12. Сфера дії міжнародного права. Взаємовплив міжнародного права і внутрішньодержавного права.

Проблема співвідношення міжнародного і внутріш­ньодержавного права належить до однієї з центральних у теорії міжнародного права.

Наука міжнародного права розрізняє п'ять основних концепцій:

1) про існування двох окремих, незалежних одна від одної національної та міжнародної правових систем, які виключають верховенство однієї над іншою;

2) про примат внутрішньодер­жавного права над міжнародним;

3) про при­мат міжнародного права над внутрішньодержавним;

4) про верховенство кожної з двох систем у своїй власній сфері з урахуванням їхніх складних взаємовід­носин;

5) про існування двох само­стійних, рівноправних, взаємозалежних міжнародної та внутрішньодержавної правових систем.

Під двома правовими системами слід розуміти си­стему міжнародного права як систему норм, пов'язаних загальновизнаними принципами, і систему внутрішньо­державного права як образне, умовне визначення всьо­го аспекту національно-правових систем держав. У кож­ному конкретному випадку йдеться про національно-правову систему конкретної держави.

13. Характеристика теорій співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права.

Теорія примату внутрішньодержавного права є моні­стичною, бо проголошує єдність систем права, які дослі­джуються, фактично визнає міжнародне право як галузь єдиної системи права — національного. Згідно з цією те­орією міжнародне право цілком залежить від держави, яка бере участь у міжнародних відносинах і його застосовує, і що міжнародне право є частиною державного правопо­рядку, який регулює відносини окремої держави з інши­ми державами. Прихильники цієї теорії розглядали вживане в дер­жаві міжнародне право як «зовнішньодержавне право», а міжнародне право взагалі як суму зовнішньодержавних прав окремих держав. Теорія примату національного пра­ва над міжнародним не набула широкої популярності у правовій науці і практиці.

Теорія співвідношення міжнародного і внутрішньодер­жавного права — «дуалістична». Згідно з даною теорією, міжна­родне і внутрішньодержавне право — це дві різні системи з характерними для кожної з них своїми внутрішніми відносинами. Істотні розбіжності між ними полягають на­самперед у тому, що ці дві системи мають різний предмет регулювання. Міжнародне право регулює відносини між суверенними державами, а внутрішньодержавне право діє в межах держави і регулює стосунки між його громадяна­ми, а також громадянами і державною владою. Згідно з цією теорією, жоден правопорядок неспроможний ані створювати, ані змінювати норми іншого правопорядку.

Теорія примату міжнародного права над внутрі­шньодержавним зводиться до таких основних тез: необмеженість дії міжнародного права у часі, просторі й за предметом; бе­зумовний примат міжнародного права над національним; заперечення суверенітету держави; визнання основними суб'єктами міжнародного права насамперед індивідів і лише потім держав як посередників між міжнародним правопорядком та індивідами. Ця теорія припускає існу­вання внутрішніх і зовнішніх відносин між двома систе­мами права, але тільки як єдиного неподільного явища. За цією теорією міжнарод­не право стоїть над національним правом. Міжнародне право складає основу всього національного права, у тому числі й конституційних норм будь-якої держави. Міжна­родне право визначає сферу дії норм національного пра­ва, й останнє має чинність тільки тією мірою, якою воно відповідає вимогам ефективності з погляду міжнародного права. Основою всієї системи є одна фундаментальна, за­гальна міжнародно-правова норма, відпо­відно до вимог якої слід будувати решту правовідносин.