9. Поняття і форми реалізації норм прав .

Реалізація норм права — це втілення вста­новлених правових норм у діяльність суб'єктів пра­ва через виконання юридичних обов'язків, викорис­тання суб'єктивних прав, дотримання заборон.

Використання — форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (наприклад, реалізація законо­давства про право на вищу освіту).

Виконання — форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання (приміром, реалізація за­конодавства про державні податки).

Дотримання — форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (скажі­мо, непорушення водіями транспортних засобів об­межень щодо швидкості руху на автомагістралях).

Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це — державно-владна, організацій­на діяльність компетентних органів держави й поса­дових осіб із реалізації правових норм стосовно кон­кретних життєвих випадків через винесення індиві­дуально-конкретних правових наказів (приписів).

тлумачення норм права — це інтелектуаль­но-вольова діяльність суб'єктів права зі з'ясування й роз'яснення змісту норм права з метою їх правиль­ної реалізації, яка може виражатися в особливому акті.

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, воно тільки з'ясо­вує зміст існуючих правил поведінки.

Неофіційне тлумачення — це нау­кове роз'яснення правових актів, змісту і цілей пра­вових норм, яке міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, нау­ково-практичних коментарях.

15.Застосування права як особлива форма його реалізації .

Стадії застосування правових норм:

• встановлення юридично значимих фактів та пошук норми, яку можна застосовувати до них;

• перевірка достовірності та правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили норми права;

• з’ясування змісту правової норми;

• прийняття рішення у справі;

• оформлення рішення певним актом застосування.

Необхідність застосування норм права у практичному житті виникає з декількох підстав:

• тоді, коли передбачені юридичними нормами права й обов’язки можуть виникнути у конкретних осіб без рішення державних органів чи посадових осіб;

• коли виникає необхідність офіційно закріпити ті чи інші конкретні факти; оформити їх як юридичні;

• коли є перешкоди для здійснення суб’єктивних прав, або коли вони порушені і вимагається їх відновлення;

• коли вчинено правопорушення і необхідно визначити міру відповідальності.

10. Поняття, види та способи тлумачення правових норм

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, воно тільки з'ясо­вує зміст існуючих правил поведінки. Не вважається тлумаченням видання положень, наказів чи інструк­цій про застосування якого-небудь закону чи указу, позаяк останні є нормативними актами і самі обу­мовлюють правові правила поведінки.

Офіційне тлумачення може бути автентичним, легальним і відомчим.

Воно дається компетентним органом чи посадо­вою особою на підставі службового обов'язку і має юридичне значимі наслідки.

Неофіційним визнається тлумачення, що дається якоюсь іншою особою, не пов’язаною з виконанням нею службових обов'язків, і не має чіткого юридич­ного значення.

Автентичне тлумачення проводиться тим орга­ном, який створив певну норму права. Воно є най­більш компетентним і авторитетним, оскільки ор­ган, який створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дається спе­ціально на те уповноваженим органом.

Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центральної установи того чи того відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств із приводу трактування й застосування окремих повноважень та урядових нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відомства.

Неофіційне доктринальне тлумачення — це нау­кове роз'яснення правових актів, змісту і цілей пра­вових норм, яке міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, нау­ково-практичних коментарях. Коли мова йде про доктринальне тлумачення, то мається на увазі нау­ковий характер і ступінь систематизації правової ідеології. Воно може бути систематизованим і несистематизованим.

Систематизоване тлумачення являє собою вищий ступінь наукового розроблення питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається в наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевір­ки, доповняльної аргументації, приведення до систе­ми, наприклад, через організацію дискусій, конфе­ренцій і т. ін.

За обсягом розрізняють адекватне (буквальне), обмежувальне (звужене) та поширене (розширене) тлумачення.

Адекватне (буквальне) тлумачення має місце тоді, коли зміст і письмовий виклад норми права збі­гаються.

Обмежувальне (звужене) тлумачення — зміст норми права вужчий за її буквальне значення.

Поширене (розширене) тлумачення: зміст норми права ширший від його буквального значення.

Характеризують такі способи тлумачення:

1. Мовне (граматичне) — з'ясування змісту пра­вової норми через досвід її словесного формулюван­ня на підставі лексичних, морфологічних, синтак­сичних норм мовознавства.

2. Логічне — з'ясування змісту правової норми за­вдяки безпосередньому використанню законів і пра­вил формальної логіки.

3. Систематичне — з'ясування змісту правової норми залежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права.

4. Історико-політичне — з'ясування сутності правової норми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов.

5. Телеологічне (цільове) — аналіз сутності право­вої норми через з'ясування її мети.

6. Спеціальне юридичне — аналіз норми, яка міс­тить юридичну термінологію, розуміння її конструк­ції з позиції юридичної науки, техніки і практики.