25.Умови дійсності цивільно-правових правочинів

  Під умовами дійсності правочину розуміють передбачені законом вимоги, яким повинен відповідати будь-який правочин. Умови дійсності правочину є такими.    1. Суб'єктний склад. Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітній віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклувальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний в судовому порядку недійсним. Відповідно, юридична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не обмежене її установчими документами чи законом.    2. Відповідність змісту правочину закону. Тобто умови правочину повинні відповідати вимогам як закону, так і підзаконних актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу. Не вважатиметься дійсним і договір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" передбачає лише безоплатне відчуження трансплантатів, за винятком крові та спинного мозку. В ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено також, що зміст правочину не повинен суперечити моральним засадам суспільства.

3. Відповідність форми правочину закону. Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.

4. Єдність волі і волевиявлення сторін. Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.

5. Здійсненність правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

26.Види недійсних правочинів.

У залежності від підстав визнання правочину недійсним розрізняють:

• правочини з дефектами суб’єктного складу;

• правочини з дефектами волі;

• правочини з дефектами форми;

• правочини з дефектами змісту та порядку укладення правочину.

До правочинів з дефектами суб’єктного складу належать правочини, вчинені малолітньою (ст. 221 ЦК), неповнолітньою особою (ст. 222 ЦК), фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 223 ЦК), за межами їх цивільної дієздатності та ін..

До правочинів з дефектами суб’єктного складу відноситься також правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії).

Правочини з дефектами змісту та порядку укладення правочину

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (ст. 232 ЦК).

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок (ст. 228 Ц

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсним визнається судом фіктивний правочин (ст. 234 ЦК).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ст. 235 ЦК).

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Правочини з дефектами форми.

Недодержання сторонами простої письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Основні негативні наслідки для сторін такого правочину полягають у тому, що у разі заперечення його учасниками вчинення правочину або оспорювання окремих його частин рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Визнання існування правочину може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Однак для деяких правочинів спеціальним законом може передбачатися недійсність на випадок недодержання простої письмової форми.

Наприклад, згідно зі ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання (неустойка, порука, застава тощо), вчинений з недодержанням простої письмової форми є нікчемним.

Із цього правила є виняток.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.