14. Образотворче мистецтво хіх ст.

У першій половині XIX ст. активно розвиваються жанри станкового живопису: портретний, історичний, пейзажний та побутовий. Поряд з популярним парадним портретом поширюється так званий інтимний портрет. Основна увага в цьому жанрі зосереджується на правдивому відтворенні зовнішніх і психологічних рис людини. Мистецтво живопису в другій половині XIX ст. досягло ще не знаного злету. В ньому розвивалися демократичні тенденції, загострилося протистояння між реалістичним напрямом та академізмом. Значний вплив на живопис цього періоду мала література. Художники надавали великого значення сюжету, різним деталям, намагалися живописними засобами створити відчуття розповіді.

В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя народу. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше пов'язується із суспільною проблематикою.

Набагато складнішим був розвиток української скульптури кінця XVIII – першої половини XIX ст., яка перебувала цілком під впливом класицизму і була підпорядкована завданням будівництва міст і декоративного оздоблення споруд. Скульптура в Україні цього періоду не могла розвиватися самобутньо, тому процес її розвитку слід простежувати на працях українських майстрів столиці імперії. Яскравий приклад класицизму в скульптурі – пам’ятник князю Володимиру в Києві, встановлений у 1853 р. на ознаменування хрещення Русі. Його автори – скульптори Василь Демут-Малиновський, Петро Клодт і архітектор Костянтин Тон. Пам’ятник чудово вписується в ландшафт пагорбів правого берега Дніпра. Він є окрасою столиці України і в наші дні.

15. Трипільська культура та її вплив на формування національного світогляду українців.

Багато українських істориків, які живуть у наш час, щиро вважають Трипільську культуру прародителькою світової цивілізації. Існує думка, що всі самі великі винаходи давнину були зроблені і вперше використані трипільцями. Більше того - ранньорабовласницькі держави Єгипту, Шумеру, Китаю та Індії є осколками «Великої Трипільської Імперії», заснованої природно нашими прямими предками: «чистокровними арійцями» - протоукраінцамі ...

Трипільська культура була відкрита в 1896 році відомим київським археологом Вікентієм Хвойкою. Поблизу від села Трипілля під Києвом він виявив давнє поселення, в якому знаходилася кераміка оригінального вигляду. Кераміку відразу ж стали активно досліджувати й інші вчені. Згодом з'ясувалося, що стародавні горщики є унікальними лише з точки зору малоросійської археології. Така ж начиння у величезних кількостях було знайдено в Румунії (культура «Кукутень»), в Молдові, а так само в Галичині (культура «Галицької розписної кераміки»). Серед діячів науки розгорілися суперечки про генетичної та культурної близькості носіїв Трипільської культури до сучасного населенню Східної Європи. Було висунуто декілька гіпотез, в т.ч. і «протославянская», проте більшість дослідників до неї поставився обережно.

Ось, що пише про Трипільську культуру сучасний дослідник Олесь Бузина у своїй книзі «Таємна історія України-Русі»: «На час відкриття Хвойкою Трипільської культури місце проживання ранніх слов'ян визначали по ареалу розповсюдження т. н. «Празького горщика», знайденого природно під Прагою. Однак біда полягала в тому, що «цей слов'янський тип був, по суті, не чим іншим, як прикрашеної хвилястим орнаментом римської посудом, широко розповсюдженої в північних римських провінціях від нижнього Дунаю до Рейну. Очевидно, слов'янам доводилося спілкуватися з римлянами на прикордонних територіях у Дунаю, коли там, у 1-4 століттях вживався цей тип кераміки, який і був запозичений слов'янами ». (Любор Нідерле, чеський археолог) ».