36. Право на публічний судовий розгляд справи у інтерпретації Суду

Стосовно органічних гарантій справедливості судового розгляду, які стосуються як цивільного, так і кримінального процесу, Суд зазначає, що публічний судовий розгляд, є однією з суттєвих гарантій справедливого судового розгляду. Вона захищає підсудних від не публічного правосуддя без контролю з боку громадськості та є одним із засобів збереження довіри до суду. Право на публічний судовий розгляд включає також і право на судове засідання у суді першої інстанції.

Правило про публічність розгляду не є абсолютним, а може бути піддане обмеженням. Винятки з нього можуть мати місце в інтересах захисту суспільного порядку, інтересу сторін у справі щодо захисту їх права на приватність. Зрештою, сама особа може від нього відмовитися, проте така відмова повинна бути недвозначною і не повинна зіштовхуватися з яким-небудь важливим державним інтересом. Саме національний суд у останній інстанції повинен зважувати право на публічний процес з наявними передумовами відступу від нього, беручи до уваги точку зору обвинуваченого та інтереси правосуддя. Стосовно проголошення вироку слід брати до уваги особливості провадження у справі, відповідність форм проголошення рішення, передбачену внутрішнім правом, вимогам справедливого процесу. Наприклад, щодо касаційної інстанції зберігання в канцелярії суду тексту постанови може бути достатнім, хоча проголошення судової постанови у відкритому судовому засіданні може обмежитися лише резолютивною частиною.

37. Право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом з погляду Суду.

Право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом також є гарантією права на справедливий судовий розгляд. Для вирішення питання про те, чи можна конкретний суд вважати незалежним, з точки зору Конвенції та практики Суду, слід взяти до уваги спосіб призначення його членів, строки перебування їх на посадах, існування гарантій від зовнішнього тиску і наявність у органу зовнішніх ознак незалежності. Серед обставин, які ставлять під сумнів незалежність судді, Суд виокремив незмінність суддів протягом строку їх повноважень. Право приймати обов’язкові рішення, які не можуть бути змінені несудовою владою на шкоду стороні у справі є невід’ємним правом самого суду та невід’ємним компонентом його незалежності.

Стосовно вимоги безсторонності суду, Суд у справі Фріндлей вказав, що вона має два аспекти: 1) суд повинен бути суб’єктивно вільний від особистих упереджень чи переваг у конкретній справі; 2) суд повинен бути об’єктивно безстороннім, тобто повинен гарантовано виключати який-небудь обґрунтований сумнів щодо конкретної справи. Суб’єктивна безсторонність передбачає – «коли не буде доведено інше». Щодо об’єктивної безсторонності навіть зовнішні ознаки можуть набувати вирішального значення. Так, будь-який суддя повинен заявити самовідвід, якщо щодо нього існує можливість відсутності безсторонності. Якщо ж іде мова про колективний суд, то тут слід врахувати, чи дозволяють певні факти, які піддаються перевірці, незалежно від особистого відношення кожного з його членів, засумніватися у його безсторонності. Думка зацікавленої особи не є остаточною щодо встановлення наявності безсторонності, визначальним є можливість вважати такі сумніви об’єктивно обґрунтованими. До речі, Суд зазначає, що не в усіх випадках можна розмежувати неупередженість та безсторонність суду у конкретній справі. Відповідно до практики Суду, звідси випливає довіра, яку суди повинні викликати у сторін спору.