- •Екзаменаційні питання з дисципліни «Історія української культури»
- •Поняття етносу, етногенезу, менталітету.
- •Виникнення писемності в Україні (черти й різи, берестяні грамоти, графіті, кирилиця, глаголиця).
- •Т. Г. Шевченко – видатний український поет та письменник.
- •Поняття нації, національної культури, української культури.
- •Розвиток друкарської справи. Українські першодруки.
- •Боги стародавніх слов’ян.
- •Формування української народності, нації.
- •Полемічна література. І. Вишенський.
- •Митці реалістичного пейзажу хіх ст.
- •Особливості образотворчого мистецтва на українських землях хіv ‑ XVI ст.
- •Національно-культурне відродження України хіх ст.
- •Походження назви “Русь” та теорії походження Київської Русі.
- •Культурна діяльність братств.
- •Образотворче мистецтво хіх ст.
- •Трипільська культура та її вплив на формування національного світогляду українців.
- •Розвиток науки та освіти в Україні у XIV‑XVI ст.
- •Культурна діяльність п. Могили.
- •Освіта хіх ст. Харківський університет – колиска національно-культурного відродження України. Київський університет.
- •Особливості слов'янської культури язичницької доби.
- •Києво-Могилянська академія: минуле і сучасне.
- •Християнство. Причини прийняття та вплив на культуру українців.
- •Література Київської Русі.
- •Архітектура Київської Русі.
- •Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •Література українського бароко. І. Вишенський.
- •Українське бароко. Мистецтво.
- •Г. С. Сковорода – просвітитель, філософ, поет.
- •Демократичні тенденції українського театру. Театр корифеїв.
- •Український романтизм.
- •Особливості культури первісної доби.
- •Т. Г. Шевченко – художник.
- •Музичне мистецтво України хіх ст.
- •Козацькі літописи.
- •Особливості архітектури хіх ст.
- •Культура козацтва.
- •Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр.
- •Архітектура доби бароко.
- •«Кобзар» т. Г. Шевченка.
- •Свята та обряди українського народу.
- •Різдво, Великдень, Зелені свята – найурочисті релігійні свята в житті українського народу.
- •Наука та освіта в Київській Русі.
- •М. Лисенко – основоположник української професійної музики.
- •Народний ляльковий театр Вертеп.
- •Феофан Прокопович ‑ видатний діяч просвітництва і культури.
- •Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії.
- •Творчість м. Березовського.
- •Замкове і фортечне будівництво України.
- •Творчість д. Бортнянського.
- •Творчість а. Веделя.
- •Література XIX ст.
- •Розвиток українського театру.
- •Українські вчені XIX ст.
- •Особливості язичницької культури.
- •Музичне і театральне мистецтво Київської Русі.
- •Скульптура XIX ст.
- •Живопис XIX ст.
- •Формування української національної самосвідомості.
- •Архітектурні стилі та основні забудови.
- •Культурні діячі Києво-Могилянської академії.
- •Особливості шкільної драми.
Наука та освіта в Київській Русі.
Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах. Джерела дозволяють зробити висновок, що у Стародавній Русі школи були двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужителів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов'я. Школи вищого типу, для «дітей кращих людей», давали, крім того, знання з філософії, риторики, граматики. Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, і спочатку там нараховувалося біля 1000 примірників книг. Тут же було організовано переписування книг. Завдяки цій роботі книжковий фонд Русі складав щонайменше 130—140 тисяч томів. За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Частіше за все вчені були одночасно релігійними діячами. Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Але в XI—XII століттях місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою. Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі вплив словом на хворого — те, що сьогодні належить до психотерапії.Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став «Ізборник» митрополита Ілларіона (1073 р.).
М. Лисенко – основоположник української професійної музики.
Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. 1855 р. Миколу віддали до привілейованого навчального закладу — другої Харківської гімназії. У Харкові він займався з відомими музикантами М.Дмитрієвим і чехом Вільчеком. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.
Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але 1860 р. через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей».
Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у «Київській Громаді».
З 1865 по 1867, одразу після закінчення Київського університету, Лисенко працював у Таращі на посаді мирового посередника. Там же в Таращі на посаді офіцера драгунського полку працював і батько Миколи Лисенка, — Віталій Романович Лисенко. В цей період Лисенки активно збирають фольклор та публікують роботу «Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу у Сквирському та Таращанському повітах».
Влітку 1868 року Микола Віталійович одружився з Ольгою О'Коннор, яку він привіз до Лейпціга.
1867—1869 — завершив музичне навчання у Лейпцізькій консерваторії.
1874—1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М.Римського-Корсакова.
У 1878 році М. Лисенко займає посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті — Микола Віталійович бере другий шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу М. Лисенко мав п'ятеро дітей.
З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу.
Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва — виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я.Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О.Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).
1908—1912 — голова ради правління «Українського Клубу».
Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований.
Помер 6 листопада 1912 року у Києві, похований на Байковому кладовищі