20. Правопреемстве государств относительно государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов

Венской Конвенции 1983 года установлены правила правопреемства в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов. Согласно Конвенции государственная собственность - это имущество, а также права и интересы, которые на момент правопреемства принадлежали согласно внутреннему законодательству государства-предшественника, этому государству.

Государственные архивы представляют собой совокупность документов любых давности и рода, произведенных или приобретенных государством-предшественником в ходе его деятельности, принадлежащих государству на момент правопреемства в соответствии с его внутренним законодательством, и такие, хранящихся под его контролем в качестве архивов для различных целей .

Под государственным долгом понимается любое финансовое обязательство государства относительно другого государства, международной организации или любого другого субъекта международного права, возникшее в соответствии с международным правом.

Переход собственности, архивов и долгов при правонаступ-тельстве регулируется соглашениями между государством-предшественником и государством-преемником. При отсутствии таких соглашений действуют следующие правила:

а) При передаче части территории государства другому государству к правопреемнику переходят: - Все недвижимое имущество, находящееся на соответствующей территории, а также движимое имущество, связанное с деятельностью государства на данной территории; - Часть архивов, касающихся соответствующей территории и необходима для ее нормального управления; - Государственный долг (в справедливой доле).

б) При создании нового независимого государства на территории государства-предшественника к государству-правопреемницы переходят: - Недвижимое имущество, находящееся на его территории, а также недвижимость, принадлежащая государству-предшественника и находится за границей. К правопреемнику переходит также движимое имущество, находящееся на территории государства-предшественника; - Архивы, принадлежащие ее территории, а также часть других архивов, необходимых для нормального управления.

Государственные долги к правопреемнику не переходят. в) При объединении нескольких государств в одно к правопреемнику переходят: вся собственность государств-предшественников, их архивы и долги. г) При отделении части территории от государства к правопреемнику переходят: - Недвижимое имущество, находящееся на данной территории, а также все связанное с ней движимое имущество и часть иного движимого имущества (в справедливой доле); - Часть архивов, касающихся данной территории, а также другие архивы, необходимые для управления ею; - Государственный долг (в справедливой доле).

д) При разделении государства, когда части территории образуют два или несколько государств-правопреемников, к правопреемникам переходят: - Недвижимое имущество, находящееся на их территории, а также движимая собственность, принадлежащая ей; - Часть архивов, касающихся данной территории, а также другие архивы, имеющие непосредственное отношение к ней; - Государственный долг (в справедливой доле).

21. ПРАВОНАСТУПНИЦТВО УКРАЇНИ після розпаду срср Правонаступництво – це перехід прав і обов’язків від одного суб’єкта конституційного права до іншого. Правонаступництво має місце, коли в силу різних причин (розпаду, об’єднання тощо) утворюються нові держави і виникає необхідність з’ясувати, які права і обов’язки держав-попередниць переходять до новостворених держав. Україна виникла в результаті розпаду колишнього СРСР, вона стала універсальною правонаступницею УРСР і частково – правонаступницею СРСР. 12 вересня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про правонаступництво», який містить такі основні положення: - з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради УРСР; - до ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція УРСР; - закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України; - органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції УРСР, діють до створення в Україні нових органів на підставі Конституції України; - державним кордоном України є державний кордон СРСР та кордон між УРСР та колишніми радянськими республіками – Білорусією, Росією та Молдавією станом на 16 липня 1990 р.; - Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнародними договорами, які уклала УРСР до проголошення незалежності;- Україна визнає себе правонаступницею тих прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції та інтересам України;- усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на її території, є громадянами України.

22. Питання міжнародної правосуб'єктності фізичної особи є одним із найбільш дискусійних у сучасній науці міжнародного права. До середини XX ст. більшість вчених вважали, що правосуб'єктність індивіда повністю поглинається правосуб'єктністю держави, громадянином якої він є. Починаючи із прийняття 10 грудня 1948 р. Загальної декларації прав людини науковий напрям за визнання міжнародної правосуб'єктності людини набирає все більшого поширення. У радянській доктрині визнання людини суб'єктом міжнародного права розглядалося як спроба втручання у внутрішні справи держави. Такі погляди подекуди збереглися і у вітчизняній науці міжнародного права.

Міжнародна практика все частіше доводить, що індивід має міжнародні права та обов'язки. На підставі багатьох міжнародно-правових актів з прав людини фізична особа має право звертатися в позасудові (Комітет з прав людини, Комісія з прав людини та ін.) та судові (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини) міжнародні органи за захистом своїх прав. Фізична особа може нести міжнародну кримінальну відповідальність за вчинення міжнародних злочинів.

Досить чітко міжнародна правосуб'єктність фізичної особи наголошується в рішеннях Суду Європейського Союзу. Зокрема, Суд зазначив: «Співтовариство констатує новий правовий порядок у міжнародному праві, за яким переваги держав щодо їх суверенних прав обмежуються, і суб'єктами визнаються не лише держави, а й громадяни». Суд, зокрема, встановив, що численні договору про Європейський Союз прямо формулюють права та обов'язки як держав, так і фізичних осіб.

