1.міжнародне право — це особлива система юридичних норм і принципів, що регулюють міжвладні міжнародні відносини та висловлюють узгоджену позицію учасників цих відносин, обумовлену дією закономірностей міжнародних відносин на певному етапі розвитку цивілізації, шляхом встановлення взаємних прав і обов’язків. Особливості міжнародного права Міжнародне право відрізняється від всіх інших правових систем предметом і методами правового регулювання, об'єктом і суб'єктами права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряджень міжнародно-правових норм.

Предметом регулювання міжнародного права є політичні, економічні й інші відносини між державами, що різні за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією і населенням і між іншими суб'єктами міжнародного права.

Має відмінності і метод правового регулювання, використовуваний у міжнародному публічному праві. В основному тут використовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, обумовлений насамперед їхнім суб'єктним складом, і такий, що полягає в обов'язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права.

Особливість суб'єктів міжнародного права виявляється насамперед у передвстановленості їх персоніфікованого (названого, пойменованого) переліку, що є остаточним і не підлягає розширенню. Якщо у внутрішньодержавному праві суб'єкт — це носій прав і обов'язків, то суб'єкт міжнародного права — це носій міжнародних прав і обов'язків. Суб'єктами міжнародного права є: а) держави; б) нації і народи, що борються за своє національне визволення (більш детально — ті, що борються за свободу, незалежність і створення власної державності); в) міжнародні організації; г) державоподібні суб'єкти.

Сфера дії- суб єктивна, об єктивна, просторова.

Міжнародне право функціонує в міжнародній системі, будучи її нормативною підсистемою. Міжнародна система включає в себе суб єкти мп, відносини між ними, міжнародно-правові та інші соціальні норми, а також взаємодію між всіма цими компонентами міжнародної системи. Міжнародних систем дуже багато. Існує загальна мс, універсальні, функціональні, локальні.

2. Періоди:

- переісторія мп(Стародавні часи-кінець середньовіччя)

- класичний період(вестфальський мир 1648-статут ліги націй 1919)

-перехід від класичного до сучасного(статут ліги націй 1919-статут ООН 1945)

- сучасний період(право статуту оон)

Ознаки сучсного мп:

-заборона застосування сили і погрози силою

-мирне вирішення міжнародних спорів

-відмова від концепції міжнародне право-право цивілізованих народів

-гнучке поєднання універсального,загального,регіонального,локального і партикулярного регулювання міжнародних відносин

-наявність ефективних механізмів створення, забезпечення, застосування мп

-зростання ролі міжнар. Організацій

-зростання ролі процесуальних, процедурних компонентів мп

-розширення сфери м-п регулювання.

3. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право спостерігається тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права: — і те, й інше, у широкому смислі, регулюють міжнародні відносини; — у загальних початках: спостерігається переломлення основних принципів міжнародного публічного права в доктрині міжнародного приватного права; — і в міжнародному публічному праві й у міжнародному приватному праві завжди є визнання правосуб'єкт-ності іншої держави. Отже, міжнародне приватне право як сукупність норм, що регулюють цивільно-правові відносини, що мають міжнародний характер («ускладнені» іноземним елементом), не повинно суперечити загальновизнаним принципам міжнародного публічного права. Розмежування між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом можливо провести на різних підставах: — за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави, нації і народності, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві — фізичні і юридичні особи; — за предметом правового регулювання: у якості таких у міжнародному публічному праві виступають міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві — це міжнародні приватно-правові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.); — за джерелами: у міжнародному публічному праві — це міжнародний договір, міжнародний порядок та ін., а в міжнародному приватному праві їхнє коло значно ширше — це національне законодавство, міжнародні договори, торговельні порядки та ін. ; — за методом правового регулювання: у міжнародному публічному праві — це узгодження воль держав; у міжнародному приватному праві — це подолання колізій (зіткнення законів); — за видами відповідальності: у міжнародному публічному праві наступає міжнародно-правова відповідальність, а в міжнародному приватному праві — цивільно-правова; —за сферою дії: у міжнародному публічному праві цю сферу можна визначити як глобальну (вона охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнародного публічного права), а в міжнародному приватному праві вона має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне.

