Міфологія первісного суспільства

В історії первісних вірувань як найрізніших племен і народів можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне і “чуттєво-надчуттєвий“,демоністичний і теїстичний.Перший з цих типів репрезентує якнайдивніші вірування, шо складалися ще в епоху раннього суспільства і відомі у формах фетишизму( фетишизовані предмети – камінці, кістки, панцирі черепах і т. ін. є живими істотами і можуть мати для них охоронне значення (амулети, талісмани), завдавати ворогові шкоди, викликати чи притягати дощ, лікувати від пропасниці тощо.),тотемізму,анімізму. Другий полягав у вірі в духів,третій-теїстичний,пов*язаний з вірою в богів.Історичні дані щодо найдавніших вірувань,нажаль,дуже обмежені.Що ж до тотемістичних вірувань,то вони полягали в уявленнях про певні зв*язки даного роду чи племені з певним тваринним чи рослинним “співродичем”.Але особливо поширеними серед залишків найдавніших уявлень були анімістичні вірування.Вони полягали у вірі в існування у тілі двійника душі,що видавалася цілком реальною істотою-чоловіком у зіниці ока,пташкою у грудях.Перші відомості про демоністичні вірування подають Київські князі та зовсім особливий фольклорний феномен.Аналіз змісту цих вірувань дає підстави дещо умовно виділити два основні історичні “поверхи“ в еволюції демоністичних образів.Перший з них представлений у вірування в духів. Другий “поверх“ виникає,загалом кажучи, уже в епоху енеолітичної культури.Цікаво, що найдавніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньородового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизуються з нею.

Нацонально культурне відродження в Укаїні в хіх ст..: його характерні особливості в східних і західних землях України.

У 19 ст в Україні проводилась цілеспрямована асиміляторська політика з боку російського царизму.Поступово занепадає й традиційна укр культура західних міст.в твких умовах в Україні виникає рух за розвиток української культури.значний вплив на розвиток нац свідомості мала діяльність перших політичних організацій в Україні,таких як "Товариство з'днаних слов'ян."найвище піднесення національно -визвольного руху в першій половині 19 ст припадає на 40 рр.в цей час культуротворення бере на себе укр інтелігенція,а також відбувається організаційне оформлення руху,створюється відоме Кирило-Мефодіївське товариство.Наприкінці 20 рр 19 ст центром нац відродження на Галичині стає Львів.Тут утворюється літературне об'єднання "Руська трійця."Розвиток укр культури другої половини 19 ст відбувався під великим впливом Шевченка.Характерна особливість цього періоду-керівництво процесом відродження інтелігенцією.виникає рух в народ із двох центрів:Петербург і Київський та Харківський університети.Так формується рух укр народників.Народники створюють громади,напівлегальні культурно-просвітні організації,недільні школи.Царський уряд намагався цьому перешкодити,тому було видано два укази про заборону укр мови:валуєвський і емський.На західноукр землях українофільський рух виник у 60 рр як противага москвофілам.Тут сворюється товариство "Просвіта."Галичина стає своєрідним "П'ємонтом "укр визвольного руху.Саме тут 1895 р Бачинський видає брошуру "Україна ірредента",а Міхновський-"Самостійна Україна."

Предмет і завдання курсу « Історія української культури».

Слово «культура» останнім часом набуло широкого поширення. Стали вже звичними заклики до підвищення культури парламентських і політичних дискусій, до відродження духовності і національної культури, поглиблюється тривога з приводу занепаду загальної культури населення. Не існує політичних партій, які у своїх перспективних програмах не передбачали б заходів щодо піднесення культури. Проте «культура» не тільки широко вживане слово, а й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного знання про суспільство, тим більше зараз, коли об’єктивні процеси суспільного розвитку висувають проблематику культури на передній план, надаючи їй надзвичайної гостроти.Предметом курсу «Історія української культури» є історія розвитку культури України від найдавніших часів до сьогодення. У курсі висвітлюється історія культурної еволюції зокрема українського народу, з’ясовуються акономірності та основні етапи цієї еволюції.Завдання курсу — допомогти студентам прилучитися до культурної скарбниці людства, зорієнтуватися в сучасній проблематиці культурно-цивілізаційного процесу, розширити і поглибити попередні знання з проблем національної та світової культури, формувати у студентів широкий загальнокультурний гуманістичний світогляд.

Поняття світової, національної, етнічної культури, їх взаємозв’язок.

Свій тип культури притаманний кожному народу як етнічній та історичній цілісності. Культурна цілісність характерна і для регіонів, а також історичних епох. Це дає підстави розглядати культурну історію людства як світовий процес, вживати поняття світової культури. Співвідношення світової і національної культури — одна з найскладніших проблем сучасної культурології. Серед прихильників існування світової культури є такі які вважали, що світова культура — це система духовних цінностей, що виробляються в надрах національних культур, але набувають загальнолюдського значення. Протилежний табір визнавав лише множинність культур, заперечуючи єдність цієї множинності, їхню історичну спадкоємність, загальнолюдський зміст. У сучасній культурології розрізняють поняття «етнічна» та «національна культура». Перша є предметом вивчення етнографії і визначається як сукупність лише тих культурних елементів, які виконують «етнодиференціюючу функцію», тобто сприяють визначенню «свого» і відокремленню від «чужого». Елементи такої культури — обряди, звичаї, міфи, фольклор тощо — позбавлені індивідуального авторства, вони безіменні, анонімні. Приналежність до етнічної культури визначається спільністю походження — кровним спорідненням. Ця культура патріархальна, позбавлена розвинутої індивідуальної самосвідомості. Культура, яка є достатньою для існування етносу, перестає бути такою, коли йдеться про життя нації. На відміну від етнічної культури, національна передбачає існування нових типів комунікації між людьми, більш складних стосунків, ніж природні кровно-родинні. Таким принципово новим типом комунікації виступає писемність. Носіями національної культури стають освічені прошарки суспільства. митцями.