1. Поняття і визначення міжнародного права

МП— це система юр. принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між держ. й іншими S міжнар. спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування. Виходячи з особливої значимості МП для становлення, розвитку й існування люд. співтовариства і світового об'єднання держав, воно має різноманітні трактування, що даються як ученими-міжнарод-никами, так і різними міжнар. органами. Н.Т. Блатова думала, що МП— це сукупність юр. норм, договірних і звичаєих, вироблюваних у результаті угоди між державами і регулюючих відносини між учасниками міжнар. спілкування. Л. Оппенгейм бачив у МП сукупність звичаєво-правових і договірних норм, визнаних цивілізованими держ, юридично обов'язкових у взаєминах між ними. Таким чином, можливо запропонувати узагальнююче трактування міжнародного права, відповідно до котрого МП— сукупність норм, що виникають у результаті угоди між S держ. права, що досягається в результаті взаємних поступок і компромісів, із метою підтримки міжнар. правопорядку й організації усіх форм спілкування між держ, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру. Основні ознаки МП: — МП— це сукупність юр. норм і принципів; — ці норми створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між S МП; — ці норми признаються S МПв якості юридично обов'язкових; — реалізація норм МП забезпечується примусом, форми, характер, межі визначаються в міждерж. угодах. Важливою характерною рисою МП є те, що воно виступає в якості окремої відособленої пр. системи зі своїми галузями й інст. Воно не є галуззю внутрішньодерж. права і не входить у його пр. систему. 19. Питання про співвідношення міжнар. і внутрішньодерж. (нац.) права є одним із центральних у теорії МП. Міжнар. доктрина в цьому питанні виробила три основних напрямки: одне дуалістичне і два моністичних. В основі дуалістичного підходу лежить теза про те, що МП і право нац. являють собою два різноманітних правопорядки. Г. Трипель: «МП і внутрішньодерж. право суть не тільки різноманітні галузі права, але і різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються». Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох пр. систем. МП і нац. право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому прихильники цих концепцій розходяться тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих пр. систем. Одні з них виходять із примату внутрішньодерж. права над МП (німецька юр. літ-ра другої пол. XIX — поч. XX в.). А. Цорн: «МП юридично є правом лише тоді, коли воноє держ. правом». А. Лассон «держ. лишає за собою свободу вирішувати, дотримуватися МП або ні, в залежності від того, чи диктується це її інтересами». Радянська концепція по цьому питанню грунтувалася на таких посилках: — МП і внутрішньодерж. право, будучи самостійними пр. системами, знаходяться в постійній взаємодії, що опосередковується волею держав-учасниць міжнародного спілкування; — оцінюючи обидві моністичні теорії як невідповідні об'єктивній реальності існування суверенних держав, не можна заперечувати можливого переважного значення тієї або іншої системи права в процесі їхньої тісної взаємодії; — якщо вплив норм внутрішньодерж. права на МП можна назвати первинним, тому що кожна держ, що бере участь у створенні МП, виходить із характеру і можливостей свого внутрішнього права, то в процесі взаємодії вже існуючих норм вона не може не визйавати принципу переважного значення норм МП. Цей принцип одержав чітке вираження в статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, відповідно до якої учасник договору «не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору».. В даний час такий примат норм МПзнаходить своє закріплення в поточному законодавстві У. ЗУ «Про міжнародні договори України»). 20. З одного боку, МП справляє суттєвий вплив на становлення, формування і динаміку норм нац. права, покладаючи на держави виконання зобов'язань, узятих ними під час підписання різних міжнародних договорів (н-лад, до цього їх зобов'язував Віденський документ НБСЄ 1989 p.). З іншого боку, і саме МП може відчувати на собі вплив норм внутрішньодерж. права. Н-клад, прийняття в 1951 в СРСР Закону про заборону пропаганди війни призвело до того, що в статті 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році, з'явилася норма, відповідно до котрої «всяка пропаганда війни повинна бути заборонена законом». Норми МП створюють права й обов'язки тільки для S МП. Органи держ. влади й інші S, що знаходяться на території держ., безпосередньо нормам МП не підпорядковуються. Реалізація міжнар. зобов'язань на внутрішньодерж. рівні здійснюється шляхом входження норм МП в норми внутрішньодерж. права. Сам процес входження норм МП в нац. законодавство називається імплементацією. Засоби входження іменуються трансформацією. У широкому значенні трансформація, на думку Р.А. Мюллерсона, являє собою «засіб здійснення МПза допомогою видання державою внутрішніх нормативних актів (законів, актів ратифікації і публікації міжнародних договорів, адмін. постанов, розпоряджень і т.п.) і забезпечення виконання нею свого міжнар. зобов'язання або в інтересах використання нею своєї міжнар. правомочності». Норма МП не перетворюється, вона зберігає свій статус. А от її змісту, правилу повод-ження надається статус норми нац. права. Трансформація може бути загальною й індивідуальною. При загальній трансформації держ. встановлює, що усі або тільки визначені види прийнятих нею міжнар.-правових норм є частиною нац. права країни. При індивідуальній трансформації необхідно в кожному випадку вводити міжнародні норми в нац. право країни спеціальним актом. У деяких країнах, н-клад у Великобританії, у відношенні звичаєвого МП застосовується загальна трансформація, а у відношенні договорів — індивідуальна. В У.у відношенні міжнародних договорів застосовується індивідуальна трансформація ВРУ видається спеціальний закон про ратифікацію. У доктрині МПрозрізняють декілька засобів трансформації: а) пряму рецепцію — коли норма МПбез зміни запозичується нац. законодавством — має місце в У. (ст. 9 КУ). Нерідко цей засіб іменується ін корпорацією, тобто включенням; б) бланкетну рецепцію — коли норма МПне запозичується, але на неї робиться відповідне посилання в) власне трансформацію — коли норма МПзмінюється шляхом створення словесної нац. транскрипції (перекладається на іншу мову) і закріплюється в нац. нормативному акті, але її смислове значення при цьому не зазнає значних змін. 1. Особливості міжнародного права

 МП відрізняється від всіх інших пр. систем предметом і методами пр. регулювання, об'єктом і S права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряджень міжнар-правових норм. Предмет - політичні, економічні й інші відносини між державами, що різні за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими S МП. МП регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції кожної конкретної держави, так і її територіальних меж. Має відмінності і метод пр. регулювання, використовуваний у міжнар. публ. праві. В основному тут вико-ристовується імперат. метод пр. регулювання суспільних відносин, обумовлений насамперед їхнім S складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах МП. Особливість S МП виявляється насамперед у передвстановленості їх персоніфікованого (названого, пойменованого) переліку, що є остаточним і не підлягає розширенню. У внутрішньодерж. праві S — це носій прав і обов'язків, то S МП— це носій міжнар. прав і обов'язків. 5. S МП є: а) держави; б) нації і народи, що борються за своє нац. визволення

в) міжнародні організації; г) державоподібні суб'єкти. Серед самих S МПП головне і визначальне місце належить суверенним державам, що виступають у якості основних S МП. Саме від їхньої діяльності на міжнародній арені залежать стабільне існування і функці-онування всієї міжнар. системи в цілому, збереження сформованої системи міжнар. відносин і ефектив-ність самого МП. Адже тільки держави, діючи в рамках міжнародно-правових норм, володіють реальною силою і можливостями із забезпечення миру і міжнар. безпеки, у тому числі і з примусового забезпечення дотримання і виконання всіма S МПсвоїх зобов'язань.

5. Особливість об'єктів МП полягає в тому, що до них належить усе те, із приводу чого держ. й інші S МП вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм МП. Обєкти МП - конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетенції держ. і можуть виходити за межі держ. території. Тільки держ. вправі вступати в будь-які правовідносини. Єдиним обмеженням - пряма заборона якогось об'єкта МП (н-клад, не можуть бути об'єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.). У якості об'єктів міжнародно-правових відносин (МПВ) можуть виступати: 1) територія і міжнародний простір; 2) дії; 3) стримування від дій. Територія виступає в якості об'єкта МПВ дуже часто, особливо після закінчення війн, н-клад у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у найрізноманітніших правовідносинах( у пактах про взаємодопомогу і союзні договори). Стримування від дій також є об'єктом МПВ (у пактах про ненапад). Об'єкт МПВ, коли він виражається в дії або стримуванні від дії, повинний бути правомірний. Н-клад, втручання у внутрішні справи держав не може бути об'єктом МПВ, тому що воно заборонено самим МП. Засоби створення і забезпечення виконання чинних норм МП також мають особливості, носять координа-ційний характер, тобто норми МП створюються самими S МП в результаті взаємних компромісів і посту-пок, що призводять до угоди з тих або інших питань МВ. Норми МП— результат узгодження воль держав. Процес узгодження воль держав або ін. S МП— це специфічний процес, що необхідно відрізняти, але не відривати від інших процесів, що відбуваються у світовій системі і навколишньому середовищі. Особливість порядку примуса до дотримання норм МП полягає в передбаченні в нормах можливості за-стосування примусових заходів для забезпечення їхнього беззаперечного дотримання. Такий примус здій-снюється самими S , як правило, держ, на основі чинних МПН і в рамках відповідних міжнародних до-говорів. Примус для дотримання норм МП здійснюється у формі індивідуальних або колективних (групових): репресалій — правомірних примусових дій держ ,спрямованих на відновлення своїх прав, порушених держ.-порушницею, за допомогою ін, ніж застосування сили або погроза її застосування; pemopciu — правомірних примусових дій держ, спрямованих на зустрічне обмеження прав держ.-поруш-ниці (і дискримінаційні заходи у відношенні фіз. і юр. осіб держ.-порушниці, зустрічні митні обмеження). Якщо в основі правомірності репресалій лежить обов'язок держ, що наміряється звернутися до них, вико-ристовувати для цього мирну процедуру відшкодування збитку, заподіяного їй правопорушенням, то реторсії мають на меті відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав.МП забороняє збройні репресалії. Лише відмова держави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, прийнятого внаслідок застосування такої процедури, дає правомірну можливість для звернення до таких репресалій. Причому заходи, використовувані в їхній якості, повинні бути пропорційні (розмірні) правопорушенню, що викликало їх, і підлягають припиненню з моменту відновлення поло-ження, що йому передувало. Вимоги домірності й адекватності пред'являються і до реторсій. Дотримання принципу домірності, а також категорична вимога незастосування військової сили була висловлена Комісією з прогресивного розвитку і кодификації МПООН, при розробці проекту міжнародної Конвенції про відповідальність держав.