13.4.Фіскальная політика і державний бюджет .

Фіскальна політика являє собою вид економічної політики, яка спрямована на маніпулювання державним бюджетом. Сама назва «фіскальна політика» походить від латинського «fisk» - скарбниця, сховище грошей.

Фіскальна політика є в основі, оскільки вирішує головне завдання: де виконання державою своїх функцій фінансові ресурси.

Фіскальна політика може бути визначена так: це вид політики, що реалізується через систему фінансових ресурсів (державні доходи), розподілу фінансових ресурсів (державні витрати) фінансових зобов'язань.

Загалом фіскальна політика використовується через систему методів та інструментів фінансування держави, а також основних напрямків витрачання коштів держави.

Фіскальна політика підрозділяється на стимулюючу і стримуючу в залежності від її основних цілей, а також фаз економічного циклу. Стимулююча фіскальна політика необхідна для того, щоб сприяти швидкому виходу держави з фази кризи або депресії, а стримуюча фіскальна політика зазвичай застосовується для обмеження економічного зростання, перш за все, для стримування інфляції.

Фіскальна політика є ключовим компонентом економічної політики держави. Якщо вона виконується неефективно, неможливо говорити про здійснення інших видів економічної політики. Це пов'язано з тим, що через фіскальну політику безпосередньо реалізуються фіскальні інтереси держави. Причому, вони не обмежуються тільки справлянням коштів на користь держави. Функції держави набагато ширше, ніж мобілізація фінансових ресурсів, а саме наявність фінансових ресурсів забезпечує реалізацію держава своїх функцій.

Кошти, мобілізовані державою:

1. витрачаються на утримання апарату управління, оскільки саме через нього держава представляє себе суспільству;

2. спрямовані на задоволення інтересів членів суспільства, оскільки держава є соціальним інститутом.

Фіскальна політика реалізується через основні інструменти:

- Оподаткування численні обов'язкові внески громадян;

- Державні витрати.

Види фіскальної політики залежать від застосовуваних методів фінансового регулювання економіки. Розрізняють: прямі і непрямі методи фінансового (бюджетного) регулювання.

Прямі методи пов'язані з цільовими фінансуванням їх державного бюджету таких напрямків:

- Розширене відтворення;

- Непродуктивні витрати;

- Наукові дослідження;

- Інфраструктура ринку;

- Соціальна сфера;

- Віно - промисловий комплекс і так далі.

Непрямий методи засновані на системі вбудованих економічних стабілізаторів.

Вони функціонують і впливають на фінансові можливості виробників товарів і послуг та розміри споживчого попиту.

Важливу роль тут грає система оподатковувань (змінюючи ставки податків, податкові пільги, неоподатковуваний мінімум і т.д., держава впливає на величину сукупного попиту, збільшуючи або зменшуючи його).

До числа найважливіших методів регулювання відносяться політика прискореної амортизації. Її суть полягає в тому, що звільняється від оподаткування частину прибутку, яка мистецтвом перерозподіляє в амортизаційні норм амортизаційних відрахувань.

Залежно від характеру використання прямих і непрямих фінансових методів розрізняють два види фіскальної політики:

1. дискреційну;

2. НЕ дискреційну;

Термін «дискреційна» походить від латинського дію на власний розсуд.

Дискреційна фіскальна політика означає, що держава свідомо регулює величину акумульованих і витрачених фінансових коштів з метою поліпшення економічного стану країни.

Дискреційна фіскальна політика завжди переслідує три основні цілі держави:

1. досягнення повної зайнятості;

2. економічне зростання;

3. стримування інфляції;

Дискреційна фіскальна політика повинна забезпечити одночасно економічне зростання, досягнення повної зайнятості та контролю за інфляцією.

Але таке об'єднання цілей на практиці недосяжне, тому в реальності можливо досягнення цих цілей при їх поєднанні, або пріоритет надається одній меті.

Залежно від конкретної економічної ситуації в країні суб'єкт регулюючого впливу вибирає приоритетною мету. Він діє з позиції системно - ситуаційного підходу і на свій власний розсуд. Дії суб'єкта регулювання визначаються фазою економічного циклу, яку в даний момент переживає держава (економіка).

