2. Перший етап взаємодії суспільства і природи — етап неолітичної революції.

Перша ранній етап взаємодії суспільства та природи тривав близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду Ното каЬіШ до виникнення близько 40тис. років тому сучасного людського виду Ното ааріет (людина розумна). В цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що є біологічною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечисленні первісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно "вписувались" як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги.

У природі споконвіку мала місце взаємодія багатьох видів організмів, які займали свою екологічну нішу. Коли якийсь вид стає монополістом, він швидко вичерпує ресурси своєї ніши і якщо не знайде нову екологічну нішу, його чекає криза та деградація.

На початку неоліту людство знайшло лук, спис та інші знаряддя вбивства й дуже швидко знищило мамонтів і решту великих тварин ( свою основну їжу) майже на всій планеті і стало видом монополістом. Так настала перша екологічна криза.

Через це можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціональну незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

3. Другий етап взаємодії суспільства і природи — етап промислової революції

На другому етапі взаємодії суспільства та природи, що тривав близько 40 тис.років тому від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини ХХ-го століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин та знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на нашій планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликати зворотню реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і природним середовищем.

С.М.Стойко на цьому етапі виділяє три стадії: примітивну, протягом якої людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством ; агро-культурну, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство та землеробство; машинно-індустріальну, в якій провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.

В епоху пізнього палеоліту, що тривав близько ЗО тис. років, люди, що належали до сучасного виду Ното заріст , досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні коні та зубри -основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури для накривання жител і виготовлення одягу.

Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загониш спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення багатьох з названих видів тварин, а згодом до їхнього повного вимирання.

Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що перманентно тривав тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи флору і фауну, посилюючи ерозійні процеси грунтів. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії.

Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби палеоліту. Люди змушені були повернутися до рибальства та полювання на тварин. Давня кам'яна доба (палеоліт) близько 12-10 тис. років тому перейшла в середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Люди змушені були зайнятись землеробством і скотарством.

Розвиток скотарства і землеробства, виникнення нових цивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою. Масові вирубки та випалювання лісів, нерегульований випас худоби, розорювання земель - все це призвело до опустелювання величезних територій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії, Європейському Середземномор'ї. Наприклад, знамениті Ліванські кедри, що колись були джерелом цінної сировини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів та храмів Єрусалима, залишились тільки на прапорах Лівану.

Антропогенний вплив на природу значно посилився з початком широкого використання людством металів. Найдавнішими металами, які відомі людям - як свідчать археологічні та історичні дані - були самородні мідь, золото та срібло. Найдавніші золоті прикраси знайдені в Єгипті, датуються 4,5тисячоліття до нашої ери. Спочатку срібло цінувалося навіть більше золота. До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла в Європі. Наприклад, в гірничому окрузі Саксонії діяло більше тисячі промислових жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2 млн. т.

У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, а у другому тисячолітті до н.е. - залізний, який потужно стимулював розвиток виробництва.

У часи Середньовіччя відбувався подальший розвиток різних видів сільсь-когосподарської діяльності за рахунок розорювання нових земель, що створювало основу для локальних і регіональних соціоекологічних протиріч на майбутнє. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь мали місце в ряді регіонів Європи та Азії. Змінюються грунти, дикі тварини витісняються з місць постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбанізації неухильно зростав.

Починаючи з ХУІст. розвиток капіталістичних відносин у суспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловості зумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії суспільства та природи. Молодий капіталізм розвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму. Ідеологія капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічної конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. Основним фактором впливу на природу стає

промислове виробництво як якісно вища форма трудової діяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило панування товарно-промислових відносин, для котрих потрібні як нові джерела сировини, так і ринки реалізації.