38. Право міжнародних договорів містить презумпцію дійсності договорів: кожний чинний договір є обов'язковим для учасників, поки інше не встановлено на основі міжнародного права.
Недійсність договору може бути відносною й абсолютною. Перша робить договір оспорімим, її підставами є помилка, обман, підкуп представника. Все це випадки рідко зустрічаються і важко доказові. Тим не менше вони відомі практиці.
Звичайно допущені помилки усуваються додатковою угодою сторін. Прикладом може служити угоду у формі обміну нотами, виправляє плани об'єктів і деякі технічні помилки в Договорі щодо ракет середньої та меншої дальності 1988.
Абсолютна недійсність означає нікчемність договору з самого початку. Її підставами є примушування представника, примус держави, протиріччя імперативної норми міжнародного права. Після встановлення недійсності договору кожен учасник має право вимагати, щоб у межах можливого було відновлено положення, змінене в результаті здійснення договору. Якщо договір є недійсним в силу протиріччя імперативної нормі, то учасники зобов'язані в межах можливого усунути наслідки будь-якої дії, здійсненого на підставі такого договору.
У випадках відносній недійсності, коли учасник має право оскаржувати дійсність договору, він повинен зробити необхідні дії після того, як йому стали відомі відповідні факти. Це право втрачається, якщо такі дії не були зроблені. В іншому випадку договір постійно перебував би в підвішеному, невизначеному стані. Це ж положення стосується і до права учасника припинити договір за його порушення іншою стороною або у разі докорінної зміни обставин.
39. У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти:
— Конституція України від 28 червня 1996 року;— Закон України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори»;Закон України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України»;— Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. №422 «Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін.
Прийняття Конституції України 1996 року стало важливою соціально-політичною подією, що мала не тільки внутрішньодержавний, але і міжнародний аспект.У статті 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У профільному Законі України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України» одночасно містяться обидва механізми імплементації. У його статті 17 закріплено, що:— укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для національного законодавства;— якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відповідно до Преамбули Закон України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України» установлює порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України. Процесуальні стадії укладання міжнародних договорів України в основному не відрізняються від аналогічних стадій, що випливають із Віденської конвенції 1969 року, але мають свою національну специфіку.
Так, пропозиції з укладання міжнародних договорів України представляються Уряду України Міністерством закордонних справ України (МЗС України). Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади представляють Уряду України пропозиції з укладання міжнародних договорів України разом із Міністерством закордонних справ України або за узгодженням із ним.
Порядок представлення пропозицій про укладання міністерствами й іншими центральними органами державної виконавчої влади міжнародних договорів міжвідомчого характеру визначається Урядом України. У таких пропозиціях обґрунтовується необхідність укладання міжнародного договору, визначаються можливі політичні, правові, матеріальні та фінансові наслідки його укладання, вказуються суб'єкти виконання міжнародного договору, пропонується склад делегації або представник України для ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору або встановлення його автентичності. До них додається проект міжнародного договору й у разі потреби проект рекомендації делегації або представника України.
Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніше ніж у десятиденний термін представляє їх разом із відповідними висновками Президенту України, а по договорах, укладених від імені Уряду України, приймає рішення про укладання такого договору Україною.
40. тлумачення договору-встановлення справжнього смислу й змісту договору на підставі з ясування дійсної узгодженої волі і намірів сторін у момент укладання договору.
