88. Поняття міжнародного злочину та їх класифікація.

Міжнародні злочини – це особливо небезпечні діяння осіб, що втілюють злочинну політику держави і порушують основоположні принципи забезпечення миру, захисту особистості та життєвих інтересів міжнародного співтовариства.

Суб’єктами таких злочинів, поряд з державою, яка несе політичну та матеріальну відповідальність за вчинені злочини, є також керівники, вищі посадові особи цієї держави, а також будь-які інші виконавці злочинної політики. Компетенцією розглядати справи про такі злочини наділяються як національні судові органи, так і спеціально утворені міжнародні трибунали.

Класифікація злочинів з міжнародним характером в цілому співпадає з класифікацією злочинів у національному праві більшості країн світу. Тут так само виділяються злочини проти життя і здоров’я особи, проти власності, проти довкілля, злочини у сфері господарської діяльності тощо.

До транснаціональних злочинів, зокрема, відносяться викрадення повітряного чи морського судна, захоплення заручників, посягання на осіб, що користуються міжнародним захистом, захоплення та (або) протиправне використання ядерних матеріалів, забруднення довкілля, незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин, незаконні акти, спрямовані проти безпеки цивільної авіації та морського судноплавства, морське піратство, підробка грошових знаків та цінних паперів, поширення порнографії, незаконне радіомовлення і т.п.

Норми міжнародно-правових актів, що визнають те чи інше діяння в якості міжнародного злочину чи злочину з міжнародним характером, можуть бути формальною підставою міжнародної кримінальної відповідальності лише у разі здійснення юрисдикції міжнародними кримінальними судами (трибуналами). У цьому випадку міжнародний кримінальний суд (трибунал) безпосередньо на підставі міжнародно-правових норм може визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити їй певний вид покарання. В усіх інших випадках міжнародні конвенції встановлюють обов’язок держав-учасниць визнати те чи інше діяння кримінально караним та передбачити певне покарання за його вчинення. При цьому визначені у міжнародно-правових актах склади злочинів мають модельний характер і сприяють уніфікації кримінального законодавства різних країн.

89. Міжнародно-правові аспекти боротьби з тероризмом та незаконним обігом наркотичних речовин.

Людство глибоко стурбоване масштабами і тенденцією зростання незаконного виробництва, попиту і обсягу наркотичних засобів і психотропних речовин, що становлять серйозну загрозу для здоров'я і добробуту людей і здійснюють негативний вплив на економічні, культурні й політичні основи суспільства, а також тим, що діти в багатьох районах світу використовуються як споживачі незаконних наркотичних засобів і психотропних речовин і експлуатуються у ході їх незаконного виробництва та обігу, що є величезною небезпекою.

Держави уклали всеосяжну, ефективну і дійову міжнародну конвенцію, спеціально спрямовану на боротьбу з незаконним обігом, у якій враховуються різні аспекти проблеми в цілому, і зокрема ті з них, що не передбачені існуючими договорами, які стосуються наркотичних засобів і психотропних речовин.

Метою Конвенції є сприяння співробітництву між державами з тим, щоб вони могли більш ефективно вирішувати різноманітні проблеми незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, що мають міжнародний характер. При здійсненні своїх зобов'язань за Конвенцією держави вживають необхідні заходи, включаючи заходи законодавчого та організаційного характеру, відповідно до основних положень своїх внутрішніх законодавчих систем.

Кожна держава вживає заходів, які можуть бути потрібні, з тим, щоб визнати кримінальними злочинами такі дії, коли вони здійснюються навмисно:

• виробництво, виготовлення, екстрагування, приготування, пропозиція, пропозиція з метою продажу, розповсюдження, постачання на будь-яких умовах, посередництво, переправлення, транзитне переправлення, транспортування, імпорт або експорт будь-якого наркотичного засобу або будь-якої психотропної речовини на порушення норм міжнародного права;

• культивування опійного маку, кокаїнового куща або інших рослин з метою виробництва наркотичних засобів на порушення міжнародно-правових норм;

• зберігання або купівлю будь-якого наркотичного засобу або психотропної речовини для цілей будь-якого з видів діяльності;

• виготовлення, транспортування або розповсюдження обладнання, матеріалів або речовин, якщо відомо, що вони призначені для використання з метою незаконного культивування, виробництва або виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин тощо.

Кожна держава за вчинення правопорушення передбачає застосування таких санкцій, як тюремне ув'язнення або інші види позбавлення волі, штрафні санкції і конфіскації.

