уваги? Поясніть фізіологіч­ний механізм уваги.

4. Охарактеризуйте основні види уваги та її властивості.

5. Обґрунтуйте значення пам'яті у житті людини. Поясніть фізіо­логічні механізми пам'яті.

6. Охарактеризуйте основні види пам'яті. У чому проявляютьсяіндивідуальні особливості пам'яті?

7. Дайте означення поняття "емоції". Охарактеризуйте механізм ібіологічне значення емоцій.

8. Дайте пояснення поняттю "динамічний стереотип".

З історії науки

° Французький учений Поль Брока (1824-18 80) у звивині лобної частки лівої півкулі відкрив моторний центр мови, який відповідає за іннервацію апарату формування звуків мови (так звану мовну артикуля­цію). При ураженні цього центру (наприклад, унаслідок інсульту) хворий розуміє мову, а вимовляти слова не може.

о Німецький учений К. Вернике (1848-1905) виявив у звивині скро­невої ділянки лівої півкулі центр розуміння мови. При його ураженні людина може розмовляти, але не розуміє мови інших людей.

Важливо знати, що...

о Без діяльності не утворюються нові умовні рефлекси, гальму­ються і зникають наявні, завдяки чому настає так звана деградація особистості, що супроводжується безвіллям, збідненням яскравості сприйняття світу і життя, зниженням культури, появою ганебної повед­інки, схильності до різних зловживань.

° У людини, що курить, вживає алкоголь чи наркотики, порушу­ються усі нервово-психічні процеси, втрачається здатність до запам'я­товування, а процеси забування, навпаки, відбуваються прискореними темпами.

Цікаво знати, що:

о Діти набагато швидше вчаться говорити, якщо з раннього віку з ними постійно розмовляють батьки.

Література

1. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник.— К.:"Либідь", 1997.—С. 339.

2. Киселев Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільноїгігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С. 68-71.

3. Неведомська Є.О. Формування біологічних понять на різнихступенях пізнання. // Рідна школа.— 2003.— №6.— С. 38—44.

4. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Проби, навч. посібник.—К.: Фенікс, 1998.—С. 47-54.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.—К.: УСМП, 2001.—С. 215-216.

6. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М.: "Просвещение",1978.—С. 88-91.

Лекція 22.

ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ.

ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

ДИТИНИ

План

1. Типи вищої нервової діяльності.

2. Особливості вищої нервової діяльності дитини.

3. Сон та його гігієнічне значення

4. Порушення вищої нервової діяльності дітей шкільного віку та їхпрофілактика.

5. Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення.

Основні поняття: темперамент, сон, сновидіння, невроз, неврас­тенія, невроз нав'язливих станів, істеричний невроз, «шкільний невроз», дидактогенні неврози, психогігієна, стрес.

1. Типи вищої нервової діяльності

У сиву давнину, коли людина почала замислюватися над різними проявами свого психічного життя, було помічено, що поведінка людей різна за своєю динамікою—деякі люди повільні й спокійні, інші—швидкі й нестримні або запальні й рухливі. Це пояснювали домінуванням од­нією з чотирьох стихій: вогню, повітря, землі і води.

Гіппократ у трактаті "Про природу людини" сформулював своє бачення цієї проблеми. Він вважав, що тіло людини складається з чоти­рьох елементів — гуморів, соків: крові (тепло), слизу (холод), чорної жовчі (вологість) і жовтої жовчі (сухість). Сполученням соків, краси-сом, вважав він, і пояснюються всі особливості організму. Так, флегма­тичний склад Гіппократ пояснював переважанням слизу (флегми, лімфи); сангвінічний — крові; меланхолічний — чорної жовчі й холерич­ний —домінуванням жовтої жовчі. У домінування певного соку поляга­ють, за Гіппократом, причини хвороб, зокрема психічних. Пізніше послідовники "батька медицини" пов'язали з поняттям красиса і типологічні особливості людини. Через кілька століть вчені античного Риму позначили поняття нервово-конституціонального типу словом "темперамент" (потрібне, правильне співвідношення). К. Гален збільшив кількість темпераментів до тринадцяти. Проте вчення про соки як основу властивостей людини залишалося непорушним.

