Писемність на Русі. Розвиток освіти та знань в княжу добу

У Київській Русі достатньо швидко виник свій жанр літератури літописання (як жанр,а не іторичні записи),у такому вигляді невідомий ні у Візантії, ні у Болгарії.Літописи-це не лише історичні а й літературні твори,сказання,билини,народні перекази,посольські нотатки,легенди. Збереглося близько 1500 літописних списків,що є величезним надбанням культури східно-слов*янських народів.Загалом,давньоруські літописи-це надзвичайно цінне історичне джерело,з якого можемо дізнатися про окремі подробиці подій і процесів,більше ніде ніде не висвітлених.Одник у тексті літописних зведень часто вносилися зумовлені політичною кон*юк турою зміни.При зміні політичного курсу чи ситуації літописи повністю переписувалися ,інколи повністю ,а подекуди,можливо і ґрунтовно. Освіта. Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освідчених людей,відкриття шкіл,створення певної системи освіти.Після офіційного запровадження християнства на Русі Князь Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі,поряд з Десятинною церквою,школу для дітей знаті.Школи відкрилися також у Чернігові,Переяслові-Залеському,Луцьку ,Овручі.У них вивчали письмо,читання ,арифметику,іноземні мови,риторику,навчали співу,давали певні відомості про поетику,а також з географії,історії. Навчання велося црковно-слов*янською мовою, яка “прийшла“ разом з церковними книгами з Болгарії.Цією мовою перекладалась і іноземна література.Головними поширеними на той час науками були:богословя,філософія,історія.Відомості з природознавства та космології черпали з перекладаних книг: “Фізіолог“,“ Християнська топологія“ Козьми Індикоплава.Знання з історії подівали візантійські хронічки Іоана Маламі й Георгія Амартопа. При княжих дворах ,Печерському та Видубницькому монастирях створювалися книгосховища.У знаменитій бібліотеці Ярослава Мудрого були книги багатьма мовами. Приватні бібліотеки мали правнук Ярослава Мудрого-Микола Святий,Волинський князь Володимир Васильович,чернець Григорій(середина12ст).Одночасно з бібліотеками виникли і перші архіви.Вважається що найдавнішим сховищем рукописних документів була церква Святого Іллі в Києві.

Початок книгодрукування в Україні. Становлення літературної української мови в литовсько-польську добу.

Докладне вияснення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно показує, якими культурними були ми в старовину. Стан нашого давнього друкарства давав нам тоді повну змогу не тільки займати почесне місце серед цілого слов′янського світу, але й дорівнюватися технікою своїх видань культурним народам Європи.Невелика купка українських магнатів почала засновувати у своїх володіннях православні школи та друкарні (Григорій Ходкевич, що надав 1568 р. притулок у Заблудові друкарю Івану Федорову, князь Юрій Слуцький, князь Андрій Курбський). Але найбільш загальновизнаним покровителем православної церкви був князь Костянтин Острозький. 1578 р. він засновує у своєму маєтку друкарню, якою керував Іван Федоров, і тут вже 1581 в. з’являється перша повна Біблія, друкована слов’янською мовою. Князь Острозький заснував школи в Турові, Володимирі, а близько 1580 р. – славетну Острозьку академію, що за рівнем навчання не поступалася кращим єзуїтським колегіям.

Початок масового книгодрукування в козацьку добу.

