Тема 13. Проблеми досягнення макроекономічної рівноваги. Економічна політика.(с.79-91) План

13.1 Економічна політика як засіб подолання

макроекономічної не рівноваги.

13.2 Безробіття і соціальна політика в сфері зайнятості.

13.3 Фактори і макроекономічні регулятори інфляції в

системі антиінфляційної політики.

13.4 Фіскальна політика і державний бюджет.

13.1.Економічна політика як засіб подолання макроекономічної не рівноваги.

Макроекономічна нерівновагу пов'язане з циклічним розвитком капіталістичної економіки, що є серйозною проблемою для будь-якої держави і вимагає пошуку ефективних заходів подолання. Практика показала, що ринковий механізм саморегулювання виявляється тут неефективним, а державний регулятор, з огляду на його стабільність і силу, в змозі справитися з серйозними соціальними і економічними проблемами.

Система державних заходів щодо регулювання процесу суспільного відтворення для досягнення заздалегідь поставлених цілей називається економічною політикою.

Структура економічної політики включає суб'єкти регулювання: систему державних органів, і безпосередніх виконавців - чиновників; об'єкти та суб'єкти, на які спрямовано регульований вплив інструментів регулювання - макроекономічні показники, або змінні, за допомогою яких здійснюється регулюючий вплив; індикатори - макроекономічні показники, що дозволяють визначити ефективність регулюючого впливу: мета, тобто сукупність певних якісних і кількісних показників, які необхідно досягти.

Основною метою макроекономічного регулювання виступає вирішення проблеми «магічного трикутника», в вершинах якого знаходяться економічне зростання, інфляція і безробіття,

Економічні зростання

Інфляція Безробіття

Тобто, подолання інфляції та безробіття в суспільстві та забезпечення стабільного економічного зростання. «Магічний трикутник» тому і отримав таку назву, що не можливо одночасно досягти максимального економічного зростання і усунути інфляцію і безробіття, можливо тільки компроміси поєднання цих трьох цілей, при якому один з них досягається за рахунок "деякої жертви" іншими.

13.2.Безработіца і соціальна політика сфері зайнятості.

Проблема макроекономічної не рівноваги на ринку праці полягає в тому, що не вдається збалансувати кількість працівників, що пропонують свою робочу силу, і наявну чисельність робочих місць. Звідси, виникнення зайвих працівників і поява безробіття.

Для того, щоб визначити рівень безробіття, все населення країни підрозділяють на: економічно активне і неактивна.

Економічно активне - об'єднання осіб, працездатного віку, які бажають працювати. Воно поділяє на:

- Зайнятих, тобто осіб, які працюють за наймом, працюють на сімейних підприємствах, є підприємцями. Або тимчасово відсутні на роботі, наприклад, через хворобу, у зв'язку з навчальною відпусткою;

-безробітних, тобто тих осіб, які пропонують робочу силу, але

не мають місця роботи.

Звідси, рівень безробіття визначається як відношення чисельності безробітних до економічно активного населення, помноженому на 100%:

Уб= Б/ЕА *100%

Або те саме, але в іншій формі:

Уб= ЕА-3/ЕА *100%

Для того, щоб боротися з безробіттям, необхідно розуміти її основні види і причини.

Індустріальна стадія капіталізму, у зв'язку із застосуванням органічної структури капіталу на макрорівні (збільшення обсягу основних фондів порівняно з знижуючоюся чисельністю найманих працівників у результаті впровадження машинної техніки) породила такі види безробіття:

1) текучу, або циклічне безробіття, пов'язану з фазами економічного циклу - кризою і депресією;

2) приховане безробіття, що відноситься до сільськогосподарських працівниками і дрібним підприємцям;

3) застійне безробіття, що включає сезонних працівників і надомників.

Сучасний етап науково-технічної революції породжує нові види безробіття, причини яких знаходять загальнонаціональні масштаби. До таких видів безробіття належить:

1) технологічна, пов'язана з виробництва;

2) структурна, пов'язана із занепадом окремих галузей і регіонів;

3) фрикційна, пов'язана з тим, що певні працівники і соціальні групи виявляються якимось періодом без роботи, поки підшукують для себе більш вигідні місця застосування робочої сили.

Структурне і фрикційна безробіття часто породжується одними і тими ж причинами, наприклад, занепадом традиційних галузей (вугільна промисловість), тому вони дуже близькі за своїм характером.

Існують різні підходи до проблеми безробіття з позиції різних економічних шкіл.

Кейнсіанська школа вважає, що - то держава при будь-якій ціні, навіть за рахунок інфляції, має боротися з безробіттям.

Цілком протилежну позицію займають монетарний. Вони вважають, що інфляція - це занадто дорога ціна, оскільки боротьба з безробіттям шляхом підвищення інфляції може мати набагато гірші наслідки для економіки, ніж вищий рівень безробіття. З точки зору сучасної економічної науки, економіка не може повністю ліквідувати безробіття. Завжди буде мати місце природного рівня безробіття, що дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття. Завданням держави в цих умовах є підтримання природного безробіття на мінімально допустимому рівня. Згідно із законом Оукена перевищення природного рівня безробіття на 1% спричиняє за собою скорочення ВНП на 2,5% звідси зрозуміло, що держава повинна приймати комплексні заходи, спрямовані на стримування зростання безробіття, що перевищує її природний рівень.

Основні напрямки зайнятості зводяться до наступної політики держави в сфері зайнятості, зводяться, до наступного:

По-перше, держава стимулює створення нових робочих місць, скорочення тривалості робочого дня та робочого тижня, розподілення робіт між працівниками, дострокове звільнення на пенсію осіб перед пенсійного, віку:

По-друге, створюються біржі праці і агентства з працевлаштування як посередницькі організації на ринку праці, що прискорюють процес укладання трудових угод;

По-третє, існує соціальне страхування по безробіттю з метою підтримки тих, хто опинився без роботи з різних причин, і тому не може утримувати сім'ю.