3. Харківська журналістика 18101820х років

«Харьковский Демокрит».

На виданні «Харьковского еженедельника» ентузіазм харків­ської творчої інтелігенції не вичах. Через чотири роки в Харкові з'явилися відразу два журнали: «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник». У підросійській Україні журналістика виникла в Харкові, тому що саме тут склалися найкращі передумови для цього.

Епоха імператора Олександра І, що царював у 1801-1825 ро­ках, була видатним періодом в історії Росії. Він прийшов на царський престол з твердим наміром і далі європеїзувати Росію, перенести сюди дух освіти й цивілізованості, який у добу Про­світництва оволодів Європою.

Допомагало Олександру І в розробці програми реформуван­ня Росії освічене дворянство. Найяскравішим його представником був Василь Назарович Каразін (1773-1842), який переконав молодого царя в потребі й можливості Університет запрацю­вав з вересня 1804 року, хоча його офіційне відкриття відбулося 28 січня 1805 року.

Заснування університетів і запровадження навчальних округів супроводжувалося й реформуванням друкарської та книгови­давничої справи. Був прийнятий «Устав про цензуру 1804 року», у відповідності з яким з професорів і магістрів при університетах утворювалися цензурні комітети, що перебували в їхньому безпо­середньому віданні. Кожен комітет розглядав книги і твори, що виходили в усіх друкарнях його навчальної округи. Ці ж цензурні комітети мали повноваження розглядати й допускати до друку періодичні видання та альманахи. Завдяки університету Харків перетворився на великий куль­турний центр.

З відомих культурних діячів у Харкові склалося щось на зра­зок літературно-наукового об'єднання, відомого під назвою «Общество зпикурейцев» чи «Шайка рифмачей».

Різного роду гуртки на початку XIX століття були не просто популярними, але й модними, до них охоче збиралися зацікавлені особи, що обмінювалися думками, читали й обговорювали літера­турні твори й наукові новини. Такий гурток склався і в Харкові.

Тож, первісно високий професійний рівень харківської преси 18101820-х років полягає в її тісному зв'язку з університе­том. За її творення беруться високоосвічені люди, які, незважа­ючи на провінційний статус рядового губернського міста, підносять журналістику в ньому до рівня кращих російських видань того часу. Одним з них був журнал «Харьковский Демокрит».

Цензурний дозвіл на перше число журналу датований 7 січня 1816 року. Видавцем його виступив Василь Маслович, студент Харківського університету, що закінчував курс навчання.

«Харьковский Демокрит» проіснував недовго. Причина цього  слабкість літературного таланту видавця та нерозвиненість літе­ратурного життя в харківській глибинці, відсутність широкої гро­мадської, а головне  творчої підтримки журналу подібного гу­мористичного напрямку. З оригінальними творами (переважно віршами) в часописі ви­ступали Г.Квітка, О.Сомов, Іван Срезневський, Д.Ярославський; широко друкувалися твори майстра жанру байки й сатиричного вірша Якима Рахімова, пере­кладача Розумника Ґонорського. Але головним автором журналу був сам його видавець В.Маслович.

Журнал мав три відділи: «Поезія», «Проза», «Суміш». Але ве­личезну перевагу складали жанри поетичні. Головна ідея, що поставала з творів, опубліко­ваних у часописі, полягала в утвердженні природності людської моралі, запровадженні в читацьку свідомість просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності, як незіпсу­тої цивілізацією, ідилічної основи суспільного та індивідуально­го буття.

Гумористична спрямованість журналу, однак, рідко мала виразну суспільну адресу, а найчастіше лишалася в межах загальної моральної проблематики.

«Харьковский Демокрит» прикметний як свідчення слобо­жанського патріотизму.

Слобожанський патріотизм виявився в прагненні реалізувати журнал силами харківських авторів, у вірі в їхні творчі можливості, талановитість, у прагненні розбудити за допомогою часопису внутрішній потенціал Слобожанщини.

З просвітницького ідеалу простонародності, потягу до ідеаль­ної, не засміченої цивілізаційними нашаруваннями природи ви­ростала й проукраїнська орієнтація часопису. Прикметним є те, що первістки української журналістики, як і літератури, пов'язані з сатирико-гумористичною творчістю, що відповідало націо­нальній вдачі українців, особливостям їхнього світосприйняття. Окремі твори друкувалися українською мовою, яка була зовсім не випадковим явищем в журналі.

«Харьковский Демокрит» був першим часописом, який надрукував українські літе­ратурні твори, започаткувавши тим самим традицію, підхоплену пізніше «Украинским вестником» і «Вестником Европы» та ін. журналами.