Початок масового книгодрукування пов’язано з іменем Івана Федорова. Перша друкована книжка «Апостол». У 1565р. вийшов з друку «Часовник». Але згодом Федоров змушений був виїхати до Москви. Іван Федоров організував у Львові друкарню, де 1573-1575 рр. друкував книжку «Апостол». Книжка вийшла церковнослов’янською мовою. «Буквар» надрукований ним у 1574 р. – перший у східнослов’янських народів друкований буквар. Іван Федоров на запрошення Острозького переїхав до Острога. У 1580 році надрукував у Острозі книгу «Новий завіт» з предметно тематичним показником. Вінцем друкарської майстерності І. Федорова стала «Острозька Біблія» (1581) – перше у східнослов’янських і південнослов’янських народів видання повного церковнослов’янського тексту біблійних книг. В Острозі Федоров надрукував також невелику «Хронологію» у віршах тогочасного укр.-білоруського поета-кальвініста Андрія Рикші – хронологічний перелік найважливіших на погляд автора «події біблійної історії». Острозька друкарня, заснована Федоровим разом з групою працівників Острозької школи, продовжувала видавничу діяльність протягом останніх двох десятиліть XVI ст. після видання «Острозької Біблії». У друкарні Львівського братства було надруковано книгу «Адельоротес». Це підручник граматики грецької мови для братських шкіл. На початку XVIІ ст. друкарство поширювалось до Києва, коли архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький купив стрятинську друкарню і перевів її до Києва. На Лівобережжі друкарство було запроваджене архієпископом Лазарем Барановичем із заснування ним бл. 1675р. у Новгород Сіверську друкарні, яку 1679р. було переведено до Чернігова.

Процеси українізації в 1920-х роках, їх наслідки для української культури

У 1917 -1920 рр. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. Центральна Рада і гетьманат проводили українізацію школи. Відкривалися нові українські гімназії, вводились навчальні програми, які передбачали обов’язковість вивчення української мови, історії та географії України. Натомість більшовики переробили навчальні плани на свій лад, дбаючи про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму. В наслідок політики українізації, розпочатої в 20 -х роках - на початку 30 -х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Однак, період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з’явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру

Первісні форми релігії. Час і причини появи релігійних вірувань на території України.

Форми первісних релігій: анімізм; фетишизм; тотемізм; шаманізм; магія; табу. За твердженням богословів, релігія є надприродним божественним явищем, що існує споконвічна, а тому історія суспільства зобов'язана релігії. Науковці доводять, що людство налічує понад 3,5млн років і охоплює величезний історичний період. Археологи стверджують, що перші релігійні уявлення склались в епоху верхнього палеоліту приблизно 40--20 тис. років.Ранні форми релігії зародились разом з фетишизмом, тотемізмом, магією, анімізмом. З переходом до класового суспільства сформувались та утвердились племінні релігії, де провідну роль відігравали культ вождя та духу предків. Одна з найстаріших провідних релігій світу - буддизм. Походження релігії зумовлене складним комплексом гносеологічних і соціально-економічних причин.Гносеологічні причини походження релігії вкорінені в особливостях людського пізнання. Якщо немає свідомості, нема й віри у надприродне. Свідомість була у homo sapiens, і тому він міг повірити в Богів. Свідомість має деякі особливості, які є гносеологічною причиною релігії:Гносеологічні причини створили можливість виникнення релігії, яка може здійснитися випадково чи в міру необхідності, а може і взагалі не реалізуватися. Щодо релігії, то вона виникла у людському суспільстві не випадково, а в міру потреби. Перетворення релігії із можливості на дійсність зумовили не гносеологічні, а соціальні причини.Соціально-економічні причини походження релігії полягали у специфіці соціального буття людини. Вони не суб'єктивні, не ідеологічного порядку, а об'єктивні.

Полемічна література в Україні в козацьку добу.

В період після Люблінської унії 1562 р. виникає нова за своїм жанром полемічна література. Ця л-ра виникла у вигляді літературної полеміки між католиками та православними. Полеміку розпочав Петро Скарга своїм твором ”Про єдність церкви Божої…”.Приводом для розгортання літературної полеміки стала ще й спроба запровадити в Україні новий григоріанський календар. 1582 р. запроваджено новий календар. Першим з гострими полемічними творами виступив Г. Смотрицький, найбільш відомим твором є його книга ”ключ царства небесного”.Визначне місце в іст. полемічної літератури перш. пол. 16 ст. належить Стефану Зизинію. Літературна творчість Зизанія відіграла велику роль у боротьбі проти Берестейської унії, яка більше поглибила релігійні суперечки між католиками та православними.Укр. полемісти називали антихристами католиків та уніатів.Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.

