Створення та діяльність Києво-Могилянської академії

Утворена на початку ХVII ст., знищена російським царизмом на початку ХIХ-го, відроджена в 90-х рр. ХХ-го – вона є символом національноговідродження багатостраждальної, але непереможеної української нації. Значним центром української культури був Київсько-Могилянський колегіум, створений в 1632 р. В 1701 р. він отримав титул і права академії. Ця вища школа зберігаючи традиції шкіл України прийняла програму і методи Західноєвропейських університетів. Викладання велося на латинській мові. Вивчалось 7 вільних наук: граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія, музика. За часів Івана Мазепи академія досягла найбільшого розвитку. Академія була відкрита для широких верств населення а також для студентів із інших православних країн. Тут працювали такі видатні вчені, письменники, митці, як: Д. Туптало, С. Полоцький Ф. Прокопович. Визначними культурними діячами стали Г. Сковорода, В. Рубан, П. Гулак-Артемовський… Своєрідними філіями академії були колегіуми засновані у містах ніжині, Білгороді, Переяславі.У 819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.

Створення університетів в Україні в хіх ст..: їх культурно-просвітницька діяльність.

На початку XIX ст. починається розклад феодально-кріпосницького ладу і формування капіталістичних відносин. Незважаючи на жорстокі утиски, в Україні починає активізуватися культурний процес, який охоплює майже все розмаїття соціального життя У 1834 р. відкривається Київський університет св. Володимира. При ньому працювали музей старожитностей, фізичний, мінералогічний, зоологічний кабінети, було створено ботанічний сад, збудовано університетську обсерваторію та анатомічний театр. Було закладено підвалини української історичної школи, школи фольклористики та мовознавства. У першій половині XIX ст. відбувається становлення нової української літератури, яка формувалася на розумінні національних особливостей українського народу, на реалістичних засадах і народності. Започатковану Г. Сковородою традицію використання живої української мови в літературному процесі закріпив І. Котляревський, який у своїх творах вивів її на рівень літературної норми. Почесне місце посідають поет-байкар П. Гулак-Артемовський та прозаїк Г. Квітка-Основ'яненко, які писали як українською, так і російською мовами.

Трипільська культура та її вплив на українську культуру.

Цілком природно, що, йдучи шляхом виявляння генетичних зв'язків Трипілля з місцевим неолітом, перш за все необхідно спинитися на найдавніших пам'ятках східного, тобто буго-дністровського ареалу. В окреслених вище межах східного ареалу найдавніші місця побутування становлять поселення з невеликими житлами типу напівземлянок, побудованих без значного використання глини. Однак, у цілім ряді пам'яток, хоч вони й зберігають архаїчний характер багатьох елементів культури, виявлено доволі складні глиняні житла. До їхнього числа можна віднести другий будівельний горизонт Сабатинівка II, Олександрівка і Данилова Балка, цебто ряд пам'яток Південно-Бузького басейну. Незважаючи на те, що на цих поселеннях уже трапляються вироби з міді, необхідно зазначити, що притаманна їм матеріальна культура ще переживає ознаки кінця епохи неоліту. З найбільшою, певно, переконливістю про неолітичні впливи в характері місцевої культури засвідчує така важлива категорія виробничих знарядь, як вироби з каменю і кременю. Цілком неважко зробити висновок, що вивчений комплекс знарядь із кремнію першої фази розвитку трипільської культури майже повністю повторює інвентар власне неолітичного віку, одержаного під час дослідження поселень на Південному Бугові. Від власне неолітичного цей комплекс відрізняється лише такими рисами: тут відсутні геометричні мікроліти трапецієподібної форми, а вкладиші для серпів різко вирізняються від більш архаїчних вкладишів неолітичних комплексів. Набір крем'яних знарядь неолітичних пам'яток Середній Стог II, поселення на острові Малий Дубовий або Маріупольський могильник, включаючи різні знаряддя з крупних пластин і наконечники дротиків, виконані в техніці двобічної ретуші, безумовно близький до інвентаря пізніших ранньотри-пільських пам'яток. Інвентар кам'яних знарядь можна звести до однієї характерної трипільської форми — невеликої широкої сокири-тесла асиметрично прямокутного профілю, виготовленої зі сланцю. Підкреслюємо, що неолітичний вигляд крем'яного інвентаря несе ознаки впливів архаїчної мікролітичності, типової лише для самого початку трипілля. Дещо згодом, вже на етапі пам'яток типу Гренівки – Луки-Врублевецької, цей архаїзм майже повністю зникає.