Тема 5. Система технологій вирощування овочевих культур Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Овочівництво – важлива галузь сільськогосподарського виробництва, що постачає населенню країни незамінні харчові та дієтичні продукти харчування. Овочі багаті на вітаміни, мінеральні речовини, каротин, а окремі з них на фітонциди. Споживання овочів сприяє поліпшенню обміну речовин, забезпечує нормальний розвиток і функціонування організму людини, підвищує його стійкість проти захворювань. Овочі використовують також як сировину для переробної промисловості, де їх квасять, солять, маринують і консервують.

Овочівництво також є специфічною галуззю, яка має такі економіко-технологічні особливості: низьку транспортабельність продукції; великий набір вирощуваних культур (більше 100), для кожної з яких властива особлива агротехніка; ускладнену механізацію окремих виробничих процесів, що вимагає значних затрат ручної праці; потребу в працівниках певної спеціалізації і відповідній техніці; організацію товарної обробки, зберігання та реалізації овочів; велику трудомісткість робіт, що зумовлює високі сумарні витрати.

За тривалістю життя овочеві культури поділяють на одно-, дво-багаторічні. За біологічними та агротехнічними особливостями, а також властивостями продуктивних органів, овочеві культури поділяються на такі групи: 1) капустяні: родина капустяних – капуста білоголова, червоноголова, савойська, кольорова, брюссельська, кольрабі, броколі; 2) коренеплідні: родина селерових – морква, петрушка, пастернак, селера; лободових – буряки; капустяних – редька, редиска; 3) бульбоплідні: родина пасльонових – картопля; 4) цибулинні: родина цибулинних – цибуля-ріпка, цибуля-шалот, цибуля-порей, цибуля багатоярусна, часник; 5) плодові: родина пасльонових – помідори, перець, баклажани, фізаліс; гарбузових – огірки, кавуни, диня, кабачки, патисони, гарбузи; бобових – овочевий горох, квасоля, боби; родина тонконогових – цукрова кукурудза; 6) листкові: родина айстрових – салат; лободових – шпинат; селерових – кріп; капустяних – пекінська капуста, гірчиця салатна, крес-салат; 7) багаторічні: родина гречкових – щавель, ревінь; цибулинних – цибуля-батун, шніт, слизун, запашна; спаржевих – спаржа; капустяних – хрін, катран, айстрових – естрагон та ін.; 8) гриби – шампіньйони.

Овочеві культури вимогливі до факторів навколишнього середовища, від яких залежить їх ріст та розвиток. Всі ці фактори об’єднують у чотири групи: 1) кліматичні (світло, вологість, температура і склад повітря); 2) едафічні (ґрунт з його фізичними властивостями, вмістом вологи і елементів живлення); 3) біотичні (мікро- і макрофлора, взаємовплив рослин у посівах); 4) антропогенні (діяльність людини – застосування добрив, машин, пестицидів, забруднення атмосфери, пасинкування тощо).

Галузями овочівництва є: 1) овочівництво відкритого ґрунту; 2) овочівництво закритого ґрунту; 3) зберігання продукції овочівництва; 4) переробка овочів. У відкритому ґрунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому – овочі і розсаду.

Вирощуванням овочів займаються різні виробничі типи господарств. Найбільша кількість товарної продукції виробляється у спеціалізованих овочівницьких господарствах. В останні роки велика кількість овочевої продукції вирощується на дачних, присадибних ділянках та у фермерських господарствах. Поряд з овочівницькими господарствами вирощуванням овочів займаються сільськогосподарські підприємства інших напрямків спеціалізації. У них ця галузь розвивається як додаткова для забезпечення власних потреб. Овочівництву властива зональна спеціалізація.

В овочівництві відкритого ґрунту, залежно від площі ріллі і структури посівів овочевих культур, застосовують переважно 4-8-пільні сівозміни. В овочівництві закритого ґрунту для раціонального використання площ парників і теплиць, на відміну від сівозміни відкритого ґрунту, складають культуро- і рамозміну.

Найбільші обсяги виробництва овочів зосереджені в господарствах Донецької, Київської, Одеської, Дніпропетровської областей і Криму. Раціональна структура посівних площ овочевих культур у сівозміні визначається спеціалізацією господарства, ґрунтово-кліматичними і організаційно-господарськими умовами. У спеціалізованих господарствах різних зон України окремі овочеві культури займають неоднакову площу (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Структура посівних площ овочевих культур у різних регіонах України, %

Культура	Зона України
	Степ	Лісостеп	Полісся
Капуста	17,2	22,2	33,1
Помідори	33,8	17,9	5,4
Огірки	11,3	16,0	22,2
Цибуля	8,8	5,9	1,2
Столові буряки	4,1	5,7	9,9
Морква	5,0	7,9	10,4
Інші овочеві культури	19,8	24,4	17,8

Зверніть увагу, що основні виробничі процеси в овочівництві організовують відповідно до розроблених технологічних карт. По всіх овочевих культурах обов’язково враховують: 1) організацію робіт з обробітку ґрунту і внесення добрив; 2) строки сівби і садіння розсади; 3) організацію догляду за рослинами і збирання врожаю.

