Тема 12. Регулювання макроекономіки(с.71-78) План

12.1. Сутність і функції регулятора макроекономіки.

12.2. Основні варіанти макроекономічного регулювання.

12.2.1. Механізм ринкового саморегулювання.

12.2.2. Держава в системі регулювання макроекономіки.

12.2.3. Змішана система регулювання макроекономіки.

12.3. Командно-адміністративне управління та проблеми його

реформування.

12.1.Сутність і функції регулятора макроекономіки.

Макроекономічний регулятор являє собою суспільний спосіб управління структурою народного господарства: регулятор необхідний для того, щоб підтримувати забезпечення пропорційного розвитку макро економічної системи, при цьому повинні підтримуватися збалансовані співвідношення між обсягом і структурою суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту і громадськими потребами. Звідси, функціями макроекономічного регулятора виступають:

• Підтримання стабільних пропорцій між обсягом і структурою суспільного виробництв і сукупного суспільного продукту і суспільними потребами;

• Визначення основних інструментів макроекономічного регулювання;

• Підтримка оптимальних пропорцій народного господарства;

• Забезпечення стабільних доходів всіх членів суспільства;

• Досягнення ефективності суспільного виробництва в масштабах держави.

Функціонування регулятора макроекономіки залежить від конкретних історичних умов.

Розглянемо докладно основні варіанти макроекономічного регулювання.

Механізм ринкового саморегулювання у найбільш розвиненому вигляді існує в період класичного капіталізму. У цей час формується єдиний ринок в масштабі держави, що базується на приватній власності товаровиробників і конкуренції, коли втручання держави у товарно-ринкове господарство практично не було потрібно, основним макроекономічним регулятором виступав сам ринок. Ринок вирішував головне завдання макроекономічного регулювання - забезпечував збалансованість макроекономічної пропозиції. «Невидима рука ринку» за рахунок системи цін забезпечувала взаємоув'язок обсягів і структури ринкового попиту та пропозиції. Ринок знаходився в точці рівноваги, де повністю використовувалися економічні ресурси, забезпечувалось максимальне задоволення суспільних потреб, а рівень ринкових цін найбільшою мірою відповідав рівню вартості товару.

Питання «Що?», «Як?», «Для кого виробляти?» Вирішувались індивідуально кожним підприємцем, проте система ринкових цін встановлювала прямий і зворотний зв'язок між попитом і пропозицією і тим самим забезпечувала стабільність і ефективність функціонування ринкової системи. Поступово в ринковій системі досконалої конкуренції формуються монополістичні тенденції: крім суб'єктів мікроекономіки, що домінували на ринку чистої конкуренції і базувалися на приватній власності, з'являються мезосистеми - великі підприємства чи господарські асоціації, що базуються на спільній частковій власності і тим самим призводять до монополізації ринку. У цей період порушуються основні принципи ринкового саморегулювання епохи вільної конкуренції. Ринок вже не здатний забезпечити стабільність економічного розвитку (виникають економічні диспропорції та кризи), вирішити систему соціальної стабільності (забезпечити всім власникам чинників сильні доходи), забезпечити розвиток неприбуткових галузей, підтримувати розвиток освіти, науки і культури. Велика депресія та світова економічна криза кінця 20-х, початку 30-х років ХХ століття з усією гостротою поставив питання про необхідність активного механізму регулювання замість ринкового саморегулювання