3

Історія української журналістики

Запитання

1. Передумови виникнення української журналістики, особливості її функціонування на початковому етапі розвитку.

2. Українська емігрантська преса (ІІ половина ХІХ ст.). Роль М.П.Драгоманова.

3. Харківський період в історії української журналістики (18121825).

4. Журналістська діяльність І.Франка.

5. Альманахові видання 183040х рр. у Східній Україні.

6. Становлення радикальносоціалістичної преси.

7. Альманахові видання на західноукраїнських землях (3040 рр. ХІХ ст.).

8. Українська радянськопартійна преса 1920х рр. Загальна характеристика.

9. Західноукраїнська преса періоду революції 18481849 рр.

10. Українська радянськопартійна преса 1930х рр. Загальна характеристика.

11. Часопис “Зоря Галицька”. Загальна характеристика.

12. Преса політичних партій і рухів доби української революції (19171920).

13. Приватні видання І.Гушалевича.

14. “Черниговский листок”. Рукописні і друковані видання 1860х рр.

15. Проблема мови в українській журналістиці ХІХ ст.

16. Становлення україномовної преси в Східній Україні. Загальні тенденції.

17. Журналістська і редакційновидавнича діяльність П.Куліша.

18. Система народовецької преси.

19. Альманахи “Записки о Южной Руси”, “Хата”. Загальна характеристика.

20. Українська преса періоду другої світової війни.

21. Журнал “Основа”: концепція, структура, авторський склад.

22. Система москвофільської преси.

23. Журнал “Основа”: концепція, тематика, жанри, структура.

24. Газета “Слово”. Загальна характеристика.

25. Газета “Діло”. Загальна характеристика.

26. Початок приватної преси в Східній Україна. Газета “Киевский телеграф”.

27. Система революційнодемократичної преси (2й період).

28. Газета “Громадська думка”. Загальна характеристика”.

29. Тема історії України в журналі “Киевская старина”.

30. Журнал “Киевская старина”: тематика, жанри, авторський склад.

31. Українська преса періоду революції 19051907 рр. Загальні тенденції.

32. Журнал “Основа”: полеміка з національних питань.

33. Полеміка в журналі “Основа”.

34. Публіцистика М.Костомарова в журналі “Основа”.

35. Публіцистика П.Куліша в журналі “Основа”.

36. Газети “Рада”, “Нова рада”. Загальна характеристика.

37. “Літературнонауковий вісник”. Загальна характеристика.

38. Преса Східної України (19051914). загальна характеристика.

39. Перші україномовні видання в Східній Україні (початок ХХ ст.).

40. Альманаховий період в історії української журналістики.

41. Преса Західної України між світовими війнами.

42. Українська преса періоду культу особи.

43. Преса української діаспори у міжвоєнний період.

44. Українська преса у роки другої світової війни.

45. Партійнорадянська преса після другої світової війни.

46. “Перебудова” в країні й пресі.

47. Українська преса часів незалежності.

48. Українські ЗМІ у ХХІ столітті.

Періодизація

1) зародження й становлення української журналістики — від найдавніших часів до середини XIX століття;

2) формування журналістських систем  60-90-ті роки XIX сто­ліття;

3) українська преса епохи першої народної революції  1898-1905 роки;

4) українська журналістика 1905-1914 років;

5) українська журналістика в період першої світової війни  1914-1917 роки;

6) українська журналістика періоду революцій у Росії та на­ціонально-визвольних змагань України, преса січових стрільців, початок комуністичної та офіційної радянської преси  1917-1921 роки.

7) західноукраїнська преса 20-30-х років XX століття;

8) преса Радянської України  1920-1930-ті роки;

9) українська еміграційна преса 20-40-х років XX ст.;

10) українська преса періоду другої світової війни  1941-1945 років;

11) преса в Україні після другої світової війни; тоталітарна журналістика  1945-1990-й роки;

12) українська преса поза межами України, преса української діаспори  1945-1990 років;

13) українська підпільна й неформальна преса, самвидав  1960-1990 роки; напівлегальні видання  1957-1990 роки;

14) преса періоду розбудови української державності  1991 р. і до наших днів.

2. Перші періодичні видання

Перша газета в Україні, як і перша книга, з'явилася у Львові. 9 липня 1749 року тут вийшов одноденний листок польською мовою «Кuryer Lwowski». Проте дане видання не належить до власне періодичної преси, а являє собою одноденний листок, випущений з нагоди інтронізації львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького.

Відразу після приєднання Галичини до Австрії в 1772 р. книгодрукар Антон Піллер почав видавати у Львові газету «Аvеrtissement» (тобто «Повідом­лення», «Вісті»). Та оскільки робив він це без належного дозволу влади, то львівський окружний уряд 11 січня 1774 року виніс ухвалу про заборону цього видання.

