Утопічні ідеї Томаса Мора

Томас Мор (1478 – 1535 рр.) був одним з найбільш яскравих представників філософії гуманізму. Все своє життя він намагався дотримуватися одного закону – честі та совісті. Він був глибоко віруючою людиною, але не міг не співчувати італійським вченим і філософам Ренесансу, котрих переслідувала інквізиція за їхні переконання. Тому вже в юності він був виключений з університету за симпатії до “італійських безбожників”. Але коли англійський престол посів Генріх XVIII, то він наблизив до себе Мора. Правда сам Мор тривалий час не відповідав на наполегливі запрошення короля приїхати до нього на обід, поки король не витримав і сам не приїхав у гості до Мора. Скоро він став лордом-канцлером королівства, але не обманювався стосовно королівської милості: «Якби ціною моєї голови король міг би завоювати який-небудь маєтом у Франції, вона тут же злетіла б з плечей».

У 1518 р. Томас Мор написав свою відому книгу “Утопія” – про певну державу, життя в котрій, як вважав Мор, влаштоване так, що її громадяни щасливі. Утопія – фантастичний острів у Південній півкулі, на який випадково потрапив моряк Рафаїл Гітлодей і прожив так п’ять років, а потім повернувся до Англії, щоб розповісти про те, що він побачив. В державі Утопії 54 міста, побудованих за одним і тим же планом, всі вулиці в містах мають однакову ширину, всі будинки однакові. Немає приватної власності. Кожні 10 років сім’ї переїжджають з одного будинку до іншого, щоб у них не виникало навіть подоби почуття власності. Одягаються всі також однаково. Всі громадяни працюють по шість годин на день, харчуються в основному в закладах загального харчування, причому діти старші за п’ять років повинні їсти тільки те, що залишається від дорослих. Якщо хто-небудь здійснить серйозний проступок або злочин, то він стає рабом. Єдина суворо не регламентована область життя утопійців – релігія. Дозволяється існування різних вірувань і конфесій. Жителі Утопії миролюбиві, а якщо і доводиться воювати, то вони використовують найманців з інших країн. Мор вважав, що жителі такої держави повинні бути цілком щасливими: у всіх є їжа, одяг і житло, робота, яка займає лише чверть доби, відсутні такі пороки, як заздрість і користолюбство.

Мотиви, котрими керувався Мор при створенні плану такого сірого і сумного “щасливого” життя, можна зрозуміти лише в тому випадку, якщо згадати соціально-економічні умови життя більшості європейців тієї епохи: бідність, безробіття, безпритульність, свавілля шляхти, спустошувальні війни – і все це на тлі приголомшливої розкоші окремих сеньйорів. За таких умов план влаштування держави на основі суворого розумного регламенту і свободи віросповідань виглядав дуже привабливим.

Філософські погляди Томмазо Каманелли

В перекладі з італійської мови прізвище цього філософа означає “дзвоник”. Джандоменіко Кампанелла (1568 – 1639 рр.) цілком виправдав значення свого прізвища. Це був невгамовний філософ, завжди охоплений жагою бурхливої діяльності, впевнений в своїй особливій місії перетворювача людства.

У 15 років він вступив до монашеського ордену домініканців і при постриганні прийняв ім’я Томмазо – на честь св. Фоми Аквінського. Але скромне життя звичайного монаха не могло задовольнити невгамовного Кампанеллу. Таємно від усіх він навчався мистецтву магії та астрології. Це скоро з’ясувалося, і за рішенням керівників Ордену у 1591 р. він був переданий церковному судові, котрий засудив його до кількох місяців ув’язнення.

Через кілька років Кампанелла організував змову проти Іспанії, був арештований і засуджений до страти. Але цього разу він проявив чудові акторські дані і симулював божевілля – це врятувало йому життя, але він провів у в’язниці близько 27 років. У в’язниці він писав свої філософські твори. Після помилування Кампанелла знову ледь не потрапив до рук інквізиції, але його врятував Папа Уран ХІІІ. В решті решт невгамовний італієць оселився у Франції, де користувався гучною славою філософа і мага. Король Людовік ХІІІ навіть призначив йому пенсію, кардинал Рішельє заступався за нього.

Філософське вчення Кампанелли представляє свого роду калейдоскоп з метафізики, теології, магії та утопічних проектів. У 1638 р. він опублікував трактат “Метафізика”, в якому виклав свій погляд на проблему людського пізнання. В людині, вважав Кампанелла, від народження закладені основи знання про Бога, про світ і про себе. Пізнання в уявленні Кампанелли предстає як процес, що веде до смерті. “Всі, хто пізнає, – писав він, – відчужуються від власного буття, немовби впадаючи у безумство або помираючи; ми опиняємось у царстві смерті”. Для того, щоб вибратися з цього царства смерті, необхідно, щоб процес пізнання супроводжувався усвідомленням самих себе, самопізнанням, внутрішнім почуттям, завдяки котрому ми не розчиняємось у речі, але залишаємось самими собою.

Намагаючись обґрунтувати свої знання магією, Кампанелла створив теорію панпсихізму. За цією теорією весь світ постає як “почуття, життя, душа і тіло, статуя Всевишнього”. Світ органічно єдиний – все живе у всьому, переходячи з одного в інше і забезпечуючи ціною власного існування існування більш високих істот.

Найбільш відома книга Кампанелли “Місто Сонця” – утопічний проект ідеального міста-держави, в основі якого лежать магічні та астрологічні розмірковування самого філософа. Це місто стоїть на пагорбі, що височіє над рівниною. Власне, воно і є пагорбом, оточеним сімома (за кількістю відомих на той час планет Сонячної системи) рядами, що підіймаються від його підніжжя до вершини. На самій верхівці розташований храм Сонця, який не має стін, спирається лише на міцні колони. Багато рис суспільного життя в місті взяті з проекту ідеальної держави Платона. Пороки зникли, залишились самі лише доброчинності, розділені по департаментах, що ними керують: департамент Щедрості, департамент Шляхетності та ін. Ані особистого, ані приватного майна немає – все загальне. Містом керує Жрець на ім’я Метафізик (Кампанелла позначив його астрологічним знаком Сонця). Йому допомагають три заступники – Пон, Сін та Мор (Міць, Мудрість та Любов). Всі жителі міста сповідують філософію самого Кампанелли, котрий вважав, що людство можна “виправити” і “ощасливити” – варто лише побудувати місто за вигаданими ним планом.

1 Ці науки називались мистецтвами тому, що наукою у Середні віки було прийнято називати тільки теологічне знання. А все, що було вільне від його впливу, називали “вільними мистецтвами”.