Припинена від'їздом до Петербурга журналістська праця В.Мас­ловича мала все ж велике значення як перша (і на тривалий час єдина) спроба видавати в Україні сатирико-гумористичний жур­нал, згуртувати літературні сили, надати їм трибуну для система­тичних виступів. Видавець «Харьковского Демокрита» сміливо заявив про поважні наміри до творення власного літературного життя в провінції, засвідчив продуктивність місцевої естетичної окремішності та бодай прихованого пародіювання естетичних канонів імперського столичного центру.

«Украинский вестник»

«Украинский вестник» став першим в підросійській Україні літературно-мистецьким, науковим і громадсько-політичним місячником, що почав виходити одночасно з «Харьковским Демокритом», але видання якого продовжувалося чотири роки (1816-1819).

Ініціатива створення в Харкові поважного часопису загально­го типу для реалізації літературних талантів краю належала про­фесорові університету Івану Срезневському.

Редагування журналу узяли на себе Є.Філомафітський, Р.Гонорський та Г.Квітка. Проте на початку 1817 року (у № 1) часопис опублікував лист Г. Квітки з відмовою вважатися надалі видав­цем «Украинского вестника» у зв'язку з обранням його предводителем дворянства Харківського повіту.

Тираж часопису був як на ті часи досить значним, він коливав­ся від 350 до 500 примірників. У № 9 за 1816 рік редактори опуб­лікували список передплатників свого журналу, який демонструє географію його поширення. Тут обидві столиці  Санкт-Петер­бург і Москва; губернські міста  Чернігів, Іркутськ, Володимир-на-Клязьмі, Тифліс, Рига, Воронеж, Астрахань, Одеса та ін.; по­вітові містечка  Бєлгород, Ізюм, Куп'янка, Лохвиця, Хорол, Павлоград.

Спочатку журнал будувався з шістьох розділів, назвав­ши їх відповідно: 1) «Науки і мистецтва», 2) «Мальовнича про­за», 3) «Дитяче читання», 4) «Вірші», 5) «Харківські записки», 6) «Суміш». Але через рік зрозуміли певний дисонанс, який вносить у журнал розділ «Дитяче читання», і відмо­вилися від нього. А дві рубрики «Мальовничої прози» і «Віршів» об'єднали в одну під назвою «Красне письменство» («Изящная словесность») з підрозділами а) «Проза» і б) «Вірші».

Наукові матеріали журналу.

В «Украинском вестнике» було опубліковано чи­мало праць з природничих наук, у чому слід вбачати вплив уні­верситету. У № 4 1818 року в журналі була опублікована перекладена з французької мови доповідь професора ботаніки Харківського університету Франца Делявіня «Про щорічне винищення лісів і потребу збереження й поповнення оних».

Найбільшою сенсацією наукового відділу журналу стала велика праця професора філософії (1818-1830) Харківського університету Андрія Дудровича (1782-1830) «Про тваринний магнетизм» (1818, № 3).

Широко були представлені в журналі гуманітарні науки. Важ­ливе місце тут посіли історичні праці. Причому майже всі вони були зорієнтовані на вивчення історії України. З-поміж інших своєю ґрунтовністю виділяються розвідки Іллі Квітки «Про Малу Росію» (1816, №№ 1-3), М.Грибовського «Про становище пан­ських селян у Росії» (1816, № 8), Івана Срезневського «Слов'ян­ська міфологія, або Про богослуження руське за язичництва» (1817, №№ 4 і 5).

Друкувалися в науковій частині часопису й перекладні праці, як, наприклад, «Лист Жана-Жака Руссо до Вольтера 1756 року, серпня 18 дня» (1817, №№ 7 і 9).

Художня література в журналі.

У відділі «Красного письменства», у підрозділі прози, редактори віддавали перевагу перекладним уривкам з тодішніх західноєвропейських класиків.

У відділі віршів «Украинского вестника» виступали з перекла­дами, а далі й з власними творами Іван Срезневський, Євграф Філомафітський, Павло Куницький, Орест Сомов, Любов Кричевська та деякі інші автори. Їхні твори мало чим були прикметні на тлі тодішньої російської поезії. Однак поступово давалася взна­ки українська стихія, котра поставала з природного довкілля, у якому жили й творили автори журналу.

Коли в «Украинском вестнике» в числі співробітників появився П.Гулак-Артемовський, під його впливом починає змінюватися характер журналу. Якщо раніше перевага віддавалася в перекладах західноєвропей­ським літературам, то тепер часопис дедалі більше місця відво­дить перекладам з польської і російської, мови.