Види(практика):
-офіційне(юридично обов язкове для сторін):1.автентичне(дається учасниками договору)2.судове(на прохання сторін судовими або арбітражними органами)
-доктринальне(не має обов язкового значення)
Інші види:граматичне,логічне,систематичне,історичне
41. Право міжнародних організацій – галузь міжнародного права, яка регламентує діяльність міжнародних організацій. До джерел права міжнародних організацій належать статути міжнародних організацій і їх внутрішні акти – постанови, резолюції, рішення тощо. у Древній Греції в VI столітті до нашої ери були створені перші постійні міжнародні об'єднання — симмакїі й амфіктіо-нії. Вони являли собою релігійно-політичні союзи племен (громад) і міст із загальними святилищем, казною, правилами ведення війни. Найбільш відомі Лакедемин-ська і Делосська Симмакії, а також Дельфійсько-Фер-мопільська амфіктіонія, у яку входили 12 громад Середньої Греції і Фессалії. Виникнення міжнародних організацій у XIX столітті стало відображенням і результатом становлення об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сфер життя суспільства. Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації наділяються власною компетенцією і повноваженнями. Створені в 1865 році Всесвітній телеграфний союз і в 1874 році Всесвітній поштовий союз стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мають постійну структуру. Такими ж рисами володіла створена в 1919 році Міжнародна організація праці.
Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версальської договірної системи і яка проіснувала формально до 1946 року.
Статут Ліги Націй був вироблений спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року й інші мирні договори, що завершили Першу світову війну 1914-1918 років. Основною метою Ліги Націй відповідно до її статуту був «розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру і безпеки». поняття міжнародної організації. До них слід віднести:
наявність певних цілей;
самостійні права (та обов'язки), відмінні від прав (та обов'язків) держав-членів;
заснування відповідно до міжнародного права;
поважання суверенітету держав-членів;
міжнародна правосуб'єктність.
Міжнародні організації поділяються на:1. Універсальні (всесвітні) ММУО (ООН, Ліга Націй).2. Спеціалізовані установи ООН. До них належать: Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО),3. Регіональні 4. Субрегіональні
42. Міжнародна організація — це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав. ознаки — повага суверенітету держав-членів організації і невтручання у внутрішні справи. — створення відповідно до міжнародного права.
Ця ознака має конституююче значення, тому що будь-яка міжнародна організація повинна бути створена на правомірній основі. — заснування на основі міжнародного договору. Зазвичай, міжнародні організації створюються на основі міжнародного договору (конвенції, угоди, протоколу і т.д.). — здійснення співробітництва в конкретних галузях діяльності.. — наявність відповідної організаційної структури(постійні органи і штаб-квартира). — наявність прав і обов'язків організацій Особливістю компетенції міжнародної організації є те, що її права й обов'язки похідні від прав і обов'язків держав-чле-нів. — самостійні міжнародні права й обов'язки організації. — установлення порядку прийняття рішень і їх ньої юридичної чинності.
Моравецкій визначає три основних види функцій міжнародної організації: регулюючі, контрольні, оперативні. Регулююча функція є сьогодні найважливішою. Вона полягає у прийнятті рішень, що визначають цілі, принципи, правила поведінки держав-членів. Такої роду рішення мають лише морально-політичну обов'язковою силою. Контрольні функції полягають у здійсненні контролю за відповідністю поведінки держав нормам міжнародного права, а також резолюцій. Оперативні функції полягають у досягненні цілей власними засобами організації. У переважній більшості випадків організація діє на реальність через суверенні держави члени-.
43. Міжнародна (міждержавна) організація— де об'єднання держав, створене на основі міжнародного договору для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих органів, які володіють міжнародною правосуб'єктністю, й засноване відповідно до міжнародного права. Міжнародні організації поділяютьсяна:
1. Універсальні (всесвітні) ММУО (ООН, Ліга Націй). 2. Спеціалізовані установи ООН. До них належать: Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін.3. Регіональні ММУО, серед яких:
Регіональні економічні ММУО: Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС, 1947 p.), Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС.;Регіональні військово-політичні ММУО: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Союз Таїланду, Філіппін і Пакистану (СЕАТО) та ін.;
Регіональні економічно-політичні ММУО: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ),.
Неурядо́ва організа́ція (НУО) — громадські об’єднання індивідів або груп за певними інтересами, які беруть участь у громадській діяльності. Неурядові організації в Україні називаються - громадськими та існують у найрізноманітніших формах: Спілки, Ліги, Благодійні організації та Фонди, Фундації, об'єднання тощо. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів.
