Становлення укр. Літератури та нової літератури в 19 ст.

Столітній шлях розвитку «нової» укр. літер. був еволюційний, хоч і розвивалася вона в умовах адміністративно-цензурних утисків і принижень. Література взяла на себе обов'язки неіснуючих державних інститутів: захищала, відстоювала права й інтереси народу. Цим і пояснюється переважання у ній громадянських мотивів і настроїв.Нова укр. літ. поділяється на кілька етапів: література кінця XVIII—40-х pp. XIX ст.; літ. 40—60-х pp. XIX ст.; літ-а 70—90-х pp. XIX ст.; літ-а кінця XIX—початку XX ст.Джерелом оновлення змісту і форми стала народна поезія. На її основі виробляється літературна мова, першозразок якої подав І. Котляревський у своїй «Енеїді». Осн. жанри — бурлескно-травестійна поема, балада, соціально-побутова п'єса. Осн. представники—І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський та ін. Осн. творчим методом стає реалізм. Продовжує розвиватися романтизм.. Центральною постаттю в літературному процесі того часу є Т. Г. Шевченко — основоположник нової української літератури. 3- розквіт реалізму. Розвиваютьсяся жанри соціально-побутової та соціально-психологічної повісті і роману, реалістичної драми і комедії. Представники: Марко Вовчок, 1. Нечуй-Левицький, І. Карпенко-Карий і І. Франко. «Пік» розквіту нової укр. літ. Серед жанрів: інтелектуальна, ідеологічна чи психологічна драма (Леся Українка) та психологічна повість і новела (М. Коцюбинський, В. Стефаник), Найвищого свого розвитку досягає українська проза, явивши так звану «нову школу» письма. Письменники-критики (Франко, Л.Українка, Коцюбинський) висловили новий погляд на питання національної самобутності укр. літ., продемонстрували глибинне розуміння її провідних тенденцій та перспектив розвитку..Становище в образотворчому м-тві в Україні в 19 ст.

Основним напрямком живопису в Україні в 19 ст. був класицизм,але паралельно з ним розвивався романтизм,закладалися підвалини реалізму як стилю. Демократично настроєні художники саме в реалізмі вбачали справжній розвиток мистецтва. Найкращим представником образотворчого м-ва в 19 ст. був Т.Г.Шевченко(1814-1861).Його мистецький талант проявився у різних галузях малярства: портретному,жанровому,пейзажному і релігійному.Творчість Т.Г.Шевченка єбула новим етапом в історії українського образотворчого м-ва.Вона надихала багатьох українських та російських митців на нові творчі здобутки.У сер. XIX ст.саме Т.Шевченко і П.Федотов заклали основу критичного, реалістичного мистецтва . Осередками художніх сил України були Київ,Харків, потім Одеса ,окремо стояли Львів і Ужгород, що перебували у складі Австро-Угорської держави. В українському живописі найбільшого розвитку набули побутовий і пейзажний жанри. В скульптурі, як і архітектурі, переважав класицизм, що прийшов на зміну стилю барокко.

Становище української культури в роки Другої світової війни (1939 -1945 р.Р).

З початком другої світової війни відбуваються докорінні зміни в українській культурі.Школи всіх ступенів були переведені на українську мову навчання відповідно до національного складу населення.Вперше університет у Львові був українізованим.Почали працювати державні театри,філармонія,консерваторія,музичні училища і школи.Проте з приходом на ці землі Червоної армії впроваждувалась радянська система освіти і науки.Перестали діяти культурні і наукові товариства.З метою поширення комуністичної ідеології,уряд Української РСР вкладав значні кошти на створення і налагодження діяльності мережі радянізованих культурно-освітніз закладів-клубів,бібліотек,читалень.Західно-українське населення,яке входило до складу Польщі мало деякі умови для культурної діяльності-працював Львівський оперний театр.У тернополі існував театр під керівництвом Б.Саримана.Населення ж Центральної і Східної України,яке підпорядковувалось Німеччині було позбавленне культурного життя.Тут німецька влада проводила відверту антиукраїнську політику.Було закрито музеї,теітри,бібліотеки.З дозволу влади активізувалось релігійне життя,але робилось все,щоб там не було ніяких національних ідей.Гітлер був переконаний в тому,що українцям ні в якому разі не можна дати змоги здобувати знання.Він навіть не дозволяв відкриття у Києві університету.Казав,що краще не вчити їх навіть читати.Дозволилось тільки відкрити початкові 4 річні школи для дітей віком від 9 до 12 років.З виповненням 14 років відправляли на примусову працю до Німеччини.Багато представників інтелігенції було ув*язнено, відправлено в концтабори.Така поведінка викликала опір населення,рух за збереження культурних цінностей.Під час війни,в Казахстані в лютому 1942 р.відновив роботу Об*єднаний український державний університет у складі евакуйованих викладачів і студентів Київського і Харківського університетів.Укр.вчені,медики працювали над новими методами лікування.Працівники Харківського інституту організували пункт з переливання крові,яку відправляли на фронт.Було створено препарат для зсідання крові,препарат для швидкого загоєння ран,перелдомів кісток.

Становище української культури в період десталінізації(1964-1980-і р.р.)

Історичною закономірністю є той незаперечний факт,що негаразди в соціально-економічній сфері негативно відображаються на культурі і духовному житті суспільства.В 70-80 рр. ця закономірність проявилась особливо яскраво. Народна освіта - підгрунтя культури.Духовність перебувала (60-80рр.) в стані постійних експериментів, політизації, пристосування до потреб комуністичного ладу.У 1966-1967 рр. у школах республіки розпочався перехід на нові навчальні програми який планувався завершитись через десять років,окрім нових дисциплін ,ще недавно заборонених:Кібернетика, генетика – було введено курси філософії та політекономії соціалізму ,об’єднані в спеціальний предмет – суспільствознавство.У 1972 центр. Комітет КПРС ,Рада міністрів СРСР прийняли спільну постанову ,про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і більший розвиток загальноосвітньої школи.У 20-80 ті рр. в школах України різко звузилась сфера функціонування укр. Мови.

Становище в освіті та науці в Українській незалежній державі.

Освіта. Великої шкоди було завдано національній школі у процесі русифікації освіти. В Україні помітно зменшувалась кількість шкіл з українською мовою навчання. Верховна Рада прийняла в 1989 р. “Закон про мови в Українській РСР”, яким українська мова оголошувалася державною. Лише з цього часу в Україні наново відкриваються сотні шкіл з українською мовою навчання, організовуютьсятисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання. За кілька років кількість першокласників, які навчаються українською мовою, збільшується з 43,5 до 68 %.У травні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про освіту” , що визначив школу як основу духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави. Освіта в Україні, наголошувалося в ньому, грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами Наука. Як і в попередні періоди, наука України у 80-ті та на початку 90-х років перебувала у тяжкому стані. Попри видимі зміни в суспільно-політичному житті країни Академія наук України залишалась осередком застою.Це стримувало науковий процес, ефективність наукових досліджень. За вказівками партії наукові установи займалися переважно прикладними дослідженнями, що призвело до значного скорочення фундаментальних напрацювань, падіння їх престижу. До негативних явищ у науці слід також віднести те, що прикладні розробки, на які було витрачено величезні коштів, майже на 90 % не мали практичного застосування.