69. Зміни в системі правоохоронних органів урср під час Великої Вітчизняної Війни.

У перший же день війни, 22 червня 1941 р. Президія Верхов­ної Ради СРСР затвердила Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і и районах воєнних дій, яким встановлювався порядок організації, комплектування і розг­ляду справ військовими трибуналами. Військові трибунали Черво­ної армії і Військово-Морського флоту створювались в округах, флотах, арміях, корпусах і дивізіях1

Лінійні суди залізничного і водного транспорту були також реорганізовані у військові трибунали. Військові трибунали військ НКВС будувались за територіальними ознаками — окружні й обла­сні військові трибунали військ НКВС. Штати військових трибуналів затверджувались спільними наказами НКЮ, НКО чи НК ВМФ СРСР. Діяльність трибуналів мала значною мірою репресивний ха­рактер.

Аж до окупації території України функціонувала і загальна судова система УРСР. В її підсудності зберігалась частина кри­мінальних справ, а також основна маса цивільних справ.

У перший період війни деякі обласні суди України, які опини­лися у прифронтовій смузі, діяли і як військові трибунали, і як за­гальні суди, залишаючись у підпорядкуванні НКЮ УРСР.

Із введенням воєнного стану на території України значно роз­ширилася мережа військової прокуратури. Наказом НКЮ СРСР і Прокурора СРСР від 24 червня 1941 р. установлювався порядок здійснення прокурорського нагляду, участі у діяльністі військових трибуналів.

Обласні та районні прокуратури прифронтової смуги були во­єнізовані, а згодом на воєнний стан переведено практично всі ланки прокуратури республіки. Прокурори, що працювали в прифронто­вій смузі, залишались у підпорядкуванні Прокурора УРСР, але здійснювали свою діяльність у тісному взаємозв'язку з військовою прокуратурою. Наказом Прокурора СРСР від 27 серпня 1942 р. апа­рат прокуратури республіки реорганізовано в оперативну групу Прокуратури УРСР. Надалі частина працівників прокуратури була призвана до лав Червоної армії, евакуйована і продовжувала свою роботу в органах Прокуратури РРФСР та інших республік.

Надзвичайні обставини першого етапу війни призвели до ще більшої централізації керівництва всіма службами державної без­пеки і охорони громадського порядку.

Постановою ДКО від 17 липня 1941 р., Указом Президії Вер­ховної Ради СРСР від 20 липня 1941 р. НКВС і НКДБ СРСР об'єд­нано в Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР. На початку серпня були об'єднані наркомати внутрішніх справ і державної безпеки УРСР.

Одним з найважливіших завдань органів внутрішніх справ та державної безпеки стала охорона тилу радянських військ. Постано­вою Раднаркому СРСР від 25 червня 1941 р. «Про начальників охо­рони військового типу» запроваджується інститут фронтових і ар­мійських начальників охорони військового тилу. 26 червня 1941 р. наказом НКВС СРСР були призначені начальники військ з охорони тилу фронтів, у тому числі і на території України. їм підпорядкову­валися прикордонні, оперативні, конвойні війська, війська НКВС з охорони залізничних споруд і особливо важливих підприємств про­мисловості, розміщених на території Української республіки.

Для формування, озброєння і навчання винищувальних бата­льйонів при НК13С УРСР. обласних, міських і районних управлін­нях та відділах були організовані оперативні групи. Організація і напрями роботи оперативних груп визначались у розпорядженні наркомату внутрішніх справ УРСР від 16 липня 1941 р.

На органи внутрішніх справ та державної безпеки лягла пля­мою репресивно-каральна функція. Це передусім участь у діяльно­сті «загороджувальних загонів», яким, згідно з сумнозвісними нака­зами міністра оборони СРСР № 160 віл 16 серпня 1941 р. і № 227 від 28 липня 1942 р., надавалося право розстрілу «у позасудовому по­рядку» Ці загони брали участь у знищенні значно: кількості в'язнів радянських тюрем.

Основні завдання органів НКВС з розгортання в тилу ворога збройного опору сформульовано директивою НКВС УРСР від 14 серпня 1941 р. З липня 1941 р. до червня 1942 р. тільки органами НКВС УРСР було сформовано, підготовлено, озброєно і закинуто в тил ворога 778 партизанських загонів, 662 диверсійні групи, які на­лічували близько ЗО тис. чоловік, а також 505 розвідників, кур'срів, зв'язкових.

Відповідно до Указу «Про воєнний стан» значно розширились обов'язки органів міліції Низкою наказів, директив НКВС СРСР і УРСР конкретизовано завдання органів міліції в умовах воєнного часу. З початку війни структура міліції не зазнала особливих змін, змінилась сама організація роботи, з'явилися нові напрями діяль­ності, наприклад боротьба а організованим бандитизмом, дезерти­рами, вилучення зброї в населення. У прифронтових районах всі працівники міліції були переведені на казармений стан. При набли­женні фронту багато представників міліції зі зброєю в руках стри­мували наступ військ противника.