Держави також можуть передбачити доповнення до засудження або покарання за правопорушення, застосування щодо правопорушника таких заходів, як лікування, перевиховання, подальше спостереження за ним, відновлення працездатності або соціальна реінтеграція.

Держави створюють умови для того, щоб їхні суди та інші компетентні органи, які мають юрисдикцію, могли брати до уваги як обставини, що обтяжують правопорушення, такі фактичні обставини, як:

• участь у правопорушенні організованої групи, до складу якої входить правопорушник;

• участь правопорушника в інших незаконних видах діяльності, яким сприяло вчинення даного правопорушення;

• застосування правопорушником насильства або зброї;

• той факт, що правопорушник є посадовою особою і це правопорушення пов'язане з його посадою;

• заручення або використання неповнолітніх;

• той факт, що правопорушення вчинене у виправній установі або в навчальному закладі, або громадській установі, або в безпосередній близькості від них, або в інших місцях, що використовуються школярами і студентами для проведення навчальних, спортивних і громадських заходів;

• попереднє засудження, особливо за аналогічні правопорушення.

Для боротьби з незаконними фінансовими коштами, зокрема «відмиванням» злочинних коштів, держави вживають заходи для конфіскації:

• доходів, отриманих як результат скоєння правопорушень або власності, вартість якої відповідає таким доходам;

• наркотичних засобів і психотропних речовин, матеріалів та обладнання чи інших засобів, що використовувалися або призначалися для використання будь-яким чином при вивченні правопорушень.

Кожна держава вживає також такі заходи, що можуть бути потрібні, з тим, щоб її компетентні органи могли визначити, виявити та заморозити або арештувати доходи, власність, засоби або будь-які інші предмети з метою подальшої конфіскації.

Для вжиття заходів кожна держава уповноважує свої суди чи інші компетентні органи видавати постанови про надання або арешт банківських, фінансових та комерційних документів. Держава не ухиляється від вжиття заходів, посилаючись на необхідність збереження банківської таємниці.

Держави можуть вживати більш суворі заходи, ніж ті, які передбачені міжнародно-правовими нормами, якщо, на їх думку, такі заходи є доцільними або необхідними для запобігання або припинення незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

У міжнародних конвенціях відсутнє визначення тероризму, але в договорах щодо запобігання і покарання за окремі види тероризму, а саме: Конвенції про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, від 14 грудня 1973 р., Міжнародній конвенції по боротьбі із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р., Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден від 16 грудня 1970 р., Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства від 10 березня 1998 р., учасницею яких є Україна, визначено основні риси тероризму. Особливості злочину «тероризм» полягають у тому, що це злочинне діяння особи, групи осіб чи недержавних організацій, спрямоване на примушення фізичних та юридичних осіб, органів влади, держави або міжнародної організації вчинити необхідні для терориста дії або бездіянність шляхом застосування або погроз застосування насильства з використанням різноманітних засобів, включаючи зброю масового ураження, отруйні сильнодіючі, радіоактивні речовини, вибухівку, вогнепальну і холодну зброю, вплив на комп'ютерні системи. Отже, тероризм завжди спрямований проти широкого кола людей. Відповідно, суб'єктом терористичного злочину є індивіди, які діють особисто, а не від імені держави. Для кваліфікації діяння як тероризму обов'язково потрібна особлива суб'єктивна сторона злочину, зокрема мета - саме примушування фізичних і юридичних осіб, органів влади, держав та міжнародних організацій до прийняття вигідних для терористів дій або бездіяльності. При визначенні складу злочину «тероризм» потрібно враховувати всі особливості цього тяжкого злочину, які набули визнання в міжнародних стандартах співробітництва держав у боротьбі з тероризмом. Чіткі положення кримінального законодавства щодо тероризму не тільки забезпечують запобігання йому, достатнє і справедливе покарання за цей злочин, а й гарантують дотримання законності і верховенства права та запобігання використанню зазначеного законодавства з будь-якою незаконною метою для порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Застосування в юридичній практиці такого визначення складу злочину створило б серйозну загрозу для громадян України, а також інших осіб, які перебувають на її території. Відсутність у новому законі чіткого визначення самого поняття «тероризм», надто широкий перелік діянь, які можуть бути віднесені до категорії «терористичні акти», не дає підстав говорити про дотримання Україною міжнародних стандартів щодо права на особисту недоторканність, закріпленого в ст. 9 Загальної декларації прав людини та ст. 9 і 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Цей стандарт закріплено і в ст. 29 Конституції України