Особливу увагу привертає трактування темпераментів, запропо­новане видатним німецьким філософом І. Кантом. За Кантом, сангвініч­ний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій при незнач­ній їх глибині та силі, холеричний — гарячковатістю, запальністю, по­ривчастістю вчинків, меланхолічний — глибиною і тривалістю пережи­вань, флегматичний — повільністю, спокійністю і слабкістю зовнішньо­го виразу почуттів. Органічні основи темпераменту Кант пов'язував з властивостями крові.

Зазначимо, що було ще багато спроб учених пов'язати темпера­мент людини з її морфологічними особливостями: згідно з формою че­репа — френологія (рис. 72), з формою кисті та лініями складок на до­лоні — хіромантія, з рисами облич­чя — фізіономістика.

Суттєвий прогрес у науковому розумінні сутності поведінки відбувся в XIX ст. То був час, коли започат­кувалася наука про біологічні осно­ви психічної діяльності, зумов­леність психічної діяльності й пове­дінки людини фізіологічними проце­сами, що відбуваються в головному мозку. У цей час проводили досліди та спостереження за поведінкою тварин і людей такі вчені, як Ф.Гольц, В.М. Бехтерєв, В.Я. Данилевський, І.М. Сєченов та ін. Та найвагоміше слово сказав І.П. Павлов.

І.П. Павлов розкрив механізми взаємодії середовища та організ­му, показав, що поведінка вищих істот завжди має своє пояснення й зумовлена природними (біологічними) потребами організму і можливо­стями середовища, котрі можуть задовольнити ці потреби. Учений вва­жав, що вища нервова діяльність — це те саме, що й поведінка, тобто він не розривав діяльності мозку і зумовленої нею цілеспрямованої ру­хової активності. Своїми працями з проблем вивчення психічної діяль­ності І.П. Павлов започаткував фізіологію вищої нервової діяльності (ВИД) як науку, а також обґрунтував природу темпераменту.

Темперамент — це індивідуальна особливість людини, що про­являється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваже­ності, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.

І.П. Павлов на підставі багаторічного вивчення особливостей утво­рення і перебігу умовних рефлексів у тварин виділив основні типи вищої нервової діяльності. В основу поділу на типи він поклав три основних показники:

1. силу процесів збудження і гальмування;

2. взаємну врівноваженість, тобто співвідношення сили процесівзбудження і гальмування;

3. рухливість процесів збудження і гальмування, тобто швидкість,

3 якою збудження може змінюватися гальмуванням, і навпаки.

На підставі виявлення цих трьох властивостей І.П.Павлов виділив

4 основних типи вищої нервової діяльності:

перший тип — сильний неврівноважений — характеризується достатньою силою нервових процесів, але збудження переважає над гальмуванням, надмірно збудливий, метушливий, рухи поривчасті;

другий тип — сильний зрівноважений рухливий — має достатнюсилу і рухомість нервових процесів, добру їх зрівноваженість. Рухливий,легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кожний новийподразник; ;

третій тип — сильний врівноважений малорухливий — визна­чається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Спокійний, бережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;

четвертий тип — слабкий — нервова система слабка, легко гальмується різними зовнішніми подразниками, має низьку працез­датність, швидко стомлюється.

І.П.Павлов вважав, що основні типи вищої нервової діяльності, ви­явлені на тваринах, збігаються з чотирма темпераментами, встановле­ними у людей грецьким лікарем Гіппократом, який жив у IV ст. до н.е. Слабкий тип відповідає меланхолічному темпераменту; сильний не­врівноважений тип — холеричному темпераменту; сильний врівнова­жений, рухливий тип — сангвінічному темпераменту; сильний врівно­важений, з малою рухливістю нервових процесів — флегматичному темпераменту.

Особливості типів темпераменту наведено в табл.16.

Таблиця 16.