Існує чотири фази економічного циклу:

1. криза;

2. депресія;

3. пожвавлення;

4. підйом.

На фазі кризи і депресії використовується стимулююча, або рефляціонная політика, спрямована на підвищення економічного зростання та зайнятості.

На фазі підйому для стримування інфляції використовується стримуюча, або дефляцій на політика.

Дискреційна фіскальна політики залежить, як і будь-яка економічна політика, від набору інструментів для її здійснення.

Для дискреційної фіскальної політики це особливо важливо, оскільки саме інструменти і будуть визначати можливість досягнення в даній економічній ситуації.

Дискреційна фіскальна політика повинна визначити:

1. обсяг і структуру податків та інших обов'язкових платежів, за рахунок яких формуються державні доходи і які впливають на діяльність суб'єктів ринкової економіки;

2. обсяг і структуру державних витрат, таким чином, щоб вони змогли стати додатковими факторами впливу на економічну сферу.

Дискреційна фіскальна політика будується на функціональних залежностях між фінансовими змінними величинами:

1. існує залежна вартість між обсягом державних витрат і величиною ВНП (валового національного продукту).

Справа в тому, що державні витрати, як і інвестиції, мають ефект мультиплікації, тобто при їх зростанні збільшується сукупний попит, зростає випуск продукції та зайнятість працездатного населення.

Мультиплікатор державних витрат показує, у скільки зростає величина ВНП при збільшенні державних витрат на АС:

ВНП = G-МG, де

ВНП - збільшення ВНП

С - збільшення державних витрат

МG - мультиплікатор державних витрат.

2. 2-а залежність державних, що збільшення суми податків зменшує особистий наявний дохід домашніх господарств і фірм і, навпаки, зменшення податків діє в напрямку збільшення споживчого попиту, випуску продукції і зайнятості:

С = 1 / T * МТ, де

С - дохід;

Т-податки;

Мт - мультиплікатор податків.

Однак, оподаткування дає менший мультиплікаційний ефект інвестицій, пов'язано з тим, що інвестиції і державні витрати. Це пов'язано з тим, що інвестиції та державні витрати прямо впливають на величину наявного доходу, який розташовується на поточне споживання і накопичення.

Дані функціональні залежності використовується в рефляційній і дефляційній фіскальній політиці.

Дискреційна фіскальна політика НА1 фазах кризи і депресії спрямована на збільшення державних витрат і зниження податків, а на фазі підйому - на зниження державних витрат і збільшення податків.

Серйозною проблемою є формування дискреційної фіскальної політики в країнах з перехідною економікою.

У зв'язку з серйозними економічними проблемами в цих країнах вибирається

цільова функція, тому що неможливо вищеназваних як пріоритет ні одну з трьох вищезгаданих цілей.

У даній ситуації слід враховувати можливості самоорганізації економічної системи, спираючись на синергетичний підхід.

Не дискреціона фіскальна політика (НФП) - такий вид фіскальної політики, яка здійснюється через систему вбудованих економічних стабілізаторів без прямого впливу держави.

До вбудованих стадій політики, як:

- Державні доходи;

- Податки;

- Державні витрати.

Вбудовані економічно збалансованості дозволяють досягти збалансування макроекономічних системи на різних фазах циклу.

Коли економіка переживає фази кризи і депресії за рахунок банкрутства підприємство, знижується величина сукупного доходу суспільства, зростає безробіття і різко скорочується сукупний споживчий попит.

У цих умовах відбуватися автоматичне звуження податкової бази і, як результат, падіння обсягу податкових надходжень у скарбницю. У той же час під впливом скорочення рівня доходів зростає обсяг державних соціальних виплат. Таким чином, вбудовані економічної стабілізатором сприяє швидкому виходу економіки з кризи або депресії, і сприяють поверненню економічної системи до стану рівноваги.

Коли економіка знаходиться на фазі підйому і спостерігається швидке економічне зростання, а отже скорочення безробіття та наростання інфляційних тенденцій (можливо, за рахунок надлишкового попиту), автоматичні стабілізатори сприяють скороченню сукупного попиту, що стримує економічне зростання та інфляцію. Це відбувається в результаті того, що збільшення сукупних доходів всіх згоїв суспільства призводить до зростання величини податкових надходжень до скарбниці і в той же час різко скорочується обсяг державних соціальних виплат.

