Розвиток архітектури в козацьку добу

За цієї доби набули розвитку споруди різних типів - житлові, громадські оборонні, виробничі і т.д., проте провідними були церковні будівлі. У православному церковному будівництві виділили дві чітко окреслені типологічні групи, які найбільше розвинулися саме в цю добу. Перша відроджує розпланувально-просторові структури мурованих храмів Княжої доби і несе впливи західного (литовського і польського) бароко. Ці храми відомі тільки в мурованому будівництві й не мають прототипів у нар. монументальній архітектурі. Розвивався і другий напрямок, що продовжував розпланувально-просторові композиції, традиційні для укр.. дерев'яного монументального буд-а ще з попередньої доби. Особливістю стало те, що храми цієї типологічної групи набули значного розвитку як у мурованому, так і в дерев'яному будівництві. Цій добі також був властивий значний розвиток різних контамінацій (поєднань в одній будівлі суттєвих ознак різних архітектурних типів) та маргінальних типів споруд (типи, що були ніби осторонь розвитку найбільш поширених архітектурних типів споруд. )Укр. архітектура цієї доби розвивалася також під потужним впливом мистецтва бароко.Бароко (перекл. з італ. "химерний») найяскравіше утілювався в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність.На Україні бароко заявляє про себе,наприклад, золотими банями київських соборів. Найбільшою самобутністю відзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи., Проте пам'ятки укр. барокової архітектури збереглися і в Західній Україні та в дерев'яному народному будівництві всіх укр. земель.

Розвиток мистецтва і музики в козацьку добу

XVIII століття було добою розквіту укр. мистецтва й літ-и, що відобразився у химерному стилі бароко. Але одночасно ств. умови, за яких укр. культура позбавлялася своїх самобутніх рис і змушена була адаптуватися до російських імперських взірців. Високого рівня досягло у XVIII ст. мистецтво. Укр. митці, більшість яких працювали в Росії, уславилися насамперед на музичній ниві. Композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель поклали початок укр. та рос. традиціям хорової музики. У багатьох їхніх творах яскраво відчутний вплив укр. нар. мелодій. Загальне визнання здобули у живопису Д. Левицький, в архітектурі - Іван Григорович-Барський. На початку століття завдяки фінансовій підтримці Мазепи в стилі козацького бароко було споруджено ряд церков. Водночас на селі поширився народний театр (вертеп) і з'явилося багато мандрівних бандуристів.Динамізація дійсності втілюється принципом концертності у музиці як боротьби різних інструментальних стихій. Саме йому відповідає розвиток на Україні в епоху бароко партесного концерту (М. Ділецький та інш.) виникає школа гравюри (І.Мігура, Г.Левицький та інш.), котра робить предметом зображення драматизовану дійсністьВ епоху бароко на Україні формується культ князя Володимира, гетьманів П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Мазепи, митрополита П.Могили, про що свідчать, зокрема, козацькі літописи ХVІІІ століття (Літопис Грабянки та літопис С.Величка) та "Історія русів".

Розвиток музичного мистецтва і театру в 19 ст.

Муз. культуру України першої половини XIX ст. характеризує збирання творчих сил, перехід мистецтва на нові, демократичні засади. У великих містах відкривались театри, появлялись оперні трупи, організ. концертне життя. І. Котляревський підсумував багатовікову музично-театральну традицію і ств. високохудожні, класичні твори. (прикл. «Наталка Полтавка»)У другій половині XIX ст. укр.. музика досягла значних успіхів. Науковці записують муз. фольклор, композитори активно використовують його у своїх творах. Велику кількість укр. народних пісень записав М. Лисенко,який розвинув усі музичні жанри: оперний, симфонічний, хоровий та інші. Розвиток профес. музики зосереджується головним чином у містах. Музичне виконавство з примусової кріпацької праці у маєтках великих землевласників стає вільнонайманим —професією. Відкриваються постійні театри, концерти стають доступними для досить широкого кола відвідувачів.Кращі драматурги укр. театрального мист. були також провідними режисерами і керівниками театральних труп. Профес. укр. театр виник на базі аматорських колективів, що діяли в 60-70-і роках; У 1882 р. під керівництвом М.Кропивницького в Єлисаветграді створено першу українську професійну трупу, до якої були запрошені М.Садовський, М.Заньковецька, ін. В кінці XIX ст. виникли колективи М.Садовського, М.Кропивницького, П.Саксаганського та І.Карпенка-Карого. Найпопулярнішими були вистави "Наталка Полтавка", "Назар Стодоля", "Сватання на Гончарівці", "За двома зайцями", "Утоплена" та ін.На Західній Україні український професіональний театр був заснований 1864 р. О.Бачинським під назвою "Руська бесіда".

Розвиток української культури в роки національно-демократичної революції та боротьби за збереження державності в 1917-1920 рр.

Крах Рос. Імперії з її централізованою русифікаторською політикою, боротьба за утв. суверенної укр. держави, глибокі соц..- екон. зрушення викликали духовне піднесення в суспільстві, яке проявилося в усіх сферах культурного життя. Кожен політичний режим, що утверджувався в Україні, прагнув ввести власну лінію у галузі культури. Усе це поступово розрушувало природній хід культурних процесів. Зусиллями укр. Інтелігенції одразу після лютневої революції 1917р. почалося поширення національних культурно-просвітніх організацій – “Просвіт”, діяльність яких була особливо активна серед сільського населення. В добу Центральної Ради розгорнулось активне будівництво української школи, радянська ж влада була націлена збудувати свою нову школу, яка відрізнялась від такої у центральної ради. У період Гетьманату українізація шкільної справи продовжувалась, приділялась значна увага вивченню української мови в учительських гімназіях, щодо вищої освіти було створено перший вищий навчальний заклад – Українську академію наук, яку очолив Вернадський. У період Директорії українізація школи проводилася ще активніше, однак, внаслідок політичних подій результат закріпити не вдалося. У 1919 році процес українізації був перерваний радянською владою: в школах вводилась система освіти аналогічна до російської, відбувалися значні утиски укр. традицій, заборонялося викладання укр. мовою, укр. книгодрукування, що мало на меті знищення самобутності укр. нації. Все це зумовило масову еміграцію українців. Також в 1917-1920рр. відчуття змін зазнало театральна справа та живопис. Діяльність радянської влади в театральній сфері в цей період позначена націоналізацією, перейменуванням та закриття аполітичних закладів. Отже, охопивши відносно невеликий часовий проміжок, культурні процеси 1917 – 1920рр. зайняли важливе місце в історії укр. народу.