Технологія і організація робіт з обробітку ґрунту, внесення добрив під овочеві культури здебільшого таке ж, як і при вирощуванні польових культур. Слід лише враховувати, що овочеві культури більш вологолюбні і не витримують пересихання ґрунту, більше “потерпають” від бур’янів. Тому обробіток ґрунту під овочеві культури має бути спрямований на нагромадження в ньому вологи і поживних речовин, забезпечення доброї аерації, швидке прогрівання його навесні та знищення бур’янів. Під ранні овочеві культури проводять глибоку оранку. На чорноземах глибина оранки становить 25-28 см, на підзолистих ґрунтах Полісся вона не повинна перевищувати товщину гумусного горизонту, щоб не вивернути на поверхню менш родючий шар його.

Систему удобрення в овочевій сівозміні треба запроваджувати з урахуванням грунтово-кліматичних умов району, наявності добрив тощо. Капуста, огірки й цибуля добре реагують на внесення органічних добрив. Мінеральні добрива слід застосовувати переважно під провідні культури овочевої сівозміни – капусту, помідори, огірки, цибулю, а також під насінники. Поєднане внесення мінеральних добрив навіть з невеликою кількістю гною (10 т/га) ефективніше, ніж внесення лише мінеральних добрив, навіть у більших дозах.

Насінний матеріал в овочівництві має велике значення. Насіння має відповідати посівним якостям. Технологія вирощування овочевих культур поєднує в собі сортову і посівну оцінки якості насіння. Посівні якості насіння (чистота, маса 1 000 насінин, вологість, життєздатність, енергія проростання, схожість, зараженість шкідниками і збудниками хвороб) характеризують придатність його до сівби.

З метою передпосівної підготовки насіння овочевих культур до сівби застосовують такі технологічні операції: калібрування, протруювання, намочування і пророщування, прогрівання, гартування, обробку добривами і біологічно активними речовинами, дражування, барботування, інкрустацію, опромінювання, термічну обробку тощо.

В овочівництві строки сівби залежать від біологічних особливостей культур, кліматичних умов району і призначення врожаю. Основними факторами для одержання дружних сходів є тепло і волога. Розрізняють такі строки садіння і сівби овочевих культур: ранньовесняні, пізньовесняні, літні, озимі, підзимні і зимові. Норми висіву, глибина загортання і схожість насіння І класу овочевих культур наведені в табл. 5.2.

Таблиця 5.2

Норми висіву, глибина загортання і схожість насіння І класу овочевих культур

Культура	Норма висіву, кг/га	Глибина загортання, см	Схожість, %
			лабораторна	польова
Баклажани (розсадні)	0,7-0,9	0,5-1,0	75	60-70
Капуста безрозсадна	2,0-2,5	1,5-2,0	90	40-60
Капуста розсадна	0,4-0,6	0,5-1,5	80	70-75
Огірки	5-7	3-5	90	70-80
Кабачки і патисони	2-3	4-6	95	70-80
Гарбузи	3-4	5-7	95	75-80
Помідори безрозсадні	2-3	1,5-2,5	85	50-60
Помідори розсадні	0,4-0,6	0,5-1,0	85	70-80
Цибуля-ріпка*	8-10	2-3	80	30-40
Цибуля-сіянка	70-80	2-3	80	45-55
Цибуля-порей	7-9	2-3	80	30-40
Цибуля-батун	12-14	2-3	80	25-35
Цибуля-ріпка з сіянки діаметром до 1,4 см	600-800	3-4	100	90-95
Цибуля-ріпка з сіянки діаметром до 1,5-2,2 см	800-1 200	4,0-4,5	100	90-95
Морква для ранньовесняної сівби	4-6	1,5-2,0	70	25-35
Морква* для літньої і підзимньої сівби	6-10	1,5-2,0	70	15-25
Пастернак	5-6	2-3	70	20-30
Петрушка*	4-6	1,5-2,0	70	20-25
Селера	2-3	0,5-1,5	75	15-25
Перець (розсадний)	0,5-0,7	0,5-1,0	80	60-70
Буряки багатонасінні	12-16	2-4	80	40-50
Буряки однонасінні	8-10	2-4	80	35-40
Боби	250-300	6-8	90	80-85
Горох	150-200	3-5	90-95	70-80
Квасоля	200-250	4-8	85	75-80
Кукурудза	22-25	5-7	85	75-80
Ревінь (розсадний)	2,8-3,2	1,5-2,0	85	50-60
Редиска	14-15	1-2	85	40-60
Редька	4-6	2-4	85	35-40
Салат листковий*	3-5	1,0-1,5	80	40-50
Салат головчастий*	1,0-1,5	1,0-1,5	80	30-40
Шпинат*	30-40	1,5-2,0	70	40-50
Кріп на зелень*	25-40	2-3	60	40-45
Кріп технічний*	12-13	2-3	60	30-35
Щавель*	3-4	1,0-1,5	80	40-45
Часник: зубки масою до 2 г	500-800	5-6	100	85-90
Часник: зубки масою 2-5 г	900-2 000	6-8	100	90-95
Часник: зубки масою понад 5 г	2 200-3 000	7-9	100	90-95