Особливості типів темпераменту

Тип темпераменту	Сила збудження	Врівноваженість процесів збудження та гальмування	Рухливість процесів збудження та гальму­вання	нервової діяльності (заШ.Пав-ловим)
Сангвінічний	Сильний	Врівноважений	РухливийІ	(жвавий)
Холеричний	Сильний	Неврівноважений	Рухливий II	(нестійкий)
Флегматичний	Сильний	Врівноважений	Малорух­ливий III	(спокій­ний)
Меланхолічний	Слабкий	Неврівноважений	Малорух-ливийІУ	(слабкий)

Особливості (позитивні та негативні боки) сприйняття навчальної інформації учнів залежно від типів темпераменту подано в табл. 17.

Таблиця 17.

Особливості сприйняття навчальної інформації учнів залежно від типів темпераменту

Позитивні боки	Негативні боки
Сангвінік
Інформацію сприймає	Певна поверховість у навчанні та праці,
швидко, позитивно,	поспішність у прийнятті рішень (можли-
оптимістично	ві помилки). Очікує швидкого результату
	від затрачених зусиль. У разі відсутності
	швидкого ефекту може розчаруватися,
	знизити темп занять, або зовсім
	ВІДМОВИТИСЯ ВІД НИХ.
Холерик
Інформацію сприймає	У навчанні (праці) часто не знає міри,
швидко, критично	постійно кудись поспішає, йому завжди
переосмислює п.	бракує часу, майбутнє його цікавить
Намагається досягти	більше, ніж сьогодення. Не може
самостійного успіху.	контролювати себе у так званих
	емоцюгенних ситуаціях.
Флегматик
Дуже працьовитий,	Ретельно перевіряє та аналізує досто-
завзятий і наполегливий	вір ність аргументів і фактів. Інформацію
у навчанні.	засвоює поволі, неквапливий у прийнятті
	рішень. Важко переключається від однієї
	справи до іншої, навіть тоді, коли це
	потрібно зробити терміново.
Меланхолік
Чуттєво сприймає нову	Нерішучий, невпевнений у своїх діях,
інформацію, емоційно	силах. Кожну невдачу сприймає як
реагує на свіжу	трагедію. Боїться труднощів. Харак-
інформацію, аргументи	терне швидке виснаження нервової
й факти.	системи, що може призводити до втрати
	працездатності.

Залежно від взаємодії, врівноваженості сигнальних систем І.П. Пав-лов поряд з чотирма спільними для людини і тварин типами виділив спеціально людські типи вищої нервової діяльності:

1. Художній тип — характеризується перевагою першої сигналь­ної системи над другою. Сюди належать люди, які безпосередньо сприй­мають дійсність, широко користуються почуттєвими образами.

2. Мислительсьний тип. Це люди з переважанням другої сиг­нальної системи, люди з вираженою здатністю до абстрактного мис­лення.

3. Середній тип поєднує роботу обох сигнальних систем.

Більшість людей належать до середнього типу.

Ґрунтуючись на дослідженнях із застосуванням об'єктивних ме­тодів, А.Г.Іванов-Смоленський виділив чотири основних типи нервової системи у дітей шкільного віку:

1. Збудливий тип. У дітей цього типу швидко і легко утворюють­ся умовні рефлекси, але важко і повільно виробляються гальмівні ре­акції. Такі діти не можуть сидіти спокійно, постійно рухаються, неуважні.

2. Лабільний тип. У таких дітей швидке замикання і зміцненняпозитивних і гальмівних рухових умовних зв'язків. Вони добре орієнту­ються в новій для них обстановці, спокійні, точно виконують уроки.

3. Інертний тип. У дітей такого типу утруднене, повільне утво­рення будь-яких умовнорефлекторних зв'язків. Вони мовчазні, малопроявляють інтерес до навчання, намагаються залишатись на самоті,погано виконують уроки.

4. Гальмівний тип. У дітей цього типу — повільне замикання по­зитивних умовних реакцій і більш легке утворення гальмівних установок.На уроках і під час перерв вони ведуть себе спокійно, зосереджено.