Просвітницька та історична література в Україні в козацьку добу.

В дореволюційній літературі присвяченій творчості Вишенського найбільш значними були праці Франка. В суспільно-політичному та культурному житті україни яскравою постаттю був Ф. Прокопович.Він вважав що рушійними силами в розвитку суспільства є боротьба освіченості з неуцтвом. Важливу частку в розвиток літератури просвітницької вніс також г. Сковорода. Гуманістичні традиції Сковороди пізніше розвивали Шевченко, Франко, які опираючись на спадщину свого попередника, підняли на новий рівень духовну к-ру укр. народу. Ідеї просвітництва знайшли своє відображення в творчості інших відомих мислителів, громадських діячів та письменників, а саме Василь Капніст. Роки національно-визвольної боротьби укр. народу породили літературний жанр – козацькі літописи. Серед них літопис Самовидця висвітлює хід війни. Автор невідомий. Літопис гадяцького полковника Г.Граб’янки.Автор показує хід війни від початку до 1720 р. Найбільш детальним, науково-обгрунтованим є літопис Самійла Величко. В 1798 р. було видано поему Котляревського ”Енеїда”.Поява цього твору, написаного розмовною мовою, поклала початок новій укр. літературі.

Проблема зародження писемності в українських земляї у слов’янську добу.

Багато наукових дискусій викликає також питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письмо — певної відповіді дослідження поки що не дали. Висловлюються припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор’я користувалося абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо-сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена. Те, що пам’яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев’яних дощечках або на бересті — матеріалі, який погано зберігається. У своїй праці “Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася” (1922) 1 Агатангел Кримський дослідив українські мовні риси Х — ХІ ст. (Ізборник Святослава, 1073 p.), простежив розвиток південноруської мови XIV ст., яка вже була близькою до сучасної української мови, а також мову літературних творів ХV — ХІХ ст. в її розвитку. Вчений також вказав на необхідність об’єднання обох літературних мов (наддніпрянської та наддністрянської) на основі української мови центральної України. Риси української мови чітко помітні у давньоруських пам’ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, ліпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повінь, баня (рос. “купол” церкви) та ін.

Порівняйте умови розвитку української культури в ХІХст. У східних та західних землях України.

У 19 ст в Україні проводилась цілеспрямована асиміляторська політика з боку російського царизму.Поступово занепадає й традиційна укр культура західних міст.в твких умовах в Україні виникає рух за розвиток української культури.значний вплив на розвиток нац свідомості мала діяльність перших політичних організацій в Україні,таких як "Товариство з'днаних слов'ян."найвище піднесення національно -визвольного руху в першій половині 19 ст припадає на 40 рр.в цей час культуротворення бере на себе укр інтелігенція,а також відбувається організаційне оформлення руху,створюється відоме Кирило-Мефодіївське товариство.Наприкінці 20 рр 19 ст центром нац відродження на Галичині стає Львів.Тут утворюється літературне об'єднання "Руська трійця."Розвиток укр культури другої половини 19 ст відбувався під великим впливом Шевченка.Характерна особливість цього періоду-керівництво процесом відродження інтелігенцією.виникає рух в народ із двох центрів:Петербург і Київський та Харківський університети.Так формується рух укр народників.Народники створюють громади,напівлегальні культурно-просвітні організації,недільні школи.Царський уряд намагався цьому перешкодити,тому було видано два укази про заборону укр мови:валуєвський і емський.На західноукр землях українофільський рух виник у 60 рр як противага москвофілам.Тут сворюється товариство "Просвіта."Галичина стає своєрідним "П'ємонтом "укр визвольного руху.Саме тут 1895 р Бачинський видає брошуру "Україна ірредента",а Міхновський-"Самостійна Україна."

Проблеми української культури в контексті світового розвитку на поч. ХХІ ст..

