35. Правовий стан іноземців. Правовий статус біженців за міжнародним правом. Право притулку.

Правовий стан іноземців, як і правовий стан власних громадян і апатридів, встановлюється державою, на території якої вони знаходяться, але з урахуванням відповідних загальновизнаних норм загального міжнародного права. Іноземцями називаються особи, які, проживаючи на території певної держави, не є її громадянами і мають громадянство іншої держави або не мають такого взагалі.Кожна країна установлює свій правовий режим перебування іноземців. Проте сучасне міжнародне право вкрай негативно ставиться до будь-яких форм дискримінації іноземців, і держави негайно вживають відповідних заходів до тих, хто обмежує права їхніх громадян.

Біженець – іноземць, особа без громадянства, що внаслідок обгрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками расової, національної приналежності, приналежності до певної соціальної групи або політичними переконаннями змушений покинути територію держави, громадянином якої він є. У рамках світового співтовариства був прийнятий цілий ряд міжнародно-правових документів, що стосуються захисту прав біженців.

Право притулку — право держави надати можливість в'їзду і перебування на своїй території іноземцям, які у себе за батьківщині переслідуються за суспільно-політичну, наукову або релігійну діяльність. Передбачає право переслідуваної особи звертатися до будь-якої іноземної держави з проханням про надання притулку і правового захисту, а також право держави не видавати особу країні, яка вимагає її видачі.

Надання права притулку є невід'ємним правом держави, яка відповідно до свого внутрішнього законодавства сама визначає, яким особам і на яких умовах надає притулок. Однак при цьому держави мають зважати на вимоги загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. За цими нормами право притулку не може бути надано: воєнним злочинцям; кримінальним злочинцям, видачу яких передбачено багатосторонніми конвенціями по боротьбі з кримінальними злочинами або двосторонніми угодами окремих держав; особам, які здійснили злочинні дії, що суперечать цілям і принципам ООН.

Основними міжнародно-правовими актами, що регулюють питання права притулку, є Загальна декларація прав людини 1948 року і Декларація про територіальний притулок 1967 року.

Обов'язковою умовою при розв'язанні питання про надання притулку є подача заяви зацікавленоюособою. За своїм правовим становищем особа, якій надано притулок, прирівнюється або до іноземців, якщо вона зберігає громадянство своєї держави, або до осіб без громадянства, якщо вона втрачає громадянство своєї держави. В обох випадках особа, якій надано притулок, втрачає право на дипломатичний захист з боку своєї держави.

36. Поняття і джерела права міжнародних договорів.

Право міжнародних договорів є одною із самих давніх і важливих сфер міжнародного права. Право міжнародних договорів є важливою сферою міжнародного права, тому як воно регулює договірні відносини в міжнародному праві, а отже становлення і розвиток самого міжнародного права.

Міжнародний договір – основне джерело міжнародного права.

Одним із найдавніших прикладів міжнародного договірного права є договір між фараоном Рамзесом ІІ та царе Хетом в 1270 році до нашої ери. А одним із найдавніших кодифікованих актів міжнародного права є Гаванська конференція 1928р., що носила регіональний характер і діяла на території Латинської Америки.

До основних джерел права міжнародних договорів можна віднести Віденську конвенцію 1969 та 1986 років.

Дані джерела повною мірою відображали порядок підписання, зміни та розірвання міжнародних договорів. Так, відповідно до Віденської конвенції 1969р. право укладання міжнародного договору надається лише державам. Якщо договір буде укладено між державою та фізичною чи юридичною особою іншої держави, даний договір не буде розглядатися як міжнародний.

Відповідно розрізняють наступні види міжнародних договорів:

1. За колом суб’єктів – (багатосторонні, односторонні)

2. За сферою дії :

• Універсальні – обов’язкові для всіх держав міжнародного співтовариства(статут ООН);

• Регіональні – діють на території певного географічного регіону (договір про створення СНД);

• Локальні – діють в середині певного географічного регіону.

3. За ступенем доступності:

• Відкриті – беруть участь усі бажаючі держави;

• Закриті – бере участь лише обмежене коло держав.

4. За формою договору:

• Усні;

• Письмові.