Культурні передумови.

I все ж усіх попередніх передумов було недостатньо для народження нового інформаційного явища — періодичної преси. Усі передумови залишалися мертвими без оживлення їх людським фактором, без появи суб'єкта і об'єкта масово-інформаційної діяльності. Цей фактор міг запрацювати лише за умови наявності культурних передумов виникнення журналістики. Сутність цієї передумови полягає в необхідності забезпечення в суспільстві порівняно високого рівня загальної освіченості, що, з одного боку, висуває певну групу літераторів-журналістів, здібних щодня збирати, обробляти й письмово викладати інформацію, а з другого боку, формує досить розвинуту читацьку аудиторію, яка складається з осіб, котрі мають навички щоденного читання й готові витрачати кошти на придбання періодичної преси.

На час пізнього Ренесансу в Європі вже склалася розгалужена система освіти, а вміння читати й писати стало звичайним атрибутом громадян, особливо в містах. Як тип вищого навчального закладу сформувалися університети, спершу в Італії в ХІ-ХІІ століттях, далі в Іспанії, Англії, Франції (XII — поч. XIII століття).

Найдавнішим вважається Болонський університет (Північна Італія), заснований в XI столітті як юридичний навчальний заклад. У XIV столітті він набув класичної завершеності: крім юридичного, у ньому відкрито філософський, медичний і теологічний факультети. Цей університет відзначався автономією в тлумаченні права людини на вищу освіту: у ньому мали право навчатися й особи жіночої статі, а деякі жінки ставали професорами. У 1479 році тут викладав астрономію, а в 1481-1482 роках був ректором університету видатний український учений і поет Юрій Дрогобич.

1224 року відкрито Неаполітанський університет. З ініціативи пап 1303 року засновано Римський університет. Він перебував у фінансовій і адміністративній залежності від католицької церкви. У 1575 році для Римського університету архітектор Джакомо делла Порта на замовлення Ватикану збудував спеціальний палац «Сапієнца»; відтоді назви будівлі переносять і на університет.

1134 року заснований Саламанкський університет, найстаріший в Іспанії. Від часу заснування університети відзначалися особливою незалежністю від політичної системи держави і внутрішнім демократизмом. Вони концентрували в своїх стінах національний розум, вели велику видавничу діяльність; причому це стосувалося як рукописного, так і друкарського періоду існування книги. Із винайденням друкарства і здешевленням книги при університетах засновуються бібліотеки, які згодом стають центральними книгозбірнями держав, а окремі набувають статусу національних. Університети були державами в державах. Найкраще свідчення автономності університетів подає приклад саме Саламанкського університету: у час поширення інквізиції в університеті викладалися природничі науки, вивчалися й розвивалися традиції прогресивної на той час арабської культури, вперше перекладалися європейськими мовами твори видатних учених Сходу. Професори Саламанкського університету підготували перші європейські енциклопедичні видання. Незважаючи на заперечення церквою геліоцентричної системи, у XVI столітті тут вивчалися праці М. Коперніка. Згодом в Іспанії засновані університети в Барсе-лоні (1430), Севільї (1502), Мадриді (1508).

Відомі два найдавніші університети Англії. У 1167 році відкритий Оксфордський університет у складі гуманітарного, юридичного, медичного й богословського факультетів. У Середні віки тут викладали Р. Бекон, Й. Дуне Скотт, Дж. Уїкліф, у добу Відродження — Е.Роттердамський, Т. Mop. Кембріджський університет, заснований у 1209 році, дав світові багатьох видатних осіб. Його попечителем у XVI столітті був Томас Мор. У цей час з університетом пов'язана діяльність Еразма Роттердамського, Френсіса Бекона, Ісаака Ньютона. 1578 року в столиці Шотландії відкрито Единбурзький університет.

У 1257 році завершилося будівництво найстарішого французького університету в Латинському кварталі Парижа — Сорбонни. Назву університет дістав від прізвища духівника короля Людовіка IX Р. де Сорбона, який виступив ініціатором створення цього вищого навчального закладу. Спочатку він мав статус коледжу для підготовки вищого духівництва, але згодом розпочав підготовку й за світськими спеціальностями.

Пізніше, ніж в інших країнах, виникають університети в Німеччині. На розвиток освіти тут впливав величезної ваги політичний фактор — державна роздрібненість Німеччини і децентралізація суспільно-політичного життя. У відповідності до цієї обставини майже кожна більш-менш значна німецька держава прагнула мати свій університет. До початку XVI століття Німеччина вже була вкрита цілою мережею університетів. 1365 року засновано університет у Відні, 1386 року — у Гейдельберзі, 1409 року — у Лейпцигу, 1472 року — у Мюнхені, 1557 року — у Ієні і т. д.

Університети стають розплідниками вільнодумства, осередками науки, літератури й освіченості. З Віттенберзького університету розпочалася Реформація. М. Лютер, закінчивши Ерфуртський університет і будучи доктором богослов'я у Віттенберзі, знаходить цілковиту підтримку колег-викладачів і студентів. Характерно, що навіть У. Шекспір у трагедії «Гамлет» (1600) зробив свого головного героя, данського королевича, студентом саме Віттенберзького університету, вдаючись до явного порушення історичної правди. У Лейпцизькому університеті вчилися Ульріх фон Гуттен і Томас Мюнцер. Г. В. Лейбніц закінчив Лейпцизький університет, але докторський ступінь здобув у Альтдорфі, університетському містечку поблизу Нюрнберга.

Наявність розгалуженої мережі університетів висунула Німеччину в число найбільш освічених країн XV-XVI століть. Батьки охоче віддавали тут вчитися своїх дітей, що розглядалося як запорука їхньої успішної кар'єри, необхідна умова просування по східцях державної служби чи професійного ведення підприємницької діяльності.

Величезного поштовху розвиткові освіти надало винайдення книгодрукування, завдяки якому книга стала важливим чинником суспільно-політичного життя й розвитку культури. Друкована книга у порівнянні з рукописною значно здешевилася, скоротилися терміни її виготовлення, збільшилася кількість виготовлених примірників. Книга перестала бути доступною лише королівським дворам і монастирям, а стала загальносуспільним надбанням.

Процес поширення освіти привів до зростання загального рівня освіченості. Читання книжок, брошур, полемічних трактатів стає звичайною справою не лише для дворянської верхівки, але й для звичайного середньостатистичного городянина. Вироблені навички до постійного щоденного читання уможливили створення попиту на періодичну пресу, спричинили появу аудиторії постійних читачів. Іншими словами, мова йде про такий період у житті суспільства, коли, внаслідок поділу праці, розділяються її фізичний і розумовий різновиди, а відтак виникає інтелігенція як специфічна верства населення, зайнята розумовою діяльністю. Вона й стає гарантом виникнення журналістики.

А відтак у підсумку відзначимо, що розвинуте суспільно-політичне та релігійне, господарчо-економічне та культурно-освітнє життя, розвиток нових друкарських технологій стали передумовами народження журналістики. Це ті самі історичні причини та процеси, які приводять до переростання народності в націю, феодалізму в капіталізм, тобто породжують нову якість життя, що всебічно охоплює всі сфери діяльності людини.

Народження журналістики. Ще задовго до появи друкованих періодичних видань у Європі склалася стійка традиція збирання й поширення (в тому числі й продажу) інформації. Комунікаційні канали з обміну інформацією склалися в усіх країнах, але особливого значення набули в Генуї, Римі та Венеції з огляду на їхнє унікальне географічне розташування між Сходом і Заходом, між Півднем і Північчю. У цих містах збиралася величезної ваги міжнародна інформація, яка становила інтерес для представників як християнського, так і мусульманського світів, як для жителів Європи, так і для народів Африки й Азії.

Саме тут і виникає своєрідне ремесло — створення рукописних листків найсвіжіших інформаційних повідомлень, які вже були товаром і могли бути продані. У Венеції за кожен примірник рукописних новин їхні автори-писарі вимагали дрібну монету XVI століття, що називалася «газетта». Творців рукописних інформаційних листків тут називали «газеттанті», а самі листи «газетта». З часом це слово перейшло й у заголовок самого виробу.

Традиція торгувати новинами швидко поширилася в Італії та Німеччині, де також у XVI столітті виникають численкі рукописи! газета. Найбільш професійно новинарська справа була поставлена в столиці Саксонії Лейпцигу торговельним домом Фуггера і Вельзера. У Віденській великій бібліотеці зберігається найповніший комплект фуггерівської рукописної газети «Ordinari Zeitung» (Звичайні вісті) за 1520-1614 роки. Фуггери мали мережу своїх представників по всіх великих містах Європи; у їх обов'язки входило не лише просувати на ринок товари, але й постачати до штаб-квартири фірми різноманітну новинарну інформацію.

Незалежно від обсягу, який залежав від кількості повідомлень, примірник газети коштував 4 крейцери. Його можна було придбати в конторі фірми або замовити поштою. Для найбільших німецьких міст були розроблені умови передплати. Для Аугсбурга річна передплата з доставкою коштувала 25 гульденів. Газета мала додаток «Exraordinari Zeitung» (Надзвичайні вісті); їх так само можна було отримували, доплативши 14 гульденів.

Основна тема повідомлень у газеті Фуггерів — економіка: рівень урожаїв у всіх кінцях світу, ціни на товари, стан шляхів та засобів пересування. Вміщувалися в газеті й торгівельні об'яви й оголошення, які можна прийняти за первісні рекламні проекти. Не обминала газета видатні політичні події, вміщувала повідомлення про нові книги, навіть про театральні вистави.

«Ordinari Zeitung» виходила нерегулярно, а в міру накопичення повідомлень, тобто не мала сталої періодичності. У зв'язку з цим не задовольняла газета й таку вимогу періодичної преси, як оперативність. Газета була допоміжним знаряддям торговельного дому у веденні його комерційних справ, була супровідним товаром у його діяльності.

За прикладом Фуггерів рукописні газети створюються в інших містах Німеччини торговельними фірмами та приватними особами. Мали ці аркуші з новинами ужитковий характер, не зберігалися довго, бібліотеки не виявляли до них інтересу, вважаючи своїм завданням збереження передусім книги. Велика кількість рукописних газет загинула й не дійшла до наших днів.

Часом народження журналістики переважна більшість учених вважає 1609 рік. Датовані цим роком, до нас дійшли дві щотижневі газети під однаковою назвою «Avizo relation oder Zeitung» (Донесені повідомлення, або Часопис). Одна з них виходила в Страсбурзі, друга — в Аугсбурзі. Обидва міста займали вигідне географічне становище. Страсбург розташовувався на лівому березі Рейна на кордоні Франції й Німеччини, від нього порівняно недалеко було до Люксембурга, Голландії, Швейцарії. Аугсбург знаходився на річці Лех, неподалік від ії впадіння в Дунай; від міста було недалеко до Австрії й Чехії.

Повний заголовок страсбурзької газети формулювався так: «Відомості про всі видатні й варті уваги події, що відбулись у Верхній і Нижній Німеччині, Франції, Італії, Шотландії, Англії, Іспанії, Угорщині, Польщі, Валахії, Молдавії й Туреччині в нинішньому 1609 році». Далі міститься цінне повідомлення видавця газети Іоанна Каролуса: «Складання авізо реляціон буде продовжуватися за прикладом минулих років». Отже, перед нами не перший річник (річна збірка) газети, вона виходила й раніше не один рік.

Історія не зберегла напевне для нащадків і ім'я тієї особи, якій уперше прийшла в голову щаслива думка використати для виготовлення листка новин друкарський верстат. Аугсбурзька газета не зберегла імені свого видавця. Але видавцем страсбурзької газети ймовірно був книговидавець Іоанн Каролус, який написав передмову до її комплекту за 1609 рік. Його поки що ми й можемо вважати творцем друкованої газети, тобто періодичної преси, людиною, яка започаткувала існування журналістики в сучасному розумінні цього слова.

Ці газети мали формат книги (21 х 15 см), повідомлення подавалися в них за принципом сліпої верстки. Друковані газети мало чим відрізнялися від своїх рукописних посестер; ніяких рубрик у них не існувало, вміщені поруч повідомлення не мали зв'язку між собою, мова і стиль повідомлень були важкими; були відсутніми будь-які редакційні коментарі.