Розвиток освіти і науки в Україні в 19 ст.

У кінці XVIII ст. територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20% площі) і Російською (80%) імперіями ,тому освіта і наука в укр. землях розвивались у важких умовах колоніальної залежності і були спрямовані на службу Російської та Австро-Угорської імперій. Тобто на рубежі XVIII-XIX ст. у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація . Вищі феодальні шари українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII ст. козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. Рубіж 18-19 ст.-роки,коли в Україну із Західної Європи масово проникають ідеї просвітництва,лозунги Великої Французької революції.В Україні сформувався сильний просвітницький рух,завдяки якому в Харкові в 1805р. був відкрито університет. У XIX ст. система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики.При Олександрові I створюється система освіти, яка складається з 4 рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формою були церковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. Але навіть на ці школи припадало всього 1 учень на 200 жителів України. Другим рівнем були двокласні, пізніше трикласні повітові училища. Повноцінну середню освіту давали гімназії, але вони носили яскраво виражений становий характер. У них навчалися майже виключно діти дворян і чиновників. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині - німецькою і польською, на Буковині - німецькою і румунською. Формально у 1869 р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75%) залишалася неписьменною.

Становище в образотворчому м-тві в Україні в 19 ст.

Основним напрямком живопису в Україні в 19 ст. був класицизм,але паралельно з ним розвивався романтизм,закладалися підвалини реалізму як стилю. Демократично настроєні художники саме в реалізмі вбачали справжній розвиток мистецтва. Найкращим представником образотворчого м-ва в 19 ст. був Т.Г.Шевченко(1814-1861).Його мистецький талант проявився у різних галузях малярства: портретному,жанровому,пейзажному і релігійному.Творчість Т.Г.Шевченка єбула новим етапом в історії українського образотворчого м-ва.Вона надихала багатьох українських та російських митців на нові творчі здобутки.У сер. XIX ст.саме Т.Шевченко і П.Федотов заклали основу критичного, реалістичного мистецтва . Осередками художніх сил України були Київ,Харків, потім Одеса ,окремо стояли Львів і Ужгород, що перебували у складі Австро-Угорської держави. В українському живописі найбільшого розвитку набули побутовий і пейзажний жанри. В скульптурі, як і архітектурі, переважав класицизм, що прийшов на зміну стилю барокко.

Розвиток архітектури в Україні в 19 ст.

поч.. ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю – класицизму. Класицизм надавав усім містобудівельним заходам державного офіційного характеру. Розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом будівельної техніки. В цей час поступового впроваджуються в будівництво металеві конструкції, проте, як і раніше поширене було дерев’яне будівництво. Архітектура спочатку відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності.Пізніше появляється застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів . І найголовніше-це багатоповерхове будівництво,зростали промислові підприємства, учбові заклади. Вплив класицизму й певною мірою позначився й на народній архітектурі. Його елементи проявилися при плануванні сіл, містечок, будівництві церков. Проникнення елементів класицизму в народну архітектуру пов’язане з характером місцевого будівельного матеріалу, яким на більшій частині було дерево. Але були також і неприємні обставини на початку ХІХ ст. синод заборонив будувати церкви українського типу, і національне церковне будівництво завмирає.

Розвиток укр. радянської к-ри в 1920-х роках.

Перевага більшовиків у боротьбі зі своїми противниками і перехід до нової економічної політики визначили зміст і напрям розвитку к-ри в Україні в 20-ті роки.Поступившись рядом позицій в економічному житті,держава прагнула за всяку ціну зберегти контроль над к-рою,і над усіма проявами духовного життя людей .Усіма засобами вона обмежувала вплив на к-ру тих верств інтелігенції,котрі не поділяли її позицій.В цей період відбувається спалах творчої енергії,на мою думку це сталося тому,що комуністична партія ще не встигла підпорядкувати собі к-ну діяльність. А поширення україномовної освіти створило укр..к-рі широке підґрунтя і надію на підтримку з боку держави.Рішення пленуму ЦК КП(б)У черговий раз доводить прагнення здійснити всеосяжний контроль за розвитком к-ри в Україні.Сам В.Ленін став ініціатором нової компанії репресій проти інтелігенції. За його наказом за кордон вислали кілька сотень представників інтелектуальної еліти Росії.Основними осередками культурно-освітньої роботи в період розвитку радянської к-ри стали робітничі клуби, селянські будинки та хати-читальні. Це були громадські заклади, створювані профспілками, кооперацією, комсомолом тощо. Після 1923 p., коли економічне становище країни помітно поліпшилось, почала швидко поширюватись мережа культурно-освітніх установ. Цього ж 1923 року відбувся кардинальний поворот у змісті, формах і методах проведення культурно-освітньої роботи. У руслі українізації стає ліквідація неписьменності, поширення виробничих знань, політичне і культурне виховання трудящих. І це позитивно вплинуло на загальний розвиток укр. к-ри.