За сферами діяльності:— організації з загальною компетенцією — вони вправі розглядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад, ООН, ОБСЄ);--організації зі спеціальною компетенцією — коло аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їхніх статутних документах і стосується певної сфери міжнародного життя (наприклад, ВООЗ, МОП).
44. Характерна риса міжнародних організацій складається в тому, що їх членами є лише суверенні держави, саме держави, а не їх органи, незважаючи на те що такі організації зазвичай іменують міжурядовими. Не можуть бути членами міжнародної організації частині держави. Всі члени рівноправно органів беруть участь у роботі організації і несуть відповідальність за його діяльність, роблять внески до її бюджету.
Після Другої світової війни колоніальні країн не відповідали вимогам, що пред'являються до членів міжнародних організацій, але були зацікавлені в діяльності організацій. Для вирішення проблеми було використане асоційоване членство. Від повного членства воно відрізняється відсутністю права брати участь у голосуванні та бути обраним до виконавчих органів, у наш час асоційоване членство використовується в тих випадках, коли з тих чи інших причин повне членство тимчасово або постійно неможливо.
Існує статус спостерігача. Він надається державам-членам чи державам-членам, які не увійшли до складу органа організації. Швейцарія була представлена спостерігачами на багатьох засіданнях Генеральної Асамблеї ООН.
Найчастіше неурядовим організаціям надається консультативним статусом, який близький статусу спостерігача. Така практика типова для Економічної і Соціальної Ради ООН.
Членство припиняється з ліквідацією організації або держави самого-члена, воно не переходить у порядку правонаступництва. Росія посіла місце СРСР не як правонаступник, а як держава - продовжувач СРСР.
Членство може бути припинено в результаті виходу з організації, що передбачено статутами багатьох організацій.
Держава в міжнародній організації може бути представлена постійним представництвом і місією спостерігачів.
Постійні представництва при міжнародних організаціях можуть відкривати тільки держави — члени таких організацій. Держави, що не є членами таких організацій, але заінтересовані в їх діяльності, можуть мати при них постійні місії спостерігачів, якщо це допускається установчими документами організацій. Слід мати на увазі, що відкриття при міжнародній організації постійного представництва є правом держави, а не її обов'язком. Тому що таке право випливає з об'єктивного права на представництво в міжнародних відносинах. Функції постійних представництв держав при міжнародних організаціях зафіксовані в статті 6 зазначеної Віденської конвенції 1975 року. До них, зокрема, належать:
а)
забезпечення представництва держави,
що посилає, при організації;б) підтримка
зв'язку між державою, що посилає, і
організацією; в) ведення переговорів з
організацією й у її рамках; г) з'ясовування
здійснюваної в організації діяльності
і повідомлення про неї уряду держави,
що посилає; ґ) забезпечення участі
держави, що посилає, у діяльності
організації; д) захист інтересів держави,
що посилає, у відношенні організації;
Представництво
держав у міжнародній організації
зазвичай містить у собі таких осіб:
главу представництва, членів дипломатичного,
адміністративно-технічного й обслуговуючого
персоналів.
Припинення
функцій персоналу постійного представництва
в Конвенції зв'язується з двома умовами:
1) повідомленням про це організації
державою, що посилає; 2) остаточним або
тимчасовим відкликанням постійного
представництва.
45. Види рішень міжнародних організацій та процес. Процедура прийняття рішень.
Рішення МО можуть бути класифіковані за такими критеріями: 1) за юридичною силою: обов’язкові, необов’язкові; 2) за сферою, до якої належить рішення: процедурні, з питань суті діяльності; 3) за адресатом: зовнішні, внутрішні; 4) за географічною спрямованістю: національні, регіональні, глобальні; 5) за методом прийняття: прийняті одностайно, прийняті більшістю голосів, прийняті на основі консенсусу, прийняті зваженим голосуванням.