транснаціональних компаній.Сьогодні ТНК, в яких частка внутріфірмової торгівлі становить більш як третину світової торгівлі вирішують не лише економічні, а й принципові політичні питання міжнародного співробітництва. Державні заколоти, економічні кризи в країнах, оголошення платіжної неспроможності, банкрутства тощо часто є результатом, виконаним на замовлення певної ТНК.

Водночас ТНК, не обтяжені бюрократичними структурами, досить оперативно можуть вирішити як власні, так і державні проблеми. Завдяки власним капіталам і технологіям вони здатні піднести економіку навіть тих країн, яким не змогло допомогти міждержавне співробітництво. Проблеми боргів країн, що розвиваються, сьогодні вирішити практично неможливо без участі ТНК.

Через те, що деякі ТНК, наприклад «багатонаціональні компанії», можуть належати державам чи ефективно контролюватися ними, деякі західні вчені, за аналогією з міжнародними економічними організаціями, висловлюють думку про набуття такими ТНК правосуб'єктних властивостей.

Спроби регулювати діяльність ТНК здійснюються як окремими державами, так і групами держав і через міжнародні організації. Загальним положенням є принцип, закріплений у Хартії економічних прав та обов'язків держав (ст. 2): кожна держава має право регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій у межах своєї національної юрисдикції і вживати заходів для того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам, постановам і відповідала її економічній та соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи держави, що її приймає. В останньому твердженні прихильники міжнародно-правової суб’єктності ТНК вбачають пряме для них міжнародно-правове зобов'язання. Але такі твердження викликають сумніви. Значна більшість міжнародних документів, прийнятих державами та міждержавними організаціями стосовно статусу і діяльності ТНК, мають рекомендаційний характер. А тому з них не можна виводити юридичні права чи обов’язки. Самостійно, завдяки тиску на держави ТНК домоглися трохи більшого: право участі в роботі деяких міжнародних організацій, право участі в підготовці документів деяких міжнародних форумів, участі на паритетних засадах у розв'язанні проблеми «північ-південь» та ін. Крім того, існують договори, які укладають транснаціональні компанії з державами, деколи ці угоди мають більшу юридичну силу, ніж законодавчі акти. В разі конфлікту між державою і транснаціональною компанією в міжнародному арбітражі застосовується не національний законодавчий акт вищої юридичної сили, а норми міжнародного права. Проте, на думку більшості вчених ці та подібні до них права далекі від прав, властивих інституту міжнародної правосуб'єктності. Отже, висновок може бути лише один: транснаціональні компанії не є суб'єктами міжнародного права.

23. міжнародно-правова відповідальність- це юридичний обов язок суб єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб єкту мп невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень мп.

Підстави(об єктивні та суб єктивні ознаки):

-юридичні(міжнародний договір,міжнародний порядок, рішення між.судів та арбітражі,резолюції між.організацій,односторонні м-п зобов язання);

-фактичні(саме міжнародне правопорушення)

-процесуальні(процедура розгляду справи та притягнення винних суб єктів)

24. міжнародне правопорушення являє собою складне правове явище.

Ознаки:

-міжнародна суспільна небезпека

-протиправність

-причинно-слідчий зв язок між діянням та наслідками

-карність

Елементи:

-об єкт

_об єктивна сторона

-суб єкт(тільки держави)

-суб активна сторона

Види:1. Міжнародні злочини-злочини,що порушують міжнародні зобов язання, що є оновними для забезпечення життєво-важливих інтересів міжнародного співтовариства.

2. злочини міжнародного характеру- діяння фіз.. особи, що пося гає на права та інтереси 2х або декількох держав,між.організацій, фіз.. та юр.осіб.

3.міжнародні делікти-правопорушення, що не увійшли у перші 2 групи(правопорушення державою своїх односторонніх зобов язань, невиконання рішень судів та арбітражі,прорушення державою договірних зобов язань,що не мають основного значення).

25. суб єктами міжнародної відповідальності можуть бути лише держави. Деякі автори відносять до числа суб єктів міжнародного правопорушення інших суб єктів мп, зокрема між.організації та інші підприємства,організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння.Міжнародні організації є досить молодим суб єктом мп, тому як суб єкт між.відповідальності вони ще в розробці.

Види відповідальності:

-політична(застосування примусових заходів+поєднується з матеріальною)форми:сатисфакція(задоволлення),ресторація,форми обмеження суверенітету,декларативні рішення.

-матеріальна(заподіяна матеріальна шкода, покриття збитків).форми:репарація,реституція,субституція

26. політична відповідальність, як правило, супроводжується застосуванням у відношенні правопорушника примусових заходів, часто поєднана з матеріальною.

Форми:

-сатисфакція(задоволення)-задоволення не матеріального характеру, а відшкодування моральної шкоди,заподіяної честі та гідності іншої держави.

-ресторація-відновлення правопорушником колишнього стану і виконування ним усіх несприятливих наслідків цього.

-обмеження суверенітету

-декларативні рішення-рішення міжнародного судового органу або організації, що визнають діяння правопорушенням.

Матеріальна відповідальність-порушення зобов язань у зв язку з матеріальною шкодою,за гладження збитку.

_репарація-відшкодування шкоди

-реституція-відшкодування збитку внатурі

-субституція-різновид реституції-заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна.