- •Філософія середніх віків Філософія патристики
- •Східна донікейська патристика. Оріген
- •Західна донікейська патристика. Тертулліан
- •Післянікейська патристика. Діонісій Ареопагіт
- •Латинська патристика. Августин Аврелій (Гіппонський)
- •Від патристики до схоластики. Северин Боецій
- •Філософія схоластики
- •Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи
- •Філософський реалізм Ансельма Кентерберійського
- •Філософський концептуалізм п’єра Абеляра
- •Філософія Фоми Аквінського
- •Номіналістична філософія Вільяма Оккама. “Бритва Оккама”
- •Філософія епохи відродження і реформації
- •Лоренцо Валла
- •Християнський неоплатонізм Ніколи Кузанського
- •Пантеїзм Джордано Бруно
- •Філософування Мішеля Монтеня
- •Гуманізм і релігія. Еразм Ротердамський
- •Ніколо Макіавеллі
- •Утопічні ідеї Томаса Мора
- •Філософські погляди Томмазо Каманелли
Пантеїзм Джордано Бруно
Життя Джордано Бруно (1548 – 1600 рр.), при народженні названого Філіппом, розпочалось у містечку Нола, що розташовувалось у провінції Неаполітанського королівства. Ще в дитинстві з ним стався випадок, який пізніше його біографи розглядали як перший прояв його рішучої бунтарської натури. Одного разу в будинок заповзла отруйна змія і обвилась навколо малюка. Бруно прокинувся і з переляку почав кликати на допомогу батька, котрий тут же прибіг і вбив змію.
Філіпп Бруно рано проявив бажання і здатність вчитися. Його навчали спочатку домашні вчителі, потів він у 12-річному віці переїхав до більшого міста, щоб продовжити навчання, а в 14 років Бруно постригся в монахи в тому ж монастирі св. Домініка, в котрому за 300 років перед тим вчив св. Фома Аквінський. При постриганні він взяв собі нове ім’я – Джордано.
В монастирі Бруно вивчив праці багатьох філософів – Парменіда, Платона та Арістотеля, Плотіна, Аверроеса, Фоми Аквінського та Ніколи Кузанського. До 24 років у нього вже сформувались свої філософські погляди на світ. Тоді ж відбувся і перший серйозний конфлікт Бруно з інквізицією. В розмові з одним молодим монахом, який захоплювався примітивними і поверховими релігійними книжками для читання, Бруно сказав, що набагато корисніше читати праці Святих Отців Церкви. Монах тут же доповів на нього, і проти Бруно ледь не порушили справу про єресь. Але тоді все минулося.
У 1572 р. Бруно отримав сан священика і оселився недалеко від міста Кампаньї. Тут же йому вперше потрапила до рук книга Миколи Коперника “Про обертання небесних тіл”. Думки, викладені в цій книзі, багато в чому перемежовувались з думками самого Бруно про будову космосу. Їх він виклав у трактатах “Про причину, принцип та єдине” та “Про нескінченність, Всесвіт та світи”.
Світ у своїй першооснові єдиний, матеріальний і розумний. Універсальною діючою причиною в природі є розум, який виступає у “формі світової душі”. Світ одночасно стійкий та нестійкий, єдиний та різнобічний. Він складається з великої кількості одиниць математичних (точка), фізичних (атом) і метафізичних (монада). Кожна одиниця сама по собі є світ, тому Бруно стверджував, що Всесвіт є нескінченне зібрання “незліченних світів”. Людина, вважав Бруно, може пізнати Всесвіт, оскільки в її душі проявляється світова душа. Мета пізнання – пізнання Єдиного, котре лежить в основі Всесвіту і також є Добро. Саме пізнання, вважав Бруно, є добро, і людині необхідно боротися за свободу пізнання – тільки так вона може реалізувати саму себе.
Через кілька років Бруно знову повернувся до монастиря св. Домініка. Незважаючи ні на які страхи та заборони, його розум як і раніше блукав у пошуках виходу з глухого кута, до якого привела схоластику спроба пояснити християнську віру на основі жорстких раціонально-логічних схем. Він відкрито висловлював свої сумніви, і в решті решт проти нього було порушено справу про єресь з обвинуваченням по 130 пунктах (згадали і про донос монаха). Бруно поїхав до Риму, сподіваючись хоч там знайти справедливість, але скоро він був змушений тікати і звідти. Він їздив Італією, з міста у місто, але по всій країні лютували чума та інквізиція. В решті решт Бруно довелось покинути країну.
Спочатку він відвідав Женеву, де панували протестанти-кальвіністи. Бруно сподівався знайти там свободу совісті та мислення. Але кальвіністи, котрі за чверть століття перед тим спалили на вогнищі лікаря Сервета, першовідкривача кровообігу в людському організмі, лише за те, що він насмілився засумніватися в деяких догмах релігійної системи Кальвіна, не виправдали його сподівань. В решті решт вони кинули до в’язниці і Бруно, який насмілився вступити з ними в публічну полеміку. Його все ж таки випустили як іноземця, але йому довелося поїхати з Швейцарії.
Нещастя Бруно продовжувались. Він не прижився в Тулузькому університеті, його прогнали з Оксфорду. Його не зрозуміли і в Сорбоні. В решті решт Бруно заманив назад до Італії його учень і зрадник Моченіго.
Вісім років провів Бруно у в’язниці, де від нього вимагали відмовитися від своїх переконань. Але він був невблаганний. Коли йому виносили смертельний вирок, він крикнув суддям: “Можливо, ви промовляєте вирок з більшим страхом, ніж я його слухаю”. 17 лютого 1600 р. Джордано Бруно був спалений на вогнищі в Римі на Площі вогню. А 9 червня 1889 р. на місці спалення йому був поставлений пам’ятник. На церемонії відкриття були присутні тисячі людей з усіх європейських країн.