НФП являє собою таку фіскальну політику, яка працює на принципі саморегулювання, звичайно її реалізація додатки використанням дискреційної фіскальної політики.

Бюджет - це кошторис, або розпис державних доходів і витрат; тобто він виступає основним фінансовим планом по мобілізації і витрачання коштів.

Розрізняють бюджети загальнодержавного рівня (державний бюджет) і регіональних бюджетів.

Державний бюджет є найважливішим елементом реалізації фіскальної політики. Якщо раніше, в період класичного капіталізму, через бюджет перерозподілялися від 9 до 19% національного доходу, то з XX століття - до ½ НД і від 1 / 3 до ½ ВНП. Це дає підстави вважати бюджет однією з найважливіших макроекономічних стабілізаторів. Зростання ролі бюджетної політики пов'язано з посиленням, функцій державного управління на сучасному етапі. На сучасному етапі бюджет як макроекономічний стабілізатор дозволяє надавати стабілізуючий вплив на макроекономіку як у короткостроковому, так і в довгострокових періодах.

У першому випадку мова йде про проведення регулюючої антикризової фіскальної політики, виходячи з фаз економічного циклу. При цьому використовується стимулююча фіскальна політика (експансивна фіскальна політика) на фазі кризи або депресії для стимулювання економічного зростання та підвищення рівня зайнятості за рахунок збільшення державних витрат і скорочення державного оподаткування.

При фазі підйому використовується стримуюча (рестриктивна) фіскальна політика з метою подолання <<перегріву>> економіки для стримування інфляції. Вона досягається через збільшення рівня оподаткування при одночасному скорочення державних витрат.

Таким образом бюджетний механізм дозволяє вирівнювати економічну кон'юнктуру в короткостроковому періоді.

У другому випадку за допомогою бюджетних інвестицій досягає вирішення таких довготривалих і складних макроекономічних проблем, як:

1. структурна перебудова економіки;

2. поліпшення екології;

3. забезпечення військово-промислового комплексу;

4. стимулювання окремих галузей народного господарства.

Найважливіша роль бюджету на сучасному етапі реалізується завдяки його

оптимальної структури.

Структура бюджету включає дві основні частини:

1. державні доходи.

2. державні витрати

Основну частину доходів державного складають податки.

Обсяг податкових надходжень досягає місцевого рівня.

Через податки до бюджету направляється близько 30% ВНП в США та Японії та від 40 до 50% у Німеччині, Франції, Швеції.

Основну частину податкових надходжень складають прямі податки, при цьому на першому місці стоїть індивідуальний - прибутковий податок (від 1 / 4 до 1 / 2 всіх надходжень до бюджету). У базу оподаткування включаються особисті доходи громадян, незалежно від джерел їх формування заробітна плата, підприємницький прибуток, рента, дивіденд, гонорар, відсоток і т.д., тобто трудові доходи від власності. Зазвичай індивідуальний прибутковий податок стягується за прогресивною системою оподаткування. Ставки оподаткування коливаються від мінімуму 10-25%, до максимуму 28-70%.

Друге місце в системі прямих податків займає податок на прибуток компаній (до 20% надходжень до бюджету). В даний час бюджетні надходження за рахунок податку на прибуток компаній мають тенденцію до зменшення. Базою оподаткування виступає оподатковуваний прибуток, який розраховується як різниця між валовою виручкою та виробничими і комерційними витратами, а також витрат що повністю або частково звільняються від оподаткування (до них відносяться витрати на НДДКР - науково-дослідні дослідно-конструкторські роботи, внески в благодійні фонди) .

Оподатковуваний прибуток - валовий виторг від реалізації - виробничо - комерційного видатка - відрахування, що звільняються від оподаткування.

Максимальна ставка податку на прибуток коливається від 30 до 50%, вище 50% стягувати не ефективно.

Прямі податки мають значну еластичністю, тобто спостерігається прямо- пропорційна залежність між надходженнями від них до бюджету і величиною ВНП. Тому прямі податки розглядають як важіль централізованого впливу на економіку.