4. Система – цілісність норм, що розподіляються за комплексами, що регулюють однорідні сусп. Відносини. Включає галузі(регулюють однорідну сферу відносин), інститути(відокремлені норми в галузі), норми(юр. Обов язкове правило поведінки держав та інших суб єктів.)

Джерела-зовнішня форма вираження правил поведінки суб єктів. Відсутній єдиний нормотворчий орган. У документах мп не має вичерпного переліку джерел. Ст. 38 Статуту міжнародного суду ООН визначені:

1. Міжнародні конвенції

2. Міжнародний звичай

3. Загальні принципи права

4. Судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй

Ст. 38 не згадує правотворчі рішення міжнародних організацій і односторонні акти держав. Тут не знаходить відображення концепція jus cogens.

Джерела можна поділити на:

• Основні(договір,звичай)

• Допоміжні загальні принципи права, правотворчі рішення між.організацій,односторонні акти держав.

У мп відсутня чітка ієрархія джерел. Можна лише говорити про норми jus cogens, відхилення від яких є неприпустимим.

5.норма мп-правило поведінки, що призначається суб єктами мп як юридично обов язкове.

Структура: гіпотеза(опис умов при яких застосовується правило поведінки),диспозиція(сааме правило поведінки). У деяких випадках лише 1на диспозиція. Відсутність санкції полягає у тому, що міри відповідальності і правила поведінки відокремлені. Суб єкти самі обирають санкцію.

За змістом і місцем в системі:

-цілі

-принципи

-норми

За способом створення та формою існування:

-договірні

-звичаєві

За змістом:

-матеріальні

-процесуальні

За юр.силою:

-імперативні jus conges

-диспозитивні.

6.створення м-п норм проходить 2 етапи:1) узгодження волі суб єктів щодо змісту норми; 2)надання згоди на юр. Обов язковість норми. “М’яке” міжнародне право Поняття “м’якого” права з’явилося в міжнародному праві в останні 20—30 років. Це було пов’язане із прагненням як держав, так і міжнародних організацій визначити місце таких міжнародних документів, які первинно не належать до міжнародних угод, але значення яких виходить за рамки морально-політичних зобов’язань. При цьому суб’єкти можуть не мати первинного наміру укласти міжнародний договір і саме тому не надають документу відповідної форми. Або ж суб’єкти не хочуть встановлювати для себе чіткі права й обов’язки, проте прагнуть письмово зафіксувати певний рівень відносин, що склалися між ними. Щоб встановити, чи належить документ до міжнародних договорів, потрібно проаналізувати його форму, структуру, співвідношення частин, формулювання. Про небажання суб’єктів встановлювати для себе чіткі права й обов’язки свідчать загальні неконкретні фрази, положення, котрі передбачають можливість розсуду сторін, мають характер намірів та інше. Поняття “м’якого” права знаходить визнання в теорії, його широко використовують у практиці міжнародних відносин. До актів “м’якого” права відносяться, зокрема, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. та всі подальші підсумкові документи РБСЄ/ ОБСЄ, Рамочний Документ “Партнерство заради миру”, Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору

7. кодифікація мп- це систематизація діючихм-п норм з метою уточнення їх змісту, а також виправлення та усунення наявних суперечностей. Велику роль в кодифікації відіграє комісія міжнародного права, яка є допоміжним органом ООН. Також кодифікацією займаються міжнародні організації та міжнародні конференції, що скликають для кодифікації. Кодифікація мп супроводжкється його прогресивним розвитком, яке має на меті уточнення діючих норм, а також складання нових. З 1945 року під егідою ООН проводяться численні кодифікаційні конференції, результатом яких,наприклад, є 4 конвенції морського права(женева 1958), конвенція про право міжнародних договорів(відень 1969), конвенція з морського права(монтего-бей 1982) та ін.

8. основні принципи мп- це керівні правила поведінки його суб єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права.

2 ф-ії:- сприяють стабілізації всього комплексу міжнародних відносин,обмежуючи їх певними нормативними рамками;

- закріплюють усе новее, що з являється в практиці суб єктів міжнародного права в рамках міжнародних відносин, і в такий спосіб сприяють їхньому розвиткові.

Основні принципи мп закріплені в статуті ООН:принцип сувереної рівності держав,принцип незастосування сили або загрози силою,принцип тер.ціліності держав,принцип непорушності держ.кордонів,принцип мирного вирішення міжнар.спорів,принцип невтручання у внутрішні справи,принцип загальної поваги прав людини, принцип самовизначення народів і націй, принцмп співробітництва, принцип сумлінного виконання міжнародних зобов язань.

