Християнський неоплатонізм Ніколи Кузанського

Нікола Кузанський народився в селищі Куза в Південній Германії. За місцем свого народження він і отримав прізвисько – Кузанський або Кузанець. Достовірних відомостей про дитячі роки життя майбутнього мислителя немає. Відомо лише, що батько його був рибалкою та виноградарем, а сам Нікола підлітком втік з рідного дому. Його прихистив граф Теодорік фон Мандершайд. Імовірно, Нікола вчився у школі «братів загального життя» у Девентері (Голландія). Потім він продовжив навчання в Гейдельберзькому університеті (Германія) і в школі церковного права у Падуї (Італія). У 1423 р. Нікола отримав звання доктора канонічного права. Повернувшись до Германії, він займався богослов’ям в Кельні. У 1426 р., незабаром після того, як він отримав сан священика, Нікола стає секретарем папського легату у Германії кардинала Орсіні. Через певний час він став настоятелем церкви Св. Флоріна у Кобленці.

В ці роки Нікола Кузанський вперше знайомиться з ідеями гуманістів, які здійснюють на нього значний вплив. Недаремно він опинився серед тих римсько-католицьких священиків, які виступали за обмеження влади римського папи і посилення значення церковних соборів. У своєму першому творі «Про згоду католиків» він, крім іншого, висловлював сумнів в істинності «Дару Костянтина», а також проголосив ідею народної волі, що має рівне значення для церкви і держави. У 1433 р. ці ідеї він висловлював на Базельському соборі. Але вже до кінця собору Нікола перейшов на бік папи, мабуть, засумнівавшись у можливості здійснення реформи.

Незабаром Нікола Кузанський поступив на службу в папську курію, брав участь у посольстві до Константинополя, де познайомився з вченнями візантійських мислителів.

У 1448 р. Нікола був посвячений у сан кардинала, а вже у 1450 р. став єпископом Бріксена і папським легатом у Германії. У п’ятдесяті роки XV ст. Кузанець багато подорожує, прагне примирити різний християнські течії Європи, зокрема, гуситів з католицькою церквою.

У 1458 р. Нікола повернувся до Риму і як генеральний вікарій намагався провадити реформи церкви. Він розраховував на успіх, оскільки новим папою Пієм II став друг його юності Пікколоміні. Але смерть перешкодила Ніколі Кузанському завершити задумане.

Нікола Кузанський автор багатьох філософських та богословських творів, написаних в різних жанрах, – діалоги, трактати, роздуми: «Про вчене незнання», «Про припущення», «Про пошуки Бога», чотирьох діалогів під загальною назвою «Простак», «Про згоду віри», «Про бачення Бога», «Про вершину споглядання» та ін. Крім того, йому належать твори з математики. Незаперечні заслуги Ніколи Кузанського і в історії та природознавстві. Він першим склав географічну карту Європи, запропонував реформу юліанського календаря (проведену через 150 років). На думку дослідників, ідеї Ніколи в області космології стали одним із джерел вчення Джордано Бруно про нескінченність Всесвіту.

Філософські та богословські переконання Ніколи Кузанського можуть служити яскравим прикладом кардинальної властивості всієї філософії епохи Відродження – прагнення примирити в руслі одного вчення різноманітні наукові та релігійні течії. У науці наголошується, що на розвиток світогляду Кузанця здійснили вплив античні вчення Піфагора, Анаксагора, Прокла, роботи неоплатоніків. Сильний вплив мали античні та пізньоантичні містичні вчення, а також містичне вчення німецького мислителя XIV ст. Йоганна (Мейстера) Екхарта. З патристичної літератури Кузанець віддавав явну перевагу «Ареопагітикам» (творам Псевдо-Діонісія Ареопагіта). Уважно він ставився і до роздумів попередніх і сучасних йому візантійських мислителів-неоплатоніків. У той же час помітним є критичне ставлення Ніколи Кузанського до ідей схоластики, зокрема, Фоми Аквінського.