Розпад Радянського Союзу і блоку країн про радянської орієнтації ознаменували початок нової історичної доби. Щодо України, то її культурна сфера живе бульш скромними вимірами. Вона обмежена цілим комплексом проблем, що дістались у спадщину від минулого. Інтелектуальна і духовна криза української культури не розпочалась сьогодні, а була закладена в самій суті тоталітарно – імперського режиму.Концепція національної культури, розроблена М. Грушевський ґрунтується на автохтонності розвитку українського народу, його культури.Безперечно , що сучасна Україна успадкувала від попередніх часів певну систему культурнихі просвітницьких закладів, творчих о’єднань, спілок і т.д.. Поряд з тим входження культурного проунсу в Україні в загальносоюзну систему обумовило значні негативні наслідки уфаховій оптимізації осередків культури, надмірну централізацію культурно- овітніх закладів і т.д. За роки незалежності відбулися певні еволюційні зміни в політичному баченні мвсіця культури в українському суспільстві. Воно простувало від суто просвітницького стану дор критичного запозичення кращих елементів європейського досвіду.Отже виходячи з визначених проблем відродження української культури в умовах початкового періоду незалежності України, розглядаючи її в контексті світового культурного процесу, можна зробити висновок ,що український народ, здобувши свою державну незалежність, має повне право на відродження і подальше творення своєї національної за змістом культури.За прикладом незалежних держав світу Українська держава повинна посилити свою роль у підтримці сфери національної культури.

Релігія та ї основні форми в первісному суспільстві.

Віровчення або релігія (від лат. religio – зв'язок) - в широкому розумінні віра, світогляд, бачення, сприйняття і відображення сущого людиною або спільнотою людей.У вузькому розумінні релігія - віра в існування надприродних - персоніфікованих чи ні - сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу і т.п.) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теолога Ганса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільноту відношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, - до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.В верхньому палеоліті у первісних людей зявляється релігія. В історії первісних вірувань якнайрізніших племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне - чуттевий-надчуттевий, демоністичний, теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії. Анімізм (віра в духів і в душі), фетишизм(віра в надприродні властивості), тотемізм( віра в те що група людей має спільного предка).

Розвиток літератури України в княжу добу. Найдавніші літературні пам'ятки.

Найвидатнішим історичним твором Київської Русі й найвидатнішим вітчизняним літописом є “Повість минулих літ“ ,написана ченцем Києво-Печерського Монастиря Нестором в 1113р.Нею починаються майже всі давньоруські літописи,що дійшли до нашого часу.До цього літопису увійшли всі попередні зводи та різні доповнення,зроблені самим Нестором та його попередниками.Вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі,пов*язати її історію із світовою.Цінною пам’яткою староукраїнського письменництва є “Повчання Володимира Мономаха своїм дітям“ написана на початку 12ст.Князь В.Мономах-одна з найвідоміших постатей княжих часів, син високоосвіченого князя Всеволода,який славився знанням п*ять ох мов.Багатством художніх прийомів красномовства виділяються твори єпископа Кирила Туровського.Видатним філософом і літератором Стародавньої Русі був Даниїл Заточник(12-13 ст.),який є автором “Слова Даниїла Заточника“. Він високо цінує розум і мудрість людини,часто посилається на притчі царя Соломона зі “Старого Завіту“,використовує афоризми античних філософів - Демокріта, Діогена, Геродота, Арістотеля, Піфагора та інших.Після запровадження на Русі Християнства з*явився новий вид літератури-життя святих.У цих релігійно біографічних творах розповідалось про життя мучеників,церковних і державних діячів.

Розвиток мистецтва, архітектури та музики в княжу добу.

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства. Нові явища та процеси в давньоруській культурі — це не тільки сумарний наслідок дії суспільних сил та чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тобто культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт історичного розвитку. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. У княжу добу саме церква стає одним із найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов´ян, збагаченню новими здобутками. Існування власної писемності та освіти — основна ознака цивілізованості народу. Самобутнім літературним жанром з моменту виникнення було літописання. Зокрема, у княжу добу значного поширення набуває на Русі монументальна культова архітектура, яка у своєму розвитку пройшла кілька етапів. У ранній період храмобудівництва домінує візантійська традиція. Отже, феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі.