18. Юридична природа основних принципів міжнародного права

 Основні принципи міжнародного публічного права — це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільше загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів МПна міжнародній арені в рамках міжнародних відносин. Принципи міжнародного публічного права виконують одночасно дві функції: — сприяють стабілізації всього комплексу МВ, обмежуючи їх певними норм-ми рамками; — закріплюють усе нове, що з'являється в практиці суб'єктів МПв рамках міжнародних відносин, і в такий спосіб сприяють їхньому розвиткові. Основні принципи МП закріплені в Статуті ООН (преамбула, статті 1 і 2). Розширювальне тлумачення основних принципів дається в Декларації про принципи МП, що стосуються дружніх відносин і співро-бітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій на XXV сесії Ген. Асамблеї ООН у 1970 році. У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), підписаному в Гельсінкі 1 серпня 1975 року главами 33 європейських держав, керівниками США і Канади, міститься Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах. До загальних принципів міжнародного публічного права належать принципи: — принцип суверенної рівності держ;— принцип незастосування сили або загрози силою;— принцип територіальної цілісності держ;— принцип непорушності держ. кордонів;— принцип мирного вирішення міжнар. спорів;— принцип невтручання у внутрішні справи;— принцип загальної поваги прав людини;— принцип самовизначення народів і націй;— принцип співробітництва;— принцип сумлінного виконання міжнар. зобов'язань. Осн. принципи МПмають такі особливості, що дозволяють їм посісти особливе місце в системі норм МП: — вони є універсальними нормами міжнародного права, їх відрізняє незаперечність і загальна обов'язковість; — вони мають обов'язковий характер для всіх без винятку держав, незалежно від того, чи є вони членами ООН, та інших суб'єктів МП; — вони мають першість стосовно всіх інших норм системи міжнародного права; — вони, як виняток із загальних правил дії МПН, мають зворотну силу, що дозволяє їм поширювати свою дію на будь-яку норму, що виникла раніше самого принципу, аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків; — тільки діяння, що порушують принципи МП, розглядаються в якості міжнародних злочинів; —принципи можуть виступати пр. основою для регулювання міждерж. відносин при відсутності прямого регулювання. Звертає на себе увагу тенденція зростання кількості основних принципів сучасного МП. Якщо в Статуті ООН було спочатку закріплено сім принципів, що знайшли свою детальну регламентацію в Декларації принципів МП1970 року, то в Заключному акті НБСЄ 1975 їх налічувалося вже 10 (додані принципи непорушності кордонів, територіальної цілісності, поваги прав людини). Цей перелік не є вичерпним. Представляється, що об'єктивні умови розвитку людської цивілізації ставлять на порядок денний необ-хідність міжнар-. визнання принципу екологічної безпеки, що не одержав свого юр. закріплення. У сучас-ному МП сформувався й активно діє в міждержавних відносинах принцип загального і повного роз-зброювання під ефективним міжнар. контролем, що не одержав свого закріплення в кодифікаційних актах основних принципів МП. При тлумаченні і застосуванні принципів міжнар. публ. права необхідно врахо-вувати, що усі вони взаємно пов'язані і кожен із них повинен розглядатися в контексті всіх інших принц. Ст. 18 КУ закріплює, що «зовнішньополітична діяльність У.спрямована на забезпечення її нац. інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнар. співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».

21-22. Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності.