Першою газетою в Україні, що відповідала нашим нинішнім уявленням про подібного роду періодичні видання, була «Gazette de Leopol» («Львівська газета»), яка виходила у Львові французь­кою мовою впродовж усього 1776 року. Вона була тижне­виком, хоча виходила й нерегулярно. Але однаково за рік з'явилося 52 числа газети. Вона мала об'єм 4 сторінки.

До окремих чисел (таких усього 15) випускалися додатки по 2-4 сторінки формату газети. Вони були двох типів: «Supplements» («Новини») і «Les annonces» («Оголошення»).

У заголовку газети був зображений герб Австрії (двоголовий орел) з квітами по боках. Гаслом газети було латинське вислов­лювання «Sub umbra alarum tuarum» (у затінку твоїх крил), яке, написане на стрічці, утримував орел у своїх лапах.

«Львівська газета» за головне своє завдання мала всебічне інформування своїх читачів про політичні новини в країнах Євро­пи. Повідомлення з приватного життя траплялися рідко.

Географія повідомлень охоплювала весь тодішній культурний світ. Вони нагадували га­зетні телеграми або хронікерські новини в сучасних часописах. Найбільш імовірне джерело походження повідомлень  передруки з тогочасних французьких або переклади з німецьких газет.

Перше число (тобто 1й номер) починалося відразу інформаційним повідомлен­ням і не містило програми видання чи звернення до читачів. Але в додатку до першого числа «Газети», що мав назву «Прилюдні оголошення з міста Львова та його околиць з дня 1 січня 1776 року», на самому початку друкувався виклад завдань видання та запро­шення до співробітництва в ньому зацікавлених осіб.

Газета мала своє рекламне бюро, розміщене в центрі міста на площі проти митної контори. Його діяльність була істотною скла­довою діяльності видання: майже в кожному числі друкувалося доволі приватних оголошень і об'яв.

Місцева інформація та повідомлення з українського життя в Російській імперії становлять особливий інтерес.

Мала газета й бібліографічний відділ, що складався з оповісток друкаря А.Піллера про книжки, які надходили на продаж у його книгарні. Покупцям пропонувалися книжки найрізноманітнішо­го змісту переважно французькою, а також латинською, німець­кою та польською мовами.

Видання «Львівської газети» мало велике значення для етапу становлення журналістики в Україні. Тижневик подав взірець часопису, зорієнтованого на традиції преси європейських столиць, інформував місцеву читаючу публіку про події в світі та в своєму ближ­чому довкіллі. Часопис прищеплював у суспільній свідомості смак до читання періодики, створював передумови для появи нових періодичних видань.

Наприкінці XVIII  на почат­ку XIX століть на Україні виходять періодичні видання французькою, німецькою, польською, угорською та румунською мовами.

1783 року німець Іван Фрідріх Шіц почав видавати у Львові тижневик польською мовою «Ріsmo uwiadamijace Galicyi», що виходив півроку: з липня до грудня включно. Від січня 1784 року назва цієї газети змінюється на таку: «Lwowskie pismo uwiadamijace», а її власницею стає дружина А.Міллера. Це видання проіснувало цілий рік.

Ця сама жінка відзначилася ще двома важливими видавничими ініціативами: 1786 року вона почала видавати німецькою й польською мовами газету «Львівські тижневі новини», періо­дичністю два рази на тиждень. І якщо видання польського варіан­ту довелося зупинити через рік, то газета німецькою мовою про­існувала до 1795 року.

У 1796-1811 роках у Львові виходила німецькою мовою газе­та «Львівський цісарсько-королівський привілейований листок для інтелі­генції».

Провідна ознака перелічених періодичних видань  їхня цілковита національна індиферентність. Інформація, пропо­нована ними, відзначається нейтральністю щодо проблем на­ціонального життя, має цілковито космополітичний характер.

У Львові вперше в Україні почав видаватися й журнал. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник, що виходив з січня по червень 1795 року польською мовою з довгою на­звою  «Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних на­родів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних ви­дань». У шести числах журналу представлені матеріали з історії, географії, фізики, виховання; майже всі вони перекладені з фран­цузьких часописів того часу.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут починає виходити журнал з правознавства «Правознавчі анали» (існував до 1811 року), а в 1803 році  журнал з воєнних наук «Військовий журнал».

У 1811 році у Львові починає виходити «Львівська газета», якій судилося стати найтривалішим періо­дичним виданням України. Вона існувала до 1939 року, певний час мала й німецькомовний паралельний варіант.

