Філософія схоластики

Схоластика (від лат. schola – школа) – шкільна наука, шкільний рух у період західнохристиянського середньовіччя; релігійно-філософське вчення. Для схоластики (IX – XV ст.) характерним є те, що наука і філософія ґрунтувались на християнських істинах, які мали свій вираз у догмах. В історії схоластики виділяють три етапи: рання, середня і пізня.

Рання схоластика (ІХ – ХІІ ст.) ґрунтується на нерозчленованості, взаємопроникненні науки, філософії, теології. Будується на платонізмі і неоплатонізмі. Вивчає і систематизує філософські здобутки патристичної доби. Визначними культурно-освітніми осередками у цей час стають філософські школи. Серед видатних постатей цього періоду знаходимо Іоанна Скота Еріугену, Росцеліна, П’єра Абеляра, Ансельма Кентерберійського тощо.

Середня схоластика (ХІІІ ст.) характеризується остаточним відмежуванням науки і філософії від теології, а також розповсюдженням і впливом вчення Аристотеля. Це час завершення релігійно-філософських систем. Серед них системи Бонавентури, Фоми Аквінського, Дунса Скота, Роджена Бекона тощо. Середня схоластика розробила і внесла у філософську скарбницю докази буття Бога, Божественного творіння; запропонувала шляхи вирішення проблеми універсалій, співвідношення віри і розуму. Це був час великих філософсько-теологічних енциклопедій.

Пізня схоластика (XIV – XV ст.) характеризується раціоналістичною систематизацією теологічного знання, подальшим формуванням природознавчого та натурфілософського мислення, виробленням логіки та метафізики ірраціоналістичного спрямування, остаточним відмежуванням містики від церковної теології. У цей період зростає роль номіналізму. Найвпливовішим представником пізньої схоластики є Вільям Оккам.

Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи

Філософа Іоанна Скота Еріугену (бл. 810 – бл. 877) прийнято вважати “батьком схоластики”. Ірландець за походженням, отримав ґрунтовну освіту на батьківщині в одній з монастирських шкіл, де досконало вивчали не тільки латину, але й грецьку мову. До того ж, Іоанн Скот Еріугена знав античну філософію і високо цінував Платона та Арістотеля. Проте, значна частина життя і діяльності філософа припадає на Париж, куди він був запрошений в зв’язку з тим, що король Франції онук імператора Карла Великого Карл Лисий отримав у спадщину роботи Псевдо-Діонісія, написані грецькою мовою. Виникла необхідність їхнього перекладу латинською мовою. Еріугена переклав “Ареопагітики”, а також твори інших східних “отців церкви”. Під впливом їх ідей був сформований світогляд ірландського мислителя, який знайшов своє втілення у оригінальних творах останнього.

У 851 р. Еріугена написав роботу “Про божественне передвизначення”, в якій доводив, що людині не може бути передвизначений рай або пекло. Адже головне, чим Бог нагородив людину, – це свобода вибору. А оскільки Бог добрий, то він передвизначає людину до вибору на користь Добра. Тому в кінцевому результаті всі, включаючи Сатану, повернуться до Бога. Робота вийшла нетрадиційною і була визнана церквою єретичною.

Але не тільки ця робота Еріугени була засуджена церквою. Головна праця Еріугени “Про розподілення природи” ще за життя автора була засуджена церквою, причому двічі. В цій роботі Еріугена виділяє чотири сходинки природи (буття). Перша сходинка – це природа нестворена, але така, що творить. Таким є Бог. Друга сходинка – це природа створена і разом з тим така, що творить. Таким є Божественний Розум, або Логос. Третя сходинка – це природа створена, але така, що не творить. Це чуттєвий світ, що існує у просторі і часі. І нарешті, четверта сходинка, котра є природа нестворена і така, що не творить. У Еріугени тут знову опинився Бог. Таким чином, Еріугена хотів обґрунтувати світову гармонію, в котрій з Бога все починається і ним же закінчується.

Проблема універсалій. Іоанн Скот Еріугена – прибічник філософського реалізму. Він стверджував, що “загальне” і “єдине” існують поза “одиничним” і “конкретним” та передує їм. Чим більш загальним є поняття (універсалія), тим більш реальним є його існування у якості самостійної сутності. Так, індивід існує завдяки його залученню до “виду”, а “виду” – до “роду”. Скажімо у фразі “Сократ людина” важливіше “Сократ” чи “людина”? Еріугена відповів би, що “людина”, адже без належності Сократа до видового поняття людина не було б ніякого Сократа.

Раціоналізм Еріугени мав значний вплив на розвиток подальшої філософської думки.