Суттєву роль в бюджеті відіграють непрямі податки, які включають до ціни товарів і цілком оплачуються покупцями. До них відносяться:

- Податок з обороту (США, Канада);

- ПДВ (Західноєвропейські країни);

- Далі йдуть акцизи, якими переважно обкладаються алкогольні напої, тютюнові вироби і бензин;

- Митні збори: їхня частка в бюджеті коливається від 1 до 8%.

У структурі соціальних внесків домінують внески підприємств, оскільки внески найманих працівників сягає суттєво менших величин.

Витрати державного бюджету поділяються на дві основні частини:

- Економічні;

--Соціальні.

Економічні витрати, в першу чергу направляються на:

- Фінансування основних виробничих фондів, підтримку окремих галузей чи регіонів;

- Інвестиції в людський фактор (витрати на освіту, підвищення кваліфікації);

- Фінансування державних закупівель в певних підприємств;

- Забезпечення військово - промислового комплексу (прямі і непрямі воєнні витрати);

- Крім того, сюди ж відноситься зміст самого апарату управління.

Соціальні видатки або соціальні трансфери на охорону здоров'я, пенсійне забезпечення компенсацію у разі втрати роботи і т.д.

Загалом, у світовій практиці спостерігаються такі тенденції в структурі державних бюджетів:

1. значно зростає частка соціальних витрат;

2. скорочується величина витрат на керування та військово-промисловий комплекс;

3. постійно зростає частка видаткової частини бюджету в обсязі ВНП. Цей факт призводить до стійкого бюджетного дефіциту.

У цілому, ідеальним є збалансований бюджет, який зводиться до нульовим сальдо (різниця, залишок) і який означає рівність дохідної та видаткової частини.

Однак практики показують, що збалансування є скоріше виключенням, ніж правилом.

Збалансування бюджету характерний для економіки класичного капіталізму, а на сучасному етапі він досягає дуже рідко, і звідси, правомірне питання: від чого заздрості дефіцит або профіцит державного бюджету і чи потрібно державі зобов'язання домагатися збалансованості бюджету.

Бюджетний дефіцит викликає тим, що держава здійснює політику макроекономічної стабілізації на основі циклічної.

Під час фаз кризи і депресії державні витрати зростають, а доходи - навпаки знижуються, що призводить до негативного сальдо бюджету. Таким чином бюджетний дефіцит є закономірним явищем: якщо б держава намагалася будь-якою ціною уникати його, - це призводило б до дестабілізації макроекономіки.

Якщо економіка переживає період підйому, то державні витрати скорочуються, а доходи ростуть. Таким чином бюджет зводиться з позитивним сальдо і виникає ситуація неврівноваженості бюджету.

Отже, бюджетний дефіцит, як профіцит, виступає закономірним наслідком використання збалансування макроекономіки на циклічної основі. Неврівноваженість бюджет пов'язана з макроекономіки.

Бюджетний дефіцит сам по собі не є економічною проблемою, тому що характерний для більшості країн на сучасному етапі. Проблема виникає тоді, коли бюджетний дефіцит-набуває хронічного характеру на тлі негативного розвитку макроекономіки (в першу чергу для країн з перехідною економікою, що розвиваються).

При бюджетному дефіциті можуть бути використані такі джерела фінансування як:

1. грошова емісія;

2. залучення позабюджетних коштів;

3. іноземні кредит.

4. внутрішнє кредитування за рахунок випуску державних облігацій внутрішньої позики казначейських векселів.

Варіанти пов'язані кредитуванням (3, 4) можуть бути небезпечними, тому що призводять до зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

При цьому, якщо рівень заборгованості сягає критичної межі, то необхідно вживати термінових заходів по виходу з цієї ситуації, тому що держава потрапляє в боргову яму, розрахунки з обслуговування боргу постійно зростають, що посилює соціально-економічне становище населення.

Хронічний бюджетний дефіцит притаманний країнам з перехідною економікою, країнам, що розвиваються (зокрема Україні).

Основні проблеми реформування нашої бюджетної політики:

1. необхідно приймати бюджет до настання фінансового року;

2. необхідний контроль за використанням доходної і витратної частин бюджету (план повинен відповідати факту);

3. Необхідно забезпечувати взаємозв'язку пріоритетних цілей економічної політики з бюджетною.