Датою народження журналістики в підросійській Україні є 1812 рік, коли в Харкові з 4 травня до 20 липня існувала газета під назвою «Харьковский еженедельник». Вийшло усього 12 чи­сел цього видання. Друкувався досить великий тираж газе­ти  600 примірників. З'являлася вона щосуботи в обсязі 1-1,5 друкованого аркуша.

Видавцем газети був університетський книгар Ланґнер, а ре­дактором  професор Карл Нельдехен, німець з Берліна, запро­шений для викладання в Харківському університеті сільськогос­подарських наук ще першим попечителем Харківської навчальної округи графом С.О.Потоцьким.

«Харьковский еженедельник» виник з бажання задовольнити запити промисловості й торгівлі. У відповідності до своїх науко­вих інтересів К.Нельдехен вміщував у своїй газеті переважно мате­ріали з господарського життя, давав сільськогосподарські поради.

Спочатку часопис мав відділи економії, технології, комерції й суміші.

Проте досить чітко відчувався брак знайомства редакто­ра з українським та російським життям. Уже в рукописі першого числа газети, поданого до цензурного комітету, було знайдено ба­гато граматичних помилок та стилістичних огріхів.

Аби надати газеті більшої популярності, видавець Ланґнер уніс зміни в її програму і замість торгових бюлетенів став друкувати звіти про діяльність Харківського добродійного товариства, вміщу­вати статті з історії та естетики.

У всіх числах газети друкувалася з продовженням велике дослідження «Про стан російської армії в часи Катерини II», яка навіть не була закінчена у зв'язку з припиненням видання.

До редагування газети були залучені викладачі й студенти університету В.Маслович, Я.Матес. У відділі суміші стали дру­куватися вірші та епіграми Масловича.

Широко висвітлювалася на сторінках «Харьковского еженедельника» торгівля в місті, а також ярмаркові товари й ціни на них в інших містах України й Росії. В оголошеннях повідомля­лося про громадські заходи, які здійснював відомий уже тоді Г.Квітка з добродійною метою. В приватних об'явах говорилося також про відкриття нових навчальних закладів, про вчителів, що шукають учнів для репетиторства, про різні концерти, продаж нерухомості та ін.

Дана газета не користувалася достатньою підтримкою громадськості й мала лише 25 передплат­ників. Через три місяці при прямому втручанні столичної цензури вона припинила своє існування.

Справа в тому, що «Харьковский еженедельник» почав виходити з дозволу губернської, а не столичної влади, і згодом цензурному комітету університету було зауважено, що він не повинен був без ухвали вищого начальства дозволяти видання цієї газети. Час тоді був важкий: французь­ке військо просувалося до Москви; у Росії розпочалася фінансова криза; це не дозволило ініціативі німецького професора пустити глибші корені й мати більш поважні наслідки в історії української журналістики.

Тож, датувати народження україн­ської журналістики необхідно 1776 роком  від появи в Австрії, у Львові, тобто на етнічних українських землях, «Львівської газети». Оскільки українська територія була розділена держав­ним кордоном Австрії й Росії, а в Російській імперії існували зовсім відмінні умови суспільного розвитку, то українська журналісти­ка тут виникла незалежно від австрійського зразка, тобто цілком самостійно. А відтак і 1812 рік  час існування «Харьковского еженедельника»  можна вважати роком народження української журналістики в Росії.

У порівнянні з державними народами (Німеччина, Англія, Франція, Іспанія, Італія) українська журналістика істотно запіз­нюється за часом виникнення і темпами подальшого розвитку.

У порівнянні з сучасністю політична карта Європи XVIII сто­ліття відчутно відрізнялася. На ній, наприклад, існувала лише одна слов'янська держава  Росія; решта слов'янських народів, крім росіян, своїх держав не мали і перебували в колоніальній залеж­ності або від тієї ж Росії, або від Австрії, Пруссії або від Туреччини. Усю Північ Європи займала Швеція, яка включала в себе й сучасну Норвегію, і Фінляндію, і частину Данії. Таке по­літичне становище позначилося й на розвитку журналістики в за­лежних народів.

Ось три особливості початкового етапу розвитку національної журналістики європейських народів, що перебували в колоніальній залежності:

1) народження національної журналістики колоніальних на­родів у кінці XVIII і навіть на початку XIX століття, як те спосте­рігаємо в українців, є не винятком, а швидше правилом в куль­турній історії європейців;

2) традиційним є заснування перших видань не своєю національною мовою, а мовою метрополії, панівної нації; форму­вання національної літературної мови  тривалий і непростий процес, який відбувався переважно в журналістиці, але міг займа­ти не один десяток років;

3) видання періодичної преси за межа­ми своєї країни, що спостерігається й в історії української преси, наприклад, з журналом «Основа», що виходив у Петербурзі.