У методологічному плані базою всього учення Ніколи Кузанського послужила ідея збігу протилежностей, яку він використовував і в теоретичному аспекті, і прагнув застосувати на практиці, як обґрунтування політики об’єднання всіх віруючих заради припинення воєн та розбрату.

На думку Кузанця, весь світ складається з протилежностей. Проте протилежності не просто протистоять одна одній, але – і це вкрай важливо! – співпадають. Саме збіг протилежностей є найважливішою умовою появи конкретних речей, кожна з яких і є певним поєднанням протилежностей. Наприклад, живу протилежність представляє сама людина, бо вона кінцева як тілесна істота і нескінченна у вищих прагненнях свого духу до досягнення божественного абсолюту.

З ідеї збігу протилежностей Нікола Кузанський виводив всі інші свої положення про єдність та нескінченність всесвіту, і, перш за все, положення про єдність та нескінченність Бога. Так, Бог – це абсолютний максимум: максимум буття та істини, «максимум, без якого нічого не може бути». Але абсолютний максимум з необхідністю містить в собі і абсолютний мінімум, інакше він не був би максимумом. Отже, в Богові максимум і мінімум співпадають, їх протилежність перестає бути актуальною. Більше того, Бог присутній і в ідеальному, і в реальному світі і як максимум, і як мінімум, тим самим встановлюючи єдність всього світу в усіх його проявах.

З цих міркувань Нікола Кузанський виводив і тезу про те, що Бог присутній у всіх конкретних речах, інакше кажучи, знов затверджував збіг протилежностей – єдність нескінченного Бога та світу кінцевих речей. Недаремно він багато разів повторював платонівську формулу про божественну тріаду: Бог – це начало, середина та кінець всіх речей. На думку багатьох сучасних дослідників, в даному випадку можна вести мову про пантеїзм.

Бог не тільки присутній, в кожній конкретній речі, але і керує кожним кроком всього світу і всіх речей, оскільки «все вже містилося в провидінні Бога» і «ніщо не трапиться інакше як згідно з Божим провидінням». Отже, Нікола Кузанський виступає прихильником абсолютної зумовленості розвитку реального світу, оскільки Бог містить весь світ в собі у згорнутому вигляді.

Божественна присутність в світі забезпечує єдність всього світу. У роботах Ніколи Кузанського неодноразово можна зустріти міркування про «дивовижну єдність речей», яка є наслідком єдності, цілісності світу. Роздумуючи над цією найважливішою якістю природи, Нікола Кузанський, використовуючи в своїй філософії математичні моделі, прийшов до висновку, що всесвіт є космічною «машиною світу», яка нібито має всюди центр і ніде коло, оскільки «її коло і центр є Бог, який усюди і ніде».

Невід’ємною частиною природи, створеної Богом, є і людина. Роздуми про суть людини у Ніколи Кузанського сповнені гуманістичним пафосом, прагненням до обожнювання самої людини. На його думку, людина – це «малий світ», «мікрокосм», в якому поєднуються всі якості «макрокосму»: Таким чином, Кузанець відступає від традиційного християнського розуміння суті людини, підкреслюючи популярну в епоху Відродження ідею про єдність духовного і плотського начал в людині. Розвиваючи своє уявлення про людину, Нікола Кузанський пише про те, що весь світ має «трискладову» будову: «малий світ» – це сама людина; «великий світ» – універсум, всесвіт; «максимальний світ» – Бог, божественний максимум. І далі мислитель затверджує ідею збігу «малого світу» і «максимального світу», тобто людини і Бога. У людині, в згорнутому вигляді, присутнє все: «усередині людської потенції є по-своєму все». А в людстві, що також з’єднується з божественним максимумом, все досягає свого вищого ступеня.

Найважливішою властивістю людини є «розум», який Нікола Кузанський вважав «образом Божественного розуму». Розум людини володіє різними здібностями пізнання, головними з яких є три: почуття, розсудок і розум. На відміну від попередньої схоластичної традиції, як, втім, і на відміну від неоплатонізму, Кузанець великого значення надає чуттєвому пізнанню. Почуття (sensus) грають роль свого роду ініціатора пізнання, оскільки приводять в дію сили розуму. Недаремно він говорив, що «в розумі немає нічого, чого раніше не було у почуттях».

