Політичні передумови.

Напередодні народження журналістики можемо спостерігати на політичній карті Європи три типи держав. Перший тип складають монархії: Франція, Іспанія, Англія. У XVI столітті в цих країнах завершився процес формування національних централізованих держав. Головним ворогом королівської влади, як не дивно, виступали не народ і не щойно народжена буржуазія, а великі феодальні магнати, які й самі претендували на роль монархів у своїх володіннях і не рахувалися з наказами короля. Становлення централізованих держав пройшло, як правило, через етан громадянських воєн.

В Англії зміцненням королівської влади завершується Війна червоної та білої троянди (1455-1485). 1479 року внаслідок династичного шлюбу об'єдналися Леоно-Кастильське та Каталоно-Арагонське королівства і утворили єдину Іспанську державу. У 1477 році Франція остаточно перемогла герцогство Бургундію у тривалих війнах і приєднала його землі до своєї держави.

Ці держави ведуть нещадні, кровопролитні війни між собою за переділ світу і завоювання нових колоній. Іспанія і Англія змагаються за Американський континент, Франція опановує Північну Африку. Отже, кожна з цих держав перетворюється на імперію з претензією на світове панування.

У зміцненні королівської влади, у перетворенні держави на абсолютну монархію виявляються зацікавленими переважна більшість верств населення, з молодою буржуазією включно. Королівська влада рятує від громадянської війни, забезпечує спокій і стабільність, такі необхідні для плідного економічного розвитку і нагромадження багатства.

I хоча королівська влада в цих країнах ніколи не ототожнювалася з самодурством, король, як найвищий суб'єкт влади був предметом боротьби за вплив на нього різних дворянських угруповань, монархи старанно дбають про утвердження управлінської вертикалі, забезпечення ефективності виконавчої влади. Але зв'язок з урядовцями на місцях столиця здійснює за допомогою кур'єрської пошти. Інформація, що відноситься до сфери прийняття управлінських політичних рішень, залишається в цих країнах конфіденційною і не має тенденції перетворюватися на масову. Журналістика залишається потенційною можливістю, переживає латентний період свого існування, коли попередні умови сформовані, але внутрішньої потреби в явищі суспільство не переживає.

Але поява журналістики не лишилася поза увагою вищих урядовців цих держав. Коли вже вона з'явилася, то вони вирішили використати для зміцнення держави і королівської влади.

Альтернативний до абсолютної монархії тип держави становила Республіка Сполучених провінцій — Голландія, яка управлялася парламентом — Генеральними штатами, куди входили представники станів усіх провінцій. Під час революції саме Генеральш штати стали центром буржуазно-дворянської опозиції. Перемога революції виявилася можливою, бо в цій державі був піднесений на державну висоту культ людської особистості, творчості, індивідуальності. Усе більше число громадян втягувалося в політичну діяльність. Творення історії, прийняття державних рішень перестає бути прерогативою лише утаємниченої верхівки. До числа державних діячів, не кажучи вже про урядовців у провінції, все більше втягуються нижчі суспільні прошарки, включаючи представників «третього стану» — новонародженої буржуазії, що включається в боротьбу за владу.

Логічно було б очікувати, що журналістика виникне в цій Республіці, яка найповнішою мірою в тих історичних умовах реалізувала ідею свободи. Але цього не сталося. Слід гадати, причина цього полягала в тому, що Голландія — невелика за площею, але густозаселена країна. Усний і рукописній способи функціонування інформації ще цілком задовольняли політичну систему молодо! республіки. Ще одна обставина, яка перешкоджала виникненню тут журналістики, полягала в тому, що країна тривалий час являла собою військовий табір. Генеральш штати тільки в 1583 році проголошують Республіку Сполучених провінцій незалежною від Іспанії державою. Але й на цьому боротьба не припинилася. Лише 1609 року Іспанія визнала незалежність Голландської республіки. Таким чином, ні внутрішньополітична, ні міжнародна ситуація не сприяли винайденню в Голландії журналістики.

Третій тип державної організації являли собою Німеччина та Італія. Це були децентралізовані національні організми, що складалися з численних невеликих держав. Німеччина XVI століття нараховувала близько 300 (!) королівств, графств, герцогств, курфюрств. Були тут значні і впливові, принаймні в Німецькому світі, держави, до яких належали Прусія, Австрія, Саксонія. Але були й невеличкі держави, що складалися з одного міста і мали кілька тисяч населення. Влада монархів у таких державах за всієї поваги громадян до не! не відзначалася суворістю й залишала людині великий простір для власної ініціативи й творчої діяльності.

Разом з тим можновладці невеликих німецьких князівств підтримували жваві стосунки між собою, цікавилися подіями в сусідніх графствах і герцогствах. Заможніші з них навіть мали приватних кореспондентів в інших містах Німеччини, які з певною періодичністю в листах за певну оплату інформували своїх адресатів про новини.

Особливе місце в тодішній Європі займають дві Італійські держави: Венеція і Генуя. Будучи великими морськими портами Середземномор’я, маючи статус купецьких міст, які жили за рахунок торгівлі, транспортування й перепродажу товарів, саме ці міста опинилися на перетині головних шляхів сполучення, а відтак і на шляху головних потоків новин. За ними, як-то кажуть, не треба було полювати, вони самі припливали в місто з торговельними суднами. їх необхідно було лише вислухати й записати — і рукописний листок новин готовий.

Саме в цих децентралізованих державах, де центральна влада не була зосереджена на самій собі настільки, щоб не рахуватися з громадською думкою, де самі громадяни через близькість кордонів часто перетинали їх i щиро цікавилися новинами, які там, в інших державах, відбувалися, склалися особливо сприятливі умови для виникнення друкованої журналістики.

Необхідно додати, що в цілому на рубежі XVI-XVI1 століть розширилося коло споживачів політичної інформації, тих, кому було життєво необхідно знати соціальне довкілля, бути добре обізнаним з подіями в столицях сусідніх держав, новинами при дворах можновладців, перебігом бойових дій під час воєн, наявністю збройних сил в розпорядженні тієї чи іншої історичної особи і т. п. Зрештою, це коло проблем завжди цікавило соціально активну особистість. Але був тут і цілком прагматичний аспект: без правдиво"! та своєчасної інформації про події і факти суспільного життя неможливими були і прийняття політичних рішень у верхніх ешелонах влади. I знову спрацював відомий закон: попит породжує пропозиції. Інформація поступово перетворилася з усної на письмову, з принагідної — на періодичну, з передаваної конфіденційними каналами — на поширювану публічно. Так народилася журналістика.