31.Зобов'язання : поняття та структура.

Виконання зобов'язань можливе в таких формах: у повному обсязі, частинами, покладання виконання зобов'язань на третю особу. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог чинного законодавства, акта планування, договору, а за відсутності таких указівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається , крім випадків, передбачених законом. Кредитор має права не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачене законом, актом планування, договором або не випливає з сутності зобов'язання. Виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладено вцілому або в частині на третю особу в разі, коли це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа пов'язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. Зобов'язання мають виконуватися якісно і в установлений строк. Місцем виконання зобов'язання повинно бути місце, зазначене в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або передбачене в сутності зобов'язання. На випадок альтернативного зобов'язання боржник має право вибору щодо виконання однієї з двох або кількох дій, якщо іншого не передбачено законом, договором або змістом зобов'язання. Коли в зобов'язання беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконати зобов'язання в рівній частці з іншими, якщо інше не випливає з закону чи договору.

З2.Процес укладання договору.

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством. Існують дві стадії у процесі укладання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини - оферта; 2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною - акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.

Питання про правову характеристику - оферту - не може розглядатися без урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та постанов цивільного законодавства. Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення щодо укладання договору, а не просто наводитися інформація про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі. Законодавче визначення оферти і перелік ознак, яким вона має відповідати, передбачено в цивільному законодавстві. Згідно з ним пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є офертою, якщо вона достатньо визначена і відбиває намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором у разі її прийняття (акцепту). Пропозиція вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначені істотні умови договору або порядок його визначення. Законодавство розрізняє порядок укладання договорів залежно від пропозиції, зробленої однією зі сторін з визначенням строків для відповіді або без їх визначення.  Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визначається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одержала до строку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановлений, - у межах необхідного для цього часу.

Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т. ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає.

33.Способи забезпечення виконання зобов'язань.

З4.Поняття та способи припинення цивільних зобов'язань.

З5.Поняття, підстави то умови цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність – установлена зако-ном негативна реакція держави на цивільне правопо-рушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладення на неї обов'язків майно-вого характеру. Підставами для цивільно-правової від-повідальності є: наявність майнової шкоди; протип-равність поведінки; вина; причинний зв'язок між збит-ком і протиправною поведінкою. Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів. Якщо дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протип-равними або забороненими законом, настає відпові-дальність. Принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негатив-ним наслідком, що настав через цю протиправну дію. Різновидностями цивільно-правової відповідальності є: договірна та позадоговірна; часткова і солідарна; основна і субсидіарна(додаткова); повна та обмежена. За деякі дії цивільно-правова відповідальність може нак-ладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою: за невиконання грошового зобов'язання; збері-гача за втрату, недостачу чи пошкодження майна; за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

З6.Види цивільно-правової відповідальності.