- •Історичні причини й умови прийняття Конвенції.
- •Вихідні засади Конвенції. Її структура та зміст.
- •Протоколи до Конвенції.
- •Порядок утворення та склад Суду.
- •Структура Суду.
- •Юрисдикція (компетенція) Суду.
- •Порядок формування та повноваження одноособового складу Суду.
- •Порядок формування та повноваження комітету Суду.
- •Порядок формування та повноваження палат Суду.
- •Повноваження Великої палати Суду.
- •Голова Суду та Бюро Суду.
- •Стадії розгляду справи Судом.??????
- •Право на звернення до Суду. Умови прийнятності заяви до розгляду.
- •Виплата грошової компенсації
- •Роль Комітету Міністрів Ради Європи у контролі за виконанням рішень Суду.
- •Зміст права на життя у практиці Суду. Виникнення та припинення життя людини з точки зору ст. 2 Конвенції.
- •Обов’язки держави, що випливають зі ст.2 Конвенції.
- •Зміст заборони катування, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання у практиці Суду.
- •Зміст поняття «катування» у практиці Суду.
- •Зміст поняття «нелюдське поводження чи покарання» у практиці Суду.
- •Зміст поняття «таке, що принижує гідність, поводження чи покарання» у практиці Суду.
- •Принцип «мінімального рівня жорстокості».
- •Обов’язки держави, що випливають зі ст. 3 Конвенції.
- •Зміст та сфера дії права на свободу та особисту недоторканність у практиці Суду.
- •Практика Суду щодо випадків правомірного чи неправомірного позбавлення свободи, передбачених Конвенцією.
- •Гарантії прав особи на свободу та на особисту недоторканність
- •Право на суд у розумінні ст.6 Конвенції. Обмеження цього права.
- •Поняття «суд» у практиці Суду.
- •Поняття «цивільні права та обов’язки» у практиці Суду.
- •Поняття «кримінальне обвинувачення» у практиці Суду.
- •Право на доступ до Суду.
- •Право на справедливий судовий розгляд у інтерпретації Суду. Принципи «справедливості» судового розгляду.
- •Право на публічний судовий розгляд справи у інтерпретації Суду
- •Право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом з погляду Суду.
- •Право на розгляд справи упродовж розумного строку з точки зору Суду.
- •Презумпція невинуватості: тлумачення Судом ч.2 ст.6 Конвенції.
- •Права обвинуваченого у практиці Суду як гарантії права на суд.
Право на розгляд справи упродовж розумного строку з точки зору Суду.
Поняття «розумного строку» як однієї з гарантій справедливого судового розгляду стосується усіх судових розглядів. У цивільних справах швидкість, яку вимагають від суду, прагне запобігти становищу затягнутої неясності, яке можна протлумачити як відмову у правосудді. В кримінальних справах ця вимога набуває ще більшого значення, враховуючи наслідки, які перетерплює особа, що притягається до відповідальності у кримінальній справі. Тривалість кримінального судочинства починається з моменту, коли особа стає обвинуваченому розумінні конвенції. Мова може йти про дату, що передує прийняттю справи до розгляду судом: якщо мало місце позбавлення свободи, яке послідовало за наказом про арешт, у разі обвинувачення чи внаслідок відкриття попереднього слідства щодо зацікавленої особи. Стосовно завершення строку тривалості кримінального судочинства, практика Суду уточнює, що мова йде про дату рішення, ухваленого по суті обвинувачення.
Стосовно тривалості цивільного процесу в розумінні Конвенції Суд зазначив, що моментом початку строку тривалості є дата, коли судова влада прийняла позовну заяву. Кінцевою датою тривалості процесу вважається дата ухвалення рішення, яке вирішує спір. Критеріями якими керується суд, аби оцінити «розумність» тривалості процесу є: складність справи (стосовно предмету справи), поведінка сторін, поведінка органів судової влади, а також управлінських органів, якщо такі втрутились у судовий процес. До цих критеріїв Судова практика додала ще один: важливість предмету судового розгляду для заінтересованої особи. Тривалість цивільного процесу охоплює також і виконавче провадження у справі.
Презумпція невинуватості: тлумачення Судом ч.2 ст.6 Конвенції.
Ч.2 ст 6 конвенції зазначає «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Презумпція невинуватості – відображає ідею, відповідно до якої той, хто підозрюється чи формально обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, має право на незалежне і безстороннє правосуддя, суттєвою рисою якого повинна бути терпимість духу.
Презумпція невинуватості спрямована насамперед на захист обвинуваченого від обвинувального вироку, якщо останній не буде законно встановлений. Вона діє протягом усього кримінального процесу, незалежно від результату розслідування, а не тільки при розгляді обґрунтованості обвинувачення. Вона вимагає, аби при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої ідеї, що підсудний вчинив злочин, оскільки обов’язок доведення покладено на сторону обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого.
Практика суду надала принципу презумпції невинуватості зміст, який виходить за рамки суто процесуального аспекта. Презумпція стосується не лише судді у кримінальній справі, її зміст є набагато ширшим і стосується адміністративних і дисциплінарних правопорушень. Цей принцип гарантує будь-якій особі те, що представники держави не можуть розглядати її як винну у вчиненні правопорушення, якщо це не буде встановлено компетентним судом на основі закону. Тому посягання на презумпцію невинуватості може виходити не лише від судді чи суду, але також від інших органів державної влади. Це не повинно перешкоджати інформуванню органами влади громадськості про хід кримінального процесу. Проте, п. 2 ст. 6 вимагає, аби це відбулося делікатно та обережно, оскільки цього вимагає дотримання презумпції невинуватості.