9. Періоди:

- переісторія мп(Стародавні часи-кінець середньовіччя)

- класичний період(вестфальський мир 1648-статут ліги націй 1919)

-перехід від класичного до сучасного(статут ліги націй 1919-статут ООН 1945)

- сучасний період(право статуту оон)

Предметом науки мп є вивчення сущності та закономірностей розвитку м-п норм. Вона вивчає такожджерела у яких зафіксовані ці норми.У задачу науки входить виявлення причин прийняття тих чи інших норм, їх цільове призначення, особливостей, ефективності дії, взаємозв язок з іншими нормами та внуирішньодержавним правом.Сюди ж входить і вивчення історії. А також закордонний опит.

10. Суб єкти мп- носіїміжнар. Прав і обов язків, що витікають з норм мп.

Ст. 3 Віденської конвенції про право між.договорів згадує поняття «суб єктів мп». З цієї статті випливає, що суб єктами є держави.

Окрім держави в доктрині є такі суб єкти: між.організації, нації та народи,що боряться за своє нац..визволення,державо подібні утворення.

Властивості:

-певна зовнішня відособленість

-персоніфікація

-автономна воля

-участь у прийнятті норм мп та діяти згідно норм

Риси:

-держави,народи та нації,що боряться за своє визволення-суверенітет.

-між.організації-відсутність суверенітету.

----

За природою правосуд єктноті:

-основні(первинні)-держави,нації та народи

-похідні(вторинні)-міжнар.орг.,державо подібні утворення

----

За обсягом правосуд єктності:

-повна-держави

-спеціальна –інші суб єкти

Првосуб єктність- володіння правами та обов язками.(правоздатність,дієздатність,деліктоздатність)

11. Держава є основним суб єктом мп. Всі держави мають статус суб єкта мп. Лише держава має повну право- та дієздатність. Саме держави можуть створювати інші суб єкти мп.

Ст..1 конвенції про права та обов язки дердав 1933 держава: постійне населення, визначена терріторія, уряд, здатність встановлювати стосунки з іншими державами.

Невід ємним атрибутом держави є суверенітет- верховенство держави у межах її території, незалежність та самостійність у відносинах з іншими державами.елементи:територіальне верховенство,територіальна цілісність,нероздільність державної влади,незалежність держ.влади.

В доктрині виділяють прості та складні держави.

Прості(унітарні)-едина система центральних органів влади, єдине законодавство,єдина судова система,єдине громадянство.Бувають прості та складні(мають в своєму складі національно-культурні автономії).

Складні держави:1)федерація-союзна держава суб єкти якої володіють значною самостійністю у внутрішніх справах, а зовнішні зносини відведені до компетенції центральної влади.суб єктом мп виступає федерація вцілому.

-за принципом виділення суб єктів(національні,територіальні,змішані)

-за правовим статусом суб єктів(симетричні, асиметричні)

-за способом утворення(договірні,не договірні)

2)конфедерація-союз держав,що утв. Для досягнення певної мети. Носить тимчасовий характер, визначається метою досягнень конкретних результатів, по настанні яких конфедерація розпадається або перетворюється на федерацію. Суб єкти конфедерації зберігають свій суверенітет, а тому є самостійними суб єктими мп.

3)історичний вид складної держави-унія.

-особисті унії- об єднання під егідою одного монарха. Частини-самост. Суб єкти мп

-реальні- злиття органів управління держав

-----

Постійно нейтральні держави:

• Територіальна недоторканість та незалежність

• Не може брати участь у збройних конфліктах

• Не може брати участь у військ.союзах та організаціях

• Не може розміщ. На своїй тер. Військові бази ін..держав

• Має право на самооборону, тому має армію.

Наприклад-швейцарія з 1815р.

12. Нації і народи, що борються за національне визволення, як суб єкт мп набули актуальності в 60ті роки ХХст. В період розпаду колоніальної системи. Народ,який в процесі визвольної боротьби набуває елементи державності, створює органи цивільні або військові, що здатні його представляти на міжнародній арені, стає суб єктом мп.

Сучасним прикладом є палестинський народ. Як суб єкт міжнародного права має: право посольства, право укладати двосторонні угоди, право участі в роботі міжнародних організацій.

