10. Поняття норми міжнародного права

МП, як і внутрішньодержавне право, складається з юр. норм. Норма МП - правило поводження, що при-знається державами й іншими S МПв якості юридично обов'язкового. Норми МПподіляються на дві групи: норми звичаєвого права і норми, що виникли в результаті узгодження воль держав. Остання група норм МПзаймає в його нормативному масиві значне місце, тому що, поступаючись об'єктивним вимогам стабільності МП, однозначності у визначенні прав і обов'язків учасників МВ, договірні норми витиснули норми звичаєвого права. У процесі створення договірних норм МП знаходить свій прояв марксистська теорія узгодження воль держав, що лежала в основі радянської доктрини міжнародного нормотворення. Оскільки переважне число норм МПстворюється державами, що виступають у якості основних авторів міждержавної системи, цю теорію для стислості звичайно називають теорією узгодження воль держав, маючи на увазі, що її положення відносяться і до створення міжнародно-правових норм іншими S МП. У процесуальнім аспекті більшість міжнародно-правових норм створюється в два етапи: 1) узгодження воль суб'єктів МПщодо правила поведінки; 2) надання S МПзгоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки. На відміну від більшості МПН, процесуальна характеристика створення так званих імперативних норм (норми), включає три етапи. У відповідності зі статтею 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, імперативність міжнародно-правової норми означає, що вона «приймається і признається світовим співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустимо і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального МП, що носить такий же характер». Таким чином, можна зробити висновок про те, що, по-перше, імперативні норми мають більшу, у порівнянні з іншими МПН, юр. чинність; по-друге, всі знову прийняті норми повинні їм відповідати і не можуть їм суперечити. Процес створення імперативних норм містить у собі наступні етапи: 1) узгодження волі суб'єктів МПщодо правила поводження; 2) узгодження воль цих S щодо надання цьому правилу поводження вищої юр. чинності в конкретній пр. системі; 3) надання S МПзгоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки. Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм МПпояснюється насамперед тим, що ці норми утворюють основу сучасного МП, надаючи йому внутрішній взаємозв'язок і узгодженість, здійснюючи тим самим безпосередній вплив на його стабільность, ефективність і обов'язковість. Імперативними нормами є основні принципи МП, розгляду яких присвячений окремий розділ.

Структура норм МП має свої відмінності. Якщо в загальній теорії права визнано, що правові норми мають тричленну структуру (гіпотезу, диспозицію, санкцію), то специфіка норм МП полягає в тому, що вони складаються звичайно з двох елементів — гіпотези і диспозиції. Гіпотеза норми МП містить опис умов, при наявності яких застосовується правило поведінки. Відповідно ст. 1 Конвенції про права дитини 1989 року дитиною визнається кожна людська істота до до-сягнення 18-літнього віку, якщо за законом, застосовним до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше. Диспозиція міжнародно-правової норми вказує на саме правило поведінки (права й обов'язки) суб'єкта міжнародних правовідносин. Так, наприклад, стаття 2 Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року встановлює, що особи, які стверджують, що яке-небудь з їхніх прав, перерахованих у Пакті, порушено і вичерпані усі внутрішні засоби правового захисту (гіпотеза), можуть представити в Комітет з прав людини ООН письмову заяву про це (диспозиція). У деяких випадках міжнародні норми можуть складатися лише з однієї диспозиції. Так, наприклад, стаття 3 Угоди СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1993 року визначає, що статус біженця і вимушеного переселенця підтверджується видачею відповідного документа. Відсутність санкції в більшості МПН пояснюється тим, що міри відповідальності і санкції в МП відділені від самих правил поведінки, тому що держави й інші S МП самостійно вибирають примусові заходи з ар-сеналу таких заходів, що допускаються міжнародним правом стосовно правопорушників. Як елемент міжнар. норми санкція зустрічається в нормах, застосовуваних до правовідносин приватного характеру (у МПП). Наприклад, стаття 4 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 року встановлює відповідальність перевізника за вантаж.