Справа виготовлення друкованих газет поширилася в усій Європі. 1610 року у Базелі (Швейцарія) починає виходити газета «Ordinäre Wochenzeitung» (Звичайні тижневі вісті). 1616 року в Антверпен! (Голландія) друкар Авраам Верховен приступив до видання газети «Новий тижневик», що провокує припускати наявність у нього попередника — старого тижневика. 1618 року в Італії виникла перша друкована спеціалізована (юридична) газета «Акта римського суду». Перша друкована газета Англії була заснована Натаніелем Буттером і з'явилася 1621 року під назвою «Щотижневі повідомлення з Італії, Німеччини і т. д.» У Португалії періодична преса існує з 1627 року, хоча збереглися примірники газети лише за 1641 рік. У Польщі журналістика виникла німецькою мовою, коли 1619 року в Гданську почав виходити тижневик , «Wochenzeitung». Перша ж газета національною мовою з'явилася в Кракові 3 січня 1661 року й мала назву «Польський Меркурій». У цьому ж 1661 році виникла перша друкована газета в Іспанії. 1663 року німецькою мовою в Копенгагені почала виходити перша газета Данії «Європейський тижневий часопис». 1686 року так само німецькою мовою народилася перша чеська газета «Ordinari postzeitungen», яку видавав Ян Арнольт з Доброслава.

Поява перших газет зовсім не означала, що для друкованої журналістики відкривається в цих країнах зелена вулиця. Навпаки, доля перших видавців часто була драматичною. Розглянемо це на прикладі доволі демократичної країни, якою вже тоді була Швейцарія. Уже через кілька місяців після появи в Базелі першої газети «Ordinäre Wochenzeitung» магістрат виніс газеті першу догану і суворе попередження: «За вміщення в щотижневій газеті ординарців брехливих відомостей і безглуздих повідомлень обер-кнехту (адміністративний урядовець.— I. М.) пропонується заборонити надалі друкування оних Шорендорфу і Кеплеру (очевидно редакторам.— I. M.) під страхом начальницької немилості»¹². Для газети була запроваджена цензура, а для книговидавців була запроваджена присяга про те, що вони будуть дотримуватися цензурних правил. Проте, незважаючи на старанність цензурного контролю, у газету знову проникли повідомлення, що викликали роздратування міської влади. На цей раз був схоплений книговидавець I. Шретер і кинутий на цілу ніч у тюремну башту, до нього, очевидно, були застосовані тілесні покарання. Після них він назавжди втратив бажання займатися журналістикою. Вихід газети припинився. Вдруге періодична преса в Базелі виникла лише в 1684 році з наказу уряду, який доручив поштмейстеру на підставі повідомлень з чужих газет видавати власну офіційну газету міста. На жаль, це не виняток, а типова ситуація, яка супроводжувала народження журналістики в багатьох країнах Європи.

Зазвичай газети мали тижневу періодичність. Але книгопродавець Т. Ріцш, отримавши від Саксонського королівського двору привілей на видання газети, з 1 січня 1660 року розпочав видавати щодня (крім неділі) велику політичну газету «Щойно одержать повідомлення про війни і світову торгівлю», яка згодом дістала назву «Лейпцизька газета». Проіснувала вона впродовж 1661-1663 років. її прийнято вважати за першу щоденну газету в світі.

Слово «газета» стало особливо популярним після того, як видатний французький просвітитель Теофраст Ренодо (1586-1653) розпочав у Парижі на запрошення всемогутнього реального правителя Франції кардинала Рішельє видання друкованої газети. Це була перша не комерційна, а урядова політична газета, численні матеріали до якої створювали не лише кардинал Рішельє, але й власноручно король Людовик XIII. Державні мужі вперше зрозуміли, яку величезну силу має періодичне друковане слово, і поставили собі за мету використати газету для зміцнення своєї влади.

Перший номер газети вийшов 30 травня 1631 року. Видавець довго не шукав назву для свого часопису, а з охотою використав для цього вже відоме слово, поставивши в заголовку друкованого листа новин «Ля газетт». Перша газета виходила форматом 21,5 х 15 см на чотирьох сторінках щотижня. Наступного року її обсяг зріс до восьми сторінок. Дітище надовго пережило свого творця. У січні 1762 року у нього з'являється нова назва — «Газетт де Франс», що утрималася до 1800 року, коли Наполеон I, надавши виданню статусу свого офіційного органу, змінив і його назву на «Монітор універсаль» (загальна пересторога). Від початку Великої Французької революції газета виходила двічі на тиждень, поширювалася лише вроздріб і коштувала 1 су.

Журнальний тип видання виник як додаток до газет, які, вміщу-ючи оперативну інформацію, не могли друкувати фундаментальні та аналітичні матеріали. Прабатьком сучасних журналів є французьке періодичне видання «Журналь де Саван» (журнал науков-ців). Розвиваючи ідеї Т. Ренодо, його почав видавати в 1665 році радник парламенту і вчений Дені де-Салло. Цей журнал проіснував до 1901 року. Видання висвітлювало досягнення науки й літератури і довгий час користувалося королівською монополією на поширення знань у цих галузях. Після цього почали з'являтися журнали в інших країнах Європи.

Нова епоха в історії журналістики розпочалася з виникненням в Англії на початку XVIII століття «моральних тижневиків» Ричарда Стіла (1672-1719) й Джозефа Аддісона (1672-1729). У 1709 році вийшов перший номер журналу Р. Стіла «Татлер» («Базіка, балакун»). Назва журналу відповідала його сутності й припала до вподоби читачам. Знаменитий романіст Джонатан Свіфт створив спеціальний образ «Ісаака Бікерстафа, есквайра». Він і базікав з читачами зі сторінок журналу, з незвичайною легкістю торкаючись найрізноманітніших тем з життя суспільства.

3 приходом до журналу талановитого публіциста Дж. Аддісона змінився тон журналу. Він і далі будувався як невимушена розмова з читачем, але вже на більш поважні теми. Видавці змінили назву: з 1 березня 1711 року в заголовку журналу з'явилося слово «Спектейтор» («Спостерігач, глядач»). Співбесідником читача став освічений, ерудований молодий джентльмен, готовий точно й кваліфіковано розповісти про різні речі, висловити оцінки тих чи інших подій і діячів.

Далина трансформація задуму видавців народила журнал «Гардіан» («Сторож, блюститель»), що почав виходити в 1713 році. Його герой споважнів ще більше, висвітлював політичні теми, втручався в двірські інтриги. І хоч Ричард Стіл став на той час членом парламенту, він не зміг врятувати журнал від заборони восени того ж року.

Поняття журналу в сучасному розумінні цілком неприйнятне до листків, що виходили через день, як «Татлер», або щоденно, як «Спектейтор». Читач міг знайти тут літературну, театральну, а часом і політичну інформацію. Та головне місце в кожному числі належало есеїстичному нарисові на вільно вибрану побутову, морально-філософську, естетичну чи іншу тему, яка іноді вичерпувалася в одному аркуші, а іноді потребувала для висвітлення цілого нарисового циклу.

В історії англійської естетичної думки залишилися глибокі статті про Шекспіра і Мільтона Дж. Аддісона, які немалою мірою прислужилися до створення світової слави цих поетів, а також його есе про народну творчість, у якому високо оцінювалась естетична вартість духовних створінь простолюду.

Багато ознак просвітницького реалізму були відкриті й апробовані в різноманітних матеріалах журналів. Побутописання, створення перших начерків реалістичних типів, могутній сатиричний і гумористичний пафос відзначали характер есеїстичних нарисів авторів часописів. «Спектейтор», наприклад, видавався від імені вигаданого клубу, члени якого представляли різноманітні верстви англійського суспільства того часу. Це багатий лондонський купець сер Ендрю Фріпорт, провінційний поміщик сер Роджер де Коверлі, відставний офіцер капітан Сентрі, світський джиґун Уїлл Хоніком та ін. Усі вони виходили на сторінки часопису зі своєю мовою, звичками, поглядами, примхами й дивацтвами.

Успіх «Татлера» і «Спектейтора» був величезним, що свідчило про відповідність журналів суспільним потребам часу. «Спейтек-тор» пізніше був перекладений французькою, німецькою, голландською, італійською та іншими мовами. Головний журналістський (і художній) прийом англійських «моральних часописів» виявив свою продуктивність. Читачам подобалось, що з ними розмовляють на рівних, роз'яснюють у формі вільної, невимушеної бесіди різноманітні проблеми життя, висміюють суспільні вади, а отже, в такий спосіб мимохідь формують і громадську думку, визначають суспільну свідомість. Майже по всіх країнах Європи з'являються наслідувачі й послідовники Р. Стіла й Дж. Аддісона.

Такі найголовніші етапи пройшла світова журналістика до її виникнення в Україні.