Основними етапами процедури прийняття рішень є:
1) постановка питання. На стадії постановки питання пропозиція про обговорення і прийняття рішень одним із органів МО може бути внесена: членом МО, групою членів цієї організації, іншим органом цієї МО, іншою міжурядовою або неурядовою МО. Ініціативи або пропозиції можуть бути подані в таких формах: пропозиція обговорити питання і прийняти рішення, подання готового проекту рішення;
2) розгляд питання та розробка рішення – найважливіший і найтриваліший етап, що його організує і повністю відповідає за його результативність орган МО, який розробляє проект рішення. Цей етап поділяється на кілька взаємопов’язаних стадій: викладення (з’ясування) позицій країн-учасниць або членів організації; пошук взаємоприйнятих рішень з використанням механізму офіційних та неофіційних зустрічей, консультацій, дискусій, обговорень; створення допоміжних органів для підготовки проекту рішення (робочі та редакційні групи); передача проекту рішення в орган, який прийматиме рішення, для попереднього ознайомлення з ним та затвердження.
3) прийняття рішення (голосування, консенсус), процедура якого формується на основі обраного способу та технічного прийому прийняття рішення. Процес прийняття рішення закінчується процедурою, після якої рішення юридично визнається прийнятим або відхиленим.
46. Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версаль-ської договірної системи і яка проіснувала формально до 1946 року. Статут Ліги Націй був вироблений спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року й інші мирні договори, що завершили Першу світову війну 1914-1918 років. ЛН проіснувала до 1946 року – рішення про саморозпуск. Головне завдання Статуту ЛН. передбачалося:-- надання гарантій країнам членам -- колективні дії в разі порушення статуту і війни-- збереження незалежності і тер цілісності держ-- якщо конфл не вдається вирішити самостійно, його учасники можуть звернутися до арбітражу або Ради ЛН.-- сторони не повинні вдаватися до воєнних дій протягом 3 міс після початку скликання конференції з конфл. (тобто війна дозволяється!)
Органи ЛН 1) Збори всіх представників Ліги (Асамблея) 2) Рада Ліги (прообраз РБ ООН), склад: 5 постійних членів (ВБ, Фр, Італ, Яп, США (не увійшли) і непостійні члени, яки обиралися Асамблеєю (спочатку було 4 потім 6, потім 8) 3) Постійний секретаріат. Кожна країна має 1 голос. При ЛН існувало дві міжн. установи: МО праці, Постійна палата міжн суду в Гаазі.
47. Створення Організації Об'єднаних Націй. Першим кроком до створення ООН стала союзницька декларація, підписана в Лондоні 12 червня 1941 року, у якій союзники зобов'язалися «працювати разом, з іншими вільними народами, як у війні, так і в мирі».
На основі Статуту виникла розгалужена система багатосторонніх договорів. ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонує прийняти своїм членам для подальшого включення в законодавство або введення нормативних актів.26 червня 1945року
Завдання та цілі:
-врятувати прийдешні покоління від лихотінь війни
-затвердити віру в основні права людини
-справедливість і повага до зобов язань,що випливають із договорів
-сприяння соц.прогресу
-підтримання міжнародного миру та безпеке
Принципи:
-рівність членів
-сумлінне виконання зобов язань
-відмови від погрози силою
-обов язок надавати допомогу
-невтручання у внутрішні справи
48. Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які беруть на себе зобов'язання дотримуватися Статуту і, на думку ООН, можуть і прагнуть ці зобов'язання виконувати. Нових членів приймає Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Статутом передбачено також призупинення прав та привілеїв держави-члена або навіть виключення за недотримання принципів Статуту. Початковими членами ООН була 51 держава.
Прийом нових членів в ООН провадиться за рекомендацією Ради Безпеки Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів.
Головні органи ООН: генеральна ассамблея, рада безпеки, економічна і соціальна рада, рада з опіки, міжнародний суд та секретаріат.