А вже в дванадцятому числі 1818 року «Украинский вестник» опублікував першу добірку творів українською мовою. Це були казка (відома нині як байка) «Пан та Собака», вірш «Супліка до Грицька К...и» і роз'яснення «Люди добрі, і ви, Панове громада!»  як читати український текст. Автором публікації був П.Гулак-Артемовський.

Він ще двічі виступав в «Украинском вестнике» з українськи­ми творами вже в 1819 році.

У № 10 були надруковані байка «Со­лопій та Хівря, або Горох при дорозі» та «Писулька до того, котрий що Божого місяця Українського гінця по всіх усюдах роз­силає» (Український гінець  так переклав поет назву часопису). А в № 11 з'явилися друком байки «Тюхтій та Чванько» та «Дещо про Гараська».

Публікація українських творів і була найбільшим успіхом відділу поезії «Украинского вестника».

Відділ «Харківські записки» в «Украинском вестнике» запов­нювався матеріалами на місцеві теми. Тут друкувалися протоко­ли засідань Філотехнічного товариства, звіти про діяльність Харківського добродійного товариства, листування голови попечительської ради Інституту шляхетних дівчат Г.Ф.Квітки з імператрицею Марією Федорів­ною, яка погодилася бути покровителькою цього навчального закладу; хроніка про перебування в Харкові осіб царського дому й особисто імператора.

«Украинский вестник» можна вважати зачинателем ук­раїнської театральної критики. У 1817 році в № 12 тут було вміще­но статтю «Харківський театр», а в 1819 році в № 1  «Театр».

Відділ «Суміш» відповідав своїй назві. Тут вміщувалися по­відомлення про книжки, що вийшли з друкарні університету.

У відділі «Суміш» розміщувалося також листування з читача­ми. У листах до видавців можна було прочитати про бідування якоїсь дворянської родини, яка залишилася без годувальника і по­требувала допомоги. Практично завжди знаходилися благодійники, і через кілька чисел часопис друкував подяку згаданих вдови і сиріт добрим людям, які їх підтримали у важку хвилину.

Відділ «Суміш» відзначався особливою рухливістю, мобільні­стю. По ньому видно, що редактори весь час шукали способів його поліпшення.

У 1819 році відділ рішуче змінився: тут почали друкувати справжню зарубіжну хроніку  «Короткий огляд закор­донних подій», укладений за матеріалами преси, що надходила до бібліотеки університету з багатьох європейських країн. Таким чином, у журналі стало можливим прочи­тати про міждержавні стосунки в світі, довідатися про найваж­ливіші події в багатьох державах.

Була розміщена тут і світська хроніка, у завдання якої входи­ло інформувати про приватне життя великих світу сього.

Поява справжньої хроніки, яка, власне, стала панівним матері­алом відділу «Суміш»,  ще одне свідчення того, що видавці й ре­дактори журналу вдосконалювали його, шукали нових форм спілкування з читачами й можливості задовольнити їхні запити.

Та офіційна Росія була невдоволена пробудженням активно­го духовного життя в провінційних містах величезної країни. У 1819 році тричі цензурний комітет висловлював зауваження хар­ківському часопису.

В 1819 році поруч з Харковом, у Чугуєві, розгорілося повстання уланського полку, викликане аракчеєвщиною, злиденним і жалю­гідним становищем військових поселенців.

Тож, долю журналу було вирішено: цензура припинила його видання.

Значення «Украинского вестника» полягає в тому, що він:

1) відзначався універсальністю, всебічним охопленням можли­вих тем: науки, літератури, краєзнавчих матеріалів, хроніки, був по-справжньому загальним часописом;

2) орієнтувався на місцевих авторів, виконавши величезну роботу по їх виявленню і згуртуванню, активізував творчість письменників, що жили в Україні, стимулював їхню працю, на­давши трибуну для систематичних виступів;

3) приділяв головну увагу висвітленню українського життя і в цьому мав великий успіх у читачів, бо це була та тематична ніша, яку лише він займав у тодішній журналістиці;

4) прямував до української творчості, яка випливала із його загального напрямку, і твори українською мовою не загаялися з'явитися на його сторінках;

5) постійно вдосконалювався, поліпшував структуру, шукав нові теми, авторів, форми співпраці з читачами;

6) реалізував творчий потенціал Харківського університету, ставши трибуною для найкращих, по-творчому налаштованих його сил.