13. не всі міжнародні організації є суб єктами мп. До таких відносять тільки міжнародні міжурядові організації(ммуо), створювані первинним суб єктом мп.

ММУО-стабільна форма міжнародних відносин між її членами-сувереними державами, що має узгоджені учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої органи, а також специфічні інституції(статут, процедуру, членство і т.д.)

Міжнародні організації

-універсального характеру(ООн)

-регіональні(ЄС)

-субрегіональні

За напрямами діяльності:політичні, економічні, соціальні,військові,спортивні, туристичні та ін..

Міжнародні міжурядові організації належать до категорії вторинних суб єктів міжнародного права. Вони створюються державами. Створюються на основі міжурядової угоди. Їх првосуб єктність обмежується їхнім статутом. У відношенні установчих документів діє Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року. Статут визначає цілі її створення, передбачає певну організовану структуру, установлює компетенцію органів та посадових осіб.

Риси: постійний або регулярний характер діяльності, метод-багасторонні переговори та обговорення проблем,прийняття рішень по спец.процедурі шляхом голосування або консенсусом, вид цих рішень частіше несе рекомендаційний характер.

14. Обмеження міжнародної правосуд єктності: відносини васалітету, колоніальні території, території домініонів і протекторатів, кондомініуми, не самоврядні території, підмандатні та підопічні території, а також території з невизначеним статусом.Характеризуються обмеженням або відсутністю суверенітету, а звідси-міжнародної правосуд єктності.

Васалітет-був одним з видів міжнародної опіки, де держава-сюзерен повністю або з найважливіших питань представляла васальну державу. Викникав на підставі міжнародного договіру.

Колонії- це залежні території, що знаходяться під владою іноземної держави(метрополії),без самостійної політичної та економічної влади, управління якими здійснюється в особливому порядку:самоврядні колонії,колонії що користувалися самоврядуванням з питань внутрішньої політики, колонії держ.упр. яких здійсн. Метрополією, протекторати,підмандатні території.

Протекторати-договірні відносини між 2ма державами, що встановлювали взаємні права та обов язки.

Кондомініуми- території під спільним управлінням декількох держав(Андора-сучасний кондомініум іспанія+ франція)

Підмандатні та підопічні подібні до відносин протекторату, але базуються на нормах мп.

Правовий статус не самоврядних територій визначений статутом оон.

Правовий режим територій з невизначеним статусом характерний для територій,що знаходяться під окупацією чи іншим незаконним володінням.

Державо подібні утворення-вольні міста та Ватикан.

Вольне місто-політичне формування, якому міжнародним договором надається м-п статус, що дозволяє приймати йому участь у економічних, адміністративних та культурних міжнародних відносинах. Створення вольного міста зазвичай результат врегулювання спірного питання щодо приналежності міста тій або іншій державі.

Ватикан-місто-держава, яка є резиденцією католицької церкви-святого престолу(сукупність центральних органів з папою римським на чолі). Геополітичне формування створене на підставі договору між св..престолом та італією 11 лютого 1929 року.

Суверений мальтійський орден.

15. визнання- це політико-правовий односторонній акт, яким суб єкт визнання стверджує свою обізнаність про певний факт та позитивне ставлення щодо нього.ознаки: це акт політичний, який залежить від політичних інтересів держави, що визнає;це акт правовий, тобто той, що тягне політичні наслідки.Обов язок визнання у мп відсутній. Проте існує обов язок невизнання ситуації, що суперечить праву.

Види визнання:

-визнання держави-має місце у випадках появи нової держави, революційних та інших соціальних претворень, територіальних змін.Основний критерій:незалежність та самостійність влади,її легітимність.

-визнання уряду-визнання його здатності здійснювати ефективну державну владу в країні та представляти її інтереси.

-визнання уряду у вигнанні

-визнанная воюючої сторони та визнання повсталої сторони.

Форми визнання:

-де юре-офіційне,повне та остаточне

-де-факто-офіційне,але не повне, може бути відкликане

-ад хок-визнання на даний випадок

-виражене та мовчазне визнання

16. визнання- це політико-правовий односторонній акт, яким суб єкт визнання стверджує свою обізнаність про певний факт та позитивне ставлення щодо нього. Інститут визнання відносять до визнання держави, уряду, повсталої сторони,нації,що бореться за свою незалежність. В широкому розумінні, визнання відноситься до будь-якої правової ситуації.

