Післянікейська патристика. Діонісій Ареопагіт

Післянікейська патристика охоплює період IV – VIII ст. Ідейні і теоретичні засади цього етапу були закладені першим Вселенським собором християнської церкви, що відбувся у м. Нікеї 325 року.

На Нікейському соборі крім інших вирішувалась проблема співвідношення Отця і Сина. Були представлені дві протилежні точки зору: пресвітера Арія (представника Антиохійської богословської школи) і єпископа Афанасія (лідера Александрійської богословської школи).

Арій наполягав, що Бог – вічний, незмінний і абсолютно простий. Йому протистоїть тварний світ, який пов’язаний з часом, мінливий, матеріальний (а тому не може бути простим). Отже, якщо Бог завжди простий і ніколи не складний, то все, що Ним створене, або походить від Нього, не є Бог. Тому Син – то є звичайна твар Божа, що матеріальна і пов’язана з часом. Отже, Син – лише подібний до Отця, або подібносущий.

Позиція Афанасія принципово відрізнялась від аріанської. Афанасій був впевнений, що Син є не простою якістю Отця, а єдиною з Ним божественною сутністю. Отже, Син – єдиносущий до Отця.

На Нікейському соборі перемогла позиція Афанасія, яка дозволила сформулювати Символ Віри, де визначалось, що християни вірують “у єдиного Бога...”.

Найбільш значною і загадковою постаттю післянікейської доби був Діонісій Ареопагіт.

На церковному соборі у 532 році були вперше представлені чотири трактати, підписані іменем: Діонісій Ареопагіт. Ім’я це було відомим – воно згадувалось у “Діяннях апостолів”. Діонісій Ареопагіт (тобто член Ареопагу – Верховного суду Афін) – це високоосвічений афінянин, який прийняв християнство під впливом проповіді апостола Павла. У VI столітті всі були впевнені в тому, що автором трактатів “Про імена Божі”, “Про містичне богослов’я”, “Про небесну ієрархію”, “Про земну ієрархію”, десяти Послань тощо, є той самий легендарний Діонісій Ареопагіт. Тільки в епоху Відродження було доведено, що трактати ці не могли бути написані раніше VI століття, в той час як Діонісій Ареопагіт жив у І ст. Після цього автора почали називати Псевдо-Діонісієм.

В його творах йдеться про те, що Бога можна пізнавати двома шляхами.

Перший підхід, названий негативною теологією (апофатизм), означає розуміння того, що Бог – є “ніщо”, тобто “ніщо з цього світу”. Ніщо з того, що є в нашому світі, ми не можемо порівняти з Богом – Він надзвичайно вищий, більший, істинний за будь-яку річ, будь-яке поняття і визначення. В порівнянні з цим світом Бог – Інакший. І пізнається Він не через розмірковування про Нього, але через “неосяжне з Ним з’єднання”. На думку Ареопагіта, ми можемо посилатись на Бога як на Початок, вбачаючи в ньому і Світло, і Причину, і Сутність, і Життя, і Благо, і Любов, і Мудрість, і Всемогутність, і Красу. Наведені означення є імена Бога, що відповідають різноплановим людським сприйняттям.

Другий підхід, названий позитивною теологією (катафатизм) означає розуміння того, що весь світ, все існуюче є певний образ Божий. Катафатизм пізнає Бога через пізнання сутнісних законів світобудови, що самі собою є наслідком або образом Божого творіння.

Діонісій Ареопагіт вважав, що між Богом і світом існує межа. Вона полягає у принциповій різниці існування Бога та існування світу. Існування Бога є “сокровенна безмежність”, або транс (“непрохідне”), до якого нікому не вдавалось наблизитись. Існування ж світу полягає тільки у причетності до божественного буття, до “сокровенної безмежності”.