Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МП ответы.docx
Скачиваний:
9
Добавлен:
06.08.2019
Размер:
220.62 Кб
Скачать
  1. Суб’єкти міжнародного публічного права (поняття, властивості та їх види).

Суб'єкти міжнародного права — це учасники міжнарод­них відносин, які володіють міжнародними правами та обов'язками, здійснюють їх на основі міжнародного пра­ва і несуть у разі необхідності міжнародно-правову відпо­відальність.

Суб’єкт міжнародного права добровільно визнає юридичну чинність міжнародного права і підкоряється йому.

Види:

  1. Держави

  2. Міжнародні організації

  3. Народи

  4. Нації

  1. Держави – основні суб’єкти міжнародного права.

Держава — це та­кий суб'єкт міжнародного права, якому властиві: населен­ня, територія, уряд і можливість вступати у відносини з іншими державами.

В сис­темі суб'єктів сучасного міжнародного права первинною, основною, типовою, го­ловною і загальновизнаною правосуб'єктністю володіють держави. Для держави як суб'єкта міжнародного права харак­терним є не те, чи володіє вона всіма суб'єктними права­ми, а наскільки вона забезпечена основними правами і здатна виконувати обов'язки. Саме тому основні права іноді називають невід'ємними правами держави як су­б'єкта міжнародного права. Коли йдеться про державу як суб'єкт міжнародного права, то мається на увазі саме держава, а не її органи та посадові особи. Держави можуть також в односторонньому порядку визначати свій правовий статус таким, що поступається в частині реалізації міжнародної правосуб'єктності іншим державам. Прикладом цьому може бути проголошення статусу нейтральної держави або прийняття рішення про неприєднання.

  1. Правосуб’єктність націй і народів, що борються за незалежність.

В сучасній міжнародно-пра­вовій доктрині правосу­б'єктність народу, нації, які борються за створення неза­лежної держави, можна вважати загальновизнаною. Правовою основою міжнародної правосуб'єктності народу, нації, які борються за створення незалежної держави, є передусім принцип самовизначення народів і націй. Правосуб'єктність народу, нації, які борються за створення незалежної держави, має перехідний, тимчасо­вий характер. З припиненням такої боротьби змінюється статус її учасника. У процесі боротьби на націю, народ, які її ведуть, поширюються всі права та обов'язки учас­ника міжнародного конфлікту, тобто принципи і норми міжнародного гуманітарного права, права збройних кон­фліктів тощо. Нації, народи, які борються за створення незалеж­ної держави, не є універсальними (як держава) суб'єкта­ми міжнародного права. Вони можуть бути учасниками лише тих правовідносин, які постають на основі принци­пу самовизначення. Самовизначення охоплює як політич­ний статус, так і економічний, соціальний та культурний розвиток.

  1. Правосуб’єктність міжнародних організацій та державоподібних утворень.

В перше питання визнання міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій постало практично у зв'яз­ку з діяльністю Ліги Націй. Створення цієї організації ви­сунуло перед державами-членами завдання наділення її правами, властивими суб'єкту міжнародного права, на­дання посадовим особам Ліги Націй привілеїв та імуніте­ту, вирішення інших проблем міжнародної правосуб'єктності.

Міжна­родні організації беруть участь у міжнародних правовідно­синах: володіють правосуб'єктністю в межах, установле­них міжнародними угодами. Міжнародні організації володіють спеціальною міжна­родною правосуб'єктністю. Спеціальна правосуб'єктність міжнародних організацій визначається їхніми функціями.

Права та обов'язки міжнародної пра­восуб'єктності міжнародних організацій:

1) право укладати договори з дер­жавами та міжнародними організаціями;

2) право виз­нання держав та урядів (через прийом в організацію);

3) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.

Для міжнародних організацій характерне односторон­нє представництво; вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток становить прак­тика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших орга­нізацій).

Формально маючи право укладати міжнародні догово­ри, фактично (і юридично) міжнародні організації обме­жені щодо сфери реалізації цього права. В основному ус­тановчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про штаб-квартиру органі­зації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги і з питань правонаступництва.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]