49. У відповідності зі ст. 57 і 63 Статуту ООН, під егіду ООН і у взаємозв'язок із нею поставлені різноманітні міжнародні установи, створені державами на основі міжурядових угод в економічній, соціальній галузях, сферах культури, освіти, охорони здоров'я й інших. Ці установи є спеціалізованими постійно діючими міжнародними організаціями, що здійснюють свою діяльність на підставі установчих (статутних) документів і угод з ООН.
В даний час існує 16 спеціалізованих установ ООН і МАГ ATE. За сферою діяльності їх можна розділити на дві групи:
1) у галузі економіки — Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз ефект зв'язку (МСЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД), Організація Об'єднаних Націй з - промислового розвитку (ЮНІДО);
2) у гуманітарній галузі — Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).
З огляду на важливість діяльності, що здійснюють ці організації, активну участь у їхній роботі України, коротко розглянемо функціональні характеристики і структуру деяких із них.
До спеціалізованим установам ООН повністю застосовуються положення Статуту ООН про суверенне рівність держав-членів, про їх найголовнішою обов'язки «розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів» (п. 2 ст. 1 Статуту ООН) 1.
Спеціалізовані установи ООН є суб'єктами міжнародного права і володіють повноваженнями публічно-правового характеру. Вони мають право укладати угоди, при них акредитовані постійні представництва держав-членів, самі організації та їх посадові особи мають привілеями та імунітетами. Вони мають право запитувати консультативні висновки у Міжнародного суду ООН. Правосуб'єктність спеціалізованих установ ООН визначена Статутом ООН, установчими актами самих організацій, Конвенцією про привілеї та імунітети спеціалізованих установ 1947 р., угодами цих організацій з ООН і з державами перебування.
Згідно зі ст. 58 Статуту ООН Організація робить рекомендації за погодженням політики та діяльності спеціалізованих установ. Таким чином, взаємини між ООН і спеціалізованими установамибудуються на принципі координації, що підтверджує їх самостійне буття. Вони обговорюють відповідні питання, організують співробітництво держав, надають їм допомогу, беруть участь у формуванні норм, що регулюють ту чи іншу область співробітництва. Деякі із них, наприклад Міжнародна організація громадянської авіації та МОП, приймають резолюції, які дуже близькі до обов'язкових рішень.
50. організація з безпеки і співробітництва в європі спочатку діяла як міжнародна конференція-нарада з безпеки та співробітництва в європі.трансформувалася в організацію, що почала свою діяльність із 1 січня 1995 року.
Україна є повноправним членом обсє, а з 1993 повноправним членом наради.
Характерною особливістю є те, що відсутній статут обсє.
Цілі:
_забезпечення миру та безпеки в європі
-підтримка розрядки міжнародної напруженості
-забезпечення дотримання прав людини
-дотримання у відношеннях з країнами принципів міжнародного права
Структура обсє дуже складна. Головном органом є нарада глав держав та урядів.
Органи:контрольні конференції, рада міністрів закордонних справ,комітет вищих посадових осіб та ін.
51. Европейский Союз (ЕС) был создан на основе Ев ¬ ропейського объединение угля и стали (ЕОУС), созданного ¬ ного в 1951 году, Европейского сообщества по атом ¬ ной энергии, созданного в 1957 году, и Европейского эко ¬ номической сообщества, образованного в 1957 году в ре ¬ зультати объединения в 1957 году этих ранее самостоятельной ¬ ных организаций. До недавнего времени это объединение называлось Европейскими сообществами.
1986 год.Европейский Союз основан на принципах, которые являются общими как для права государств-членов, так и для европейского права, - это принципы свободы, демократии, уважения прав человека и основных свобод, а также верховенство права (ст. 6 Договора о Европейском Союзе). Приниматься в члены ЕС могут только государства, экономическое, социальное и политическое системы которых соответствуют указанным принципам. Другие государства могут претендовать на статус ассоциированных членов, оформляется в любом случае специальным соглашением. Главными органами ЕС являются: Европейский совет, Евро ¬ Европейская комиссия, Совет Европейского Союза, европейсь ¬ кий парламент, Европейский суд.
Сотрудничество Украины с ЕС основаны на достаточно большом количестве сделок, важнейшими из которых являются Соглашение о партнерстве и сотрудничестве, вступившее в силу в марте 1998 года, и План действий Украина-Европейский Союз, принятый в феврале 2005 года. В 2004 году общий объем двусторонней украинский-европейской торговли составил 17,6 млрд. евро (около трети внешнего торгового оборота Украины и менее 1% в общем объеме торгового оборота ЕС), причем этот показатель постоянно растет со времени экономического кризиса 1998 года. Энергоемкие и сельскохозяйственные продукты составили около 32% украинского экспорта в ЕС, тогда как машинное оборудование и химические продукты преобладают в экспорте из стран ЕС в Украину. Торговля услугами Украины и ЕС является очень ограниченной в стоимостном измерении: в 2003 году ее объемы были меньше 1,5 млрд. евро. Помощь ЕС Украине
ЕС является не только крупнейшим торговым партнером, но и крупнейшим донором Украины. На протяжении последних 10 лет, общая помощь со стороны ЕС достигла 1.072 млрд. евро. Эта сумма включает техническую помощь через программу ТАСИС, макрофинансовую помощь и гуманитарную помощь.
Tехнична помощь со стороны ЕС через программу ТАСИС предоставляется Украине еще с 1990 года. ТАСИС осуществляет финансирование грантов для передачи "ноу-хау" в целях поддержки процесса перехода к рыночной экономике и развития демократического общества. Украина является вторым после России крупнейшим получателем фондов ЕС через программу ТАСИС. Национальная Индикативная программа на 2004-2006 годы предусматривает дальнейшее финансирование программы в размере 212 млн. евро.
52. 1949 статут. Цілі:тісні зв язки між державами европии,сприяння перетворення европии в демократичний простір,захист прав людини,координація діяльності ради з іншими европейськими державами.обов язковою умовою вступу є підписання европейської конвенції з захисту прав людини й основних свобод 1950 року.
Органи:парламентська ассамблея, конгресс місцевої та регіональної влади європи,комітет міністрів, наради галузевих міністрів,секретаріат.
Членами Ради Європи можуть бути лише такі держави, які відповідають визнаним демократичним стандартам, визнають верховенство права, плюралістичної демократії, поважають права людини. Державам, не цілком відповідає цим стандартам, може бути надано статус спеціально запрошеної країни (Азербайджан, Вірменія, Боснія і Герцеговина, Грузія). В якості спостерігачів у роботі Ради беруть участь неєвропейські держави - Канада, США і Японія. Всі європейські держави, за деякими винятками, є членами Ради.
Відповідно до Статуту РЄ, Україна представлена у всіх головних органах РЄ. Міністр закордонних справ нашої країни К.І.Грищенко представляє нашу державу у Комітеті міністрів Ради Європи (КМ РЄ) - керівному органі цієї Організації.
Постійне представництво України при Раді Європи на чолі з Надзвичайним та Повноважним Послом України М.С.Точицьким забезпечує представництво нашої держави у повсякденній роботі КМ РЄ, його комітетів та робочих груп.
Важливу місію спрямування діяльності Ради Європи на вирішення пріоритетних питань загальноєвропейського розвитку має виконати Україна під час свого головування в Комітеті міністрів РЄ у травні-листопаді 2011 року. Україна є активним учасником діяльності Ради Європи. Важливим напрямком в рамках участі України у діяльності РЄ є залучення нашої держави як країни-члена Організації до процесу інституційного реформування РЄ, а також зміцнення співробітництва між Радою Європи та Європейським Союзом. Україна також бере активну участь у реалізації програм та проектів РЄ у сфері освіти та культури. На постійній основі проводиться робота з просування інтересів України в культурно-гуманітарній сфері делегаціями України в КМ РЄ, ПА РЄ та КМРВ РЄ.