Тема 7 Філософська антропологія розуму

Принцип раціональності як відмітна ознака людини. Людина як animal rationale: традиція та сучасність. Іманентність раціональності втіленню людського буття. Теоретична установка як головне досягнення античної культури. Дух змагальності як передумова діалогічного розсудливого. Гомерівський «раціоналізм» та біблейський «психологізм». Розум та істина, пізнання та ейдос. Ступені когнітивної поведінки за Аристотелем. Середньовічна людина між вірою та розумом. Новочасова зміна дихотомії духу та плоті на дихотомію тіла та розуму. Типи новочасової раціональності. Розум як автономія та як процес, пов’язаний зі спілкуванням. Ідентифікація раціональності та логіки. Взаємини раціо та логосу. Класична критика розуму. Людина як суб’єкт теоретичного та практичного розуму. Раціональність як «відкритість світові». Компенсаторна роль духовних пізнавальних досягнень. Реакція психологізму на трансценденталістські тлумачення розуму. Людина розумна як людина, що грає.

Розум та сприйняття. Багатоманіття філософських інтерпретацій сприйняття. Інтенціональність світосприйняття. Проблема самосприйняття. Глузд як інтелект. Інтелект та духовність. Розрізнення теоретичного та практичного розуму. Метафізика розуму. Метафізика як форма раціоналізації. Її двоїстий вплив на сукупний духовний досвід людства. Криза метафізики та початок її нового самовизначення. Поняття як проекції душевних символів. Раціональне та ірраціональне. Некласична філософія про природу розуму. Критичний раціоналізм. Пізнання як сенс людського існування. Багатоманіття філософських визначень пізнання та його чинники. Онтологічно самостійне визначення: знання як частина світового цілого. Археологія європейського пізнання. Пізнання, освіта та виховання. Освіта як дисциплінарна практика й як спосіб людського буття. Поняття комунікативного розуму. Подолання ізоляції між правовими та моральними підходами як передумова «гуманітаризації» суспільства. Вичерпаність класичної раціональності як чинник «дегуманізації» модерної культури.

Суб’єкт як метафізична сутність людини та носій розуму. Подолання субстанціоналізації людини. Емпіричний та трансцендентальний суб’єкти. Фундаментальний характер «суб’єкта-спостерігача» в культурі Нового часу. Укоріненість пізнавальної функції у структурі життєвого світу. Поняття суб’єктивності. Людська суб’єктивність як неповноцінність та як важливий аспект буття. Поняття «надлюдського» суб’єкта. Свідомість як дихотомія суб’єкта та об’єкта за К. Ясперсом. Гносеологічний підхід до свідомості. Свідомість як мислення. Свідомість та самосвідомість. Роль розуму у сприйнятті себе як суб’єкта сприйняття. Розум як гарант достовірності власного буття людини. Вирішальна роль самосвідомості у формуванні особистості. Суб’єкт власної дії та власного буття. К. Поппер про свідомість як світ об’єктивного змісту думок. Структурно-антропологічне тлумачення свідомості. Топологія свідомості та простір думки. Роль розуму у процесі самоздійснення. Здатність до вибору як підвалина внутрішньої автономії особистості. Негація як невід’ємна складова вибору. Поняття самоактуалізації. Розширення границь людських можливостей. Характеристики особистості, що самоактуалізується. Типи самоактуалізації. Біологічні підстави самоактуалізації та її трансцендування.