 Особливістю сучасного МПє те, що за невиконання його розпоряджень S МПдля них наступає відповідальність. Отже, можливо стверджувати, що відповідальність S МПє необхідною умовою й елементом визнання їх саме в якості таких Sв. Міжнародно-правова відповідальність — це юр. обов'язок S-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому S МП невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень МП. Невиконання або неналежне виконання міжнар-правових розпоряджень виявляється в тому, що держ.-порушниця своїми діями порушила сформований міжнар.правопорядок або своїми діями заподіяла шкоду ін державі. Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідкі правопорушення. S міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фіз. і самостійні юр. особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою. Слід мати на увазі, що на практиці поведінка суб'єктів МПвиражається в діях їхніх органів і посадових осіб, що виступають саме в цій якості. Але держава за їхні дії відповідає в повному обсязі й, у принципі, всім національним надбанням. Отже, у сфері міжнародно-правової відповідальності держава розуміється як єдине ціле, незалежно від того, який її орган, посадова або інша уповноважена особа вчинили діяння, що кваліфікується як правопорушення. Причому дії посадових осіб спричиняють відповідальність для держави незалежно від того, чи діяли ці особи в межах своїх повноважень або вийшли за ці межі. Але якщо особа діяла як приватна, держ за її дії відповідальності не несе, хоча ця особа займає певну державну посаду, носить певний титул або звання. Прикладом тут може слугувати поведінка особи, яка має дипло-матичний ранг, що, знаходячись на відпочинку в третій держ, допустила образливі висловлення щодо гла-ви цієї держ. У цьому випадку вона може відповідати лише як приватна особа, за поведінку котрої її держ. відповідальності не несе. Підставами міжнар. пр. відповідальності є передбачені нормами МПоб'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнар-пр. відповідальності:— юридичні; — фактичні; — процесуальні. Під юр. підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнар. публ. права, відповідно до яких те або інше діяння вважається міжнар. правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнар. правопорушенні порушується не сама норма МП, а зобов'язання суб'єктів додержуватися її розпорядження, що містить міжнар. правило поведінки. Тому перелік джерел юр. основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел МП. Юр. підставамивідповідальності є:— міжнар. договір; — міжнар. порядок; — рішення міжнар. судів і арбітражів; — резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юр. відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН); — односторонні міжнар.-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тільки для держави, що взяла такі зобов'язання, (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.). Фактичною підставою міжнар.-пр. відповідальності є саме міжнар. правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта МП(його органів або посадових осіб), що порушують міжнар.-пр. зобов'язання. Під процесуальними підставами міжнар. відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнар.-пр. актах, в інших — його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує міри відповідальності. Міжнародно-правова відповідальність є найстарішим інститутом МП. Його норми і принципи носять в основному характер міжнар. порядку, хоча деякі з них підтверджені в міжнародних нормах. Незважаючи на це, питання відповідальності в міжнародному праві ще не кодифіковані. Вперше питання про це виникло у 1930 році, коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна конференція з питання відповідальності держав, у випадку заподіяння шкоди особистості або майну держави. Але її підсумки виявилися безрезультатними, тому що в ході конференції між державами виникли серйозні розбіжності. У 1953 була прийнята відповідна резолюція Ген. Асамблеї ООН, на базі якої передбачалося розробити в рамках ООН багатосторонню конвенцію про відповідальність держав. Комісія ООН з про-гресивного розвитку і кодификації МП призначила з цього питання спеціального доповідача, що, проте, не виконав своєї місії. Тому Комісією був призначений інший спеціальний доповідач — італійський професор Р. Аго, який діяв більш успішно. Протягом 1969-1980 років їм було подано 8 доповідей, що пізніше були покладені Комісією в основу частини 1 Проекту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981 року комісія працює над частинами 2 і 3 проекту статей «Зміст, форми й обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності та'врегулювання спорів». Відповідно до прийнятих Комісією в 1984 році в попередньому порядку статей: — усяке протиправне міжнар. діяння держави спричиняє міжнародно-правову відповідальність держави; — діяння держави може бути кваліфіковане як міжнародно-правове лише на підставі міжнародного права; — порушення державою міжнародного зобов'язання в наявності лише в тому випадку, коли поводження або діяння цієї держави не відповідають тому, що вимагає від нього зазначене зобов'язання, поза залежністю від того, чи носить воно звичайний або договірний характер. Крім того, безсумнівною перевагою проекту статей про відповідальність держав постало встановлення двох видів відповідальності держав: а) за правомірні дії — що включає обов'язок відшкодувати матеріальний збиток, заподіяний у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, причому тільки в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором (абсолютна відповідальність); б) за неправомірні дії — що включає обов'язок суб'єкта МП ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб'єкту, у результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання. У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відповідальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії МПООН — підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, що проводилася з 1947 до 1954 років і відновилася в 1982 році. Міжнародно-правова відповідальність признається одним із загальновизнаних принципів МП, тобто практично виступає основою загального МПі міжнародного правопорядку. Згадки про міжнар. відпо-відальність містяться в ряді найважливіших міжнар.документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи МП, що стосуються дружніх відносин між держ, від 24 жовтня 1970 року, де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру, що спричиняє відповідальність з МП. Заключний акт НБСЄ від 1 серпня 1975 року також містить положення, що згадують про міжнародну відповідальність держав. Деякі питання про відповідальність держав одержали свою кодифікацію. Вони були врегульовані угодами, частіше всього двосторонніми або багатосторонніми на регіональному рівні.

17