Теорії визнання:

-конститутивна теорія-лише визнання породжує відповідні правові наслідки та якості визнавальної держави.без визнання держава не вважається суб єктом мп. недоліки: відсутність визначеної кількості актів визнання, необхідних для надання якостей; порушується засада суверенної рівності, оскільки суверенність держави ставиться в залежності від визнання з боку інших суверених держав; держава може ефективно існувати та реалізовувати між.угоди іза відсутності будь-якого між.визнання.

-декларативна теорія- визнання не впливає на існування дестинатора визнання та не надає йому відповідних властивостей, а лише констатує його появу та сприяє реалізації контактів з ним. Визнання передбачає об активне існування та внутрішню незалежність нової держави, проте не породжує її. Головним недоліком декларативної теорії є те, що вона розглядає виникнення нової держави як очевидний факт.

17. Від визнання держави як суб'єкта міжнародного права слід відрізняти визнання уряду як законного представника держави на міжнародній арені. Таке визнання виникає в разі приходу нового уряду до влади неконституційним шляхом. Практиці відомі два підходи до визнання урядів. Перший підхід було сформульовано міністром закордонних справ Мексики Естрадою, який вказав, що визнання означає втручання у внутрішні справи інших держав. Другий підхід, відомий як «доктрина Тобара» (представника Венесуели), був відображений у Конвенції держав Центральної Америки від 20 грудня 1907 р. Згідно із цією конвенцією держави-учасниці брали на себе обов'язок не визнавати уряди, які прийшли до влади шляхом революції або перевороту, доки не буде сформовано новий уряд шляхом вільних виборів.

Засобами визнання є: формальне налагодження дипломатичних стосунків, офіційні привітання новій державі з приводу здобуття нею незалежності і державного суверенітету, декларація про нейтралітет в разі визнання стану війни між державами, укладення довгострокової міжнародної угоди тощо

18. Под международным правопреемством понимается переход прав и обязанностей от одного субъекта международного права (правопредшественника) к другому (правопреемнику) в результате возникновения или прекращения существования государства или изменения ее территории. Правопреемство считается одним из древнейших институтов международного права. Гуго Гроций в трактате «О праве войны и мира» ввел понятие полного правопреемства. Эмерик где Ваттель в книге «Право народов» отмечал, что государство-правопреемник обязана выплачивать долги другим государствам. Правопреемство возникает: - При распаде федерации; - При других территориальных изменениях (распаде государства на два и более государства, слиянии государств или вхождении территории одного государства в состав другого); - При социальных революциях; - При распаде колониальной системы. Объектами правопреемства могут быть: - Территория; - Договоры; - Государственная собственность; - Государственные архивы; - Государственные долги; - Членство в международных организациях. Существуют такие виды правопреемства: - Полное - универсальное - когда к правопреемнику переходят все права и обязанности правопредшественника (например, Украина является полным правопреемником СССР); - Неполное (частичное) - когда к правопреемнику переходит часть прав и обязанностей или только права или обязанности (например, Украина является частичным правопреемником СССР по вопросам ядерного оружия); - Отсутствие правопреемства (tabula rasa - чистая доска) - когда новый субъект международного права отказывается от всех прав и обязанностей правопредшественника, в том числе не связывает себя его обязательствами по международным договорам .

Форми:

-повне(універсальне)-державонаступиці переходять всі права та обо вязки держави-попередниці

-неповне(часткове)-частина прав та обв язків

-відсутність првонаступництва-нова держава не по вязана між.забов язаннями держави-попередниці

Континуїтет-провопродовжувач держави-попередниці

19. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978року під міжнародним договором розуміє лише угоди, укладені в письмовій формі між державами.

Правила правонаступництва:

- у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип чистої дошки

-якщо частина території держави стає частиною території іншої держави, то відносно цієї території:договори держави-попередниці втрачають сили;договори держави-правонаступниці набувають сили, крім випадків,коли застосування цих договорів було б несумісним з їх об єктами і цілями.

- при об єднанні двох або декількох держав права і обо вязки за їх договорами переходять до правонаступника

-при відокремленні частини території договори попередника зберігають чинності для правонаступника.