^* При підзимній сівбі норму висіву збільшують на 25-30 %.

В овочівництві одним із основних агротехнічних заходів, від яких значною мірою залежить урожайність культур, є правильне розміщення рослин на площі. Основні способи сівби і садіння овочевих культур: розкидний, вузькорядний, широкорядний, широкосмуговий, пунктирний, стрічковий, рядковий та квадратно-гніздовий. Удосконаленням квадратно-гніздового способу сівби і садіння є стрічково-гніздовий спосіб, за якого широкі міжряддя (90-100 або 110 см) чергуються з вузькими (50 або 40 см). У рядку рослини розміщують гніздами на відстані 60-70 см одну від одної, що дає змогу проводити міжрядний обробіток ґрунту впоперек рядків. При різних способах сівби і садіння схеми розміщення мають забезпечувати нормальні умови росту й розвитку рослин та максимальне використання механізації під час догляду за посівами і збирання врожаю. Тому посівні машини повинні рівномірно висівати насіння, загортати насіння на однакову глибину та забезпечувати прямолінійність рядків.

Для сівби насіння використовують спеціальні овочеві сівалки під різні культури, а також використовують зернові, льонові та зерно-трав’яні сівалки. Норма висіву залежить від розміру насіння, його посівної придатності, температури і вологості ґрунту, глибини загортання, площі живлення тощо.

В овочівництві широко застосовують і розсадний метод вирощування овочевих культур. В Україні близько 40 % овочевих культур вирощують способом розсади. Затрати на її вирощування часто становлять 35-50 % собівартості овочів. Це пов’язано з тим, що витрати господарства на підготовку культиваційних споруд, створення штучного мікроклімату і вирощування культур значні. Однак порівняно з безрозсадним способом розсадний дає можливість значно зменшити норму висіву насіння і мати врожай у більш ранні строки, вирощувати культури з тривалим вегетаційним періодом у районах з порівняно коротким літом, а також зменшити витрати на догляд за рослинами у відкритому ґрунті та більш інтенсивно використовувати площу відкритого і закритого ґрунтів. Отже, розсадний метод овочівництва економічно вигідний.

Розсаду вирощують двома способами: 1) безпосереднім висіванням у ґрунт парника, теплиці або розсадників насіння; 2) накільченого у поживні горщечки або кубики. Рослини вирощують спочатку загущено (сіянці) з наступним пікіруванням (пересаджуванням) або розріджено (без пікірування). Розсаду висаджують вручну або механізовано (розсадосадильними машинами СКН-6, СКН-6А, МПР-5,4, при цьому затрати праці зменшуються в 5-6 разів).

Система технологій догляду за овочевими культурами повинна бути спрямована на найбільш раціональне використання рослинами поживних речовин, вологи і сонячної енергії для формування максимального врожаю з одиниці площі. Агротехнічні заходи, які вона передбачає, здійснюють в оптимальні строки з урахуванням біологічних особливостей культур, грунтово-кліматичних умов зони. Запізнення з виконанням їх призводить до збільшення виробничих затрат і недобору врожаю.

Технологічні процеси догляду за різними овочевими культурами такі: 1) боронування (ротаційними мотиками МВН-2,8М, ротаційними боронами БРУ-0,7, сітчастими боронами БСО-4А) і мульчування посівів; 2) боротьба з бур’янами; 3) проріджування посівів (боронуванням, букетуванням, проріджувачами УСМП-5,4 і ПСА-2,7); 4) розпушування міжрядь (культиваторами КРН-4,2, КОР-4,2, КРН-2,8МО, КРН-5,6, УСМК-5,4, фрезами КГФ-2,8, ФПУ-4,2, КФО-5,4, прополювальними дисками ППР