Розсудок (ratio) – це здатність до раціонального, логічного мислення на основі почуттів. Нікола Кузанський говорив, що «логіка є не що інше, як мистецтво, в якому розгортається сила розуму». На основі розсудочних (раціональних) міркувань, людина здатна до наукового пізнання світу речей, універсуму. З усіх наук сам Кузанець надавав особливого значення математиці, яка для нього була найдостовірнішою з наук, оскільки число виникає як «розгортання розуму». До речі, саме на силі розуму, на думку мислителя, заснована і вся схоластична філософія.

Але вищою формою пізнавальних здібностей людини є розум (intellectus). Від почуттів та розсудку розум відрізняється двома важливими якостями: по-перше, розум не пов’язаний зі сферою чуттєво-тілесного, «не належить ні часу, ні світу, будучи абсолютно вільним від них»; по-друге, розум «осягає тільки загальне, нетлінне і постійне». Таким чином, розум – це здатність людини пізнавати божественне, нескінченне, абсолютне і тим самим наближатися до Бога.

По суті справи, розум, на думку Ніколи Кузанського, є здатність до містичного осяяння, або – інтуїція. Це загадкова, таємнича і разом з тим глибинна сила, дарована Богом людині. Саме у розумі, тобто інтуїтивно, людина може пізнати головну якість світу – збіг протилежностей. Розсудочне, раціональне мислення, навпаки, нездатне впоратися з протилежностями і прагне усунути їх. Власне кажучи, інакше як за допомогою містичної інтуїції неможливе і наближення до Бога, адже Бог – принципово непізнаваний. В цьому відношенні, Кузанець повністю дотримується вчення про апофатичну теологію, викладену в «Ареопагитіках».

Втім, виходячи із загального методологічного переконання у збігу протилежностей, Нікола Кузанський приходить до висновку про творче взаємодоповнення одна одної різних пізнавальних властивостей людини. Якщо почуття служать основою розсудочного пізнання, то і розсудок є посередником між почуттями та розумом. В свою чергу, якщо розсудок повинен панувати над почуттями, керувати ними, то і розум повинен спрямовувати розсудок.

У результаті, знову ж таки ґрунтуючись на ідеї збігу протилежностей, Нікола Кузанський формулює концепцію «вченого незнання». Суть концепції полягає в тому, що пізнаваність світу реалізується на визнанні непізнаванності Бога. Інакше кажучи, ніяке, навіть найглибше наукове знання, не усуває незнання. Більше того, найглибша вченість необхідно приводить людину до осмислення свого незнання: «Знає по-справжньому той, хто знає своє незнання», – говорив Нікола Кузанський.

«Вчене незнання» доступне лише розуму і недоступне розсудку. Тому розум, який осягає збіг протилежностей і керується концепцією «вченого незнання», повністю позбавлений обмеженості розсудку, адже «розум відноситься до розсудку, як Сам Бог до розуму». На думку Ніколи Кузанського, завдання використання здібностей розуму і полягає в подоланні догматичної обмеженості розсудку, бо приводить людину до розуміння процесу пізнання істини, як процесу все більшого поглиблення знання на шляху до принципово непізнаваного Бога, що є вищою, абсолютною істиною.

Твори Ніколи Кузанського були вперше опубліковані після його смерті в 1488 р., потім у 1514 та 1565 рр., тому його філософська концепція практично не була відома сучасникам. Пізніше до 1862 р. його праці не перевидавалися. У XVI – XVII ст. ідеї Кузанця високо цінувалися Джордано Бруно, Декартом та Лейбніцем. Пізніше вони привертали увагу Гете та Шеллінга. Втім, у повному обсязі філософські погляди Ніколи Кузанського стали відомими у Європі лише в другій половині XIX ст., після нової публікації його праць.