3. Поняття, характерні риси та класифікація норм міжнародного права.

Основним, первинним еле­ментом системи міжнарод­ного права є міжнародна правова норма. Водно­час міжнародно-правові норми є доказовою та універсаль­ною формою існування міжнародного права.

Норми міжнародного права — це загальнообов'язкові правила діяльності і взаємовідносин держав або інших суб'єктів міжнародного права. Норми міжнародного права — це правило поведінки, яке створюється дер­жавами та іншими суб'єктами міжнародного права шля­хом узгодження своїх позицій і визнається ними як юри­дично обов'язкове. Норми міжнародного права створюються на засадах доб­ровільних угод між його суб'єктами. В результаті компро­місів, поступок та узгоджень держави приходять до взаємно погодженого рішення про певні правила взаємовідносин. Закріплені в загальновизнаних юридичних формах, джере­лах міжнародного права (міжнародних договорах та звича­ях, певних актах міжнародних організацій), вони визнають­ся нормами міжнародного права, які мають «погоджувальний», «координаційний» характер.

Види норм:

а) за змістом та місцем у системі — принципи та норми;

б) за просторовою сферою дії — універсальні, регіональні, локальні й партикулярні;

в) за юридичною силою — імпе­ративні, диспозитивні і рекомендаційні;

г) за характером нормативних приписів — зобов'язальні, заборонні, упов-новажувальні, відсильні;

д) за властивостями регулятив­них функцій — матеріальні і процесуальні;

є) за джерела­ми (засобами створення і формами існування) — дого­вірні, звичаєві, певні норми рішення міжнародних ор­ганізацій;

є) за термінами дії — строкові та безстрокові.

Усі норми чинного міжнародного права мають для їх суб'єктів обов'язковий юридичний характер. Проте за юридичною силою норми класифікуються як імперативні, диспозитивні й рекомендаційні. Критерій юридичної сили норм визначає їхнє місце і роль у механізмі міжнародно-правового регулювання, впорядковування їхніх ієрархіч­них взаємозв'язків, рівень розвитку системи міжнародно­го права в цілому.

Серед перерахованих видів норм особливе місце по­сідають імперативні норми. Вперше вони одержали офі­ційне, універсальне та юридичне визнання в міжнародно­му договорі універсального характеру — Віденській кон­венції про право міжнародних договорів 1969 p., потім були відображені у Віденській конвенції про право дого­ворів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.

Імперативні норми складають незначну кількість МПН, тоді як основна частина норм міжнародного права є диспозитивними. Це тому, що міжнародне право має координаційний характер, і держави як суверенні суб'єкти міжнародного права основний обсяг різноманітних між­державних відносин урегульовують не за допомогою імпе­ративних, загальнообов'язкових норм.

4. Поняття кодифікації міжнародного права та її види.

Наявність у системі міжна­родного права великого масиву взаємозалежних норм порушує питання про їхню впорядкованість, систематизацію, тобто вирішення питан­ня кодифікації міжнародно-правових норм. Одним із перших міжнародних кодифікаційних актів, як вважають юристи-міжнародники, є ухвалений Віденським конгресом 1815 р. Регламент, що закріпив старі і запровадив нові ранги дипломатичних агентів.

Включення до Статуту ООН положення щодо кодифі­кації міжнародного права стало новим етапом у розумінні та визначенні мети цього процесу. Кодифікація міжнародного права являє собою систе­матизацію та вдосконалення норм загального міжнарод­ного права, які здійснюються шляхом встановлення і точ­ного формулювання змісту чинних норм, перегляду застарілих норм та розробки нових норм з урахуванням по­треб розвитку міжнародних відносин і закріплення в єди­ному внутрішньо узгодженому порядку цих норм у міжна­родно-правовому акті.

Кодифікація є офіційною лише в тому разі, коли в ній беруть участь держави безпосередньо або за допомогою міжурядових міжнародних організацій.

Завдання кодифі­кації:

1) пошук та визначення точних формулювань чин­них норм загального міжнародного права у певних його галузях;

2) перегляд застарілих і розробка нових норм, які мають характер загального міжнародного права;

3) систе­матизація таких норм у офіційному письмовому акті.

Кодифікація забезпечує найзагальніше розуміння, тлу­мачення і застосування наявного чинного нормативного матеріалу, сприяє становленню міжнародної нормативної системи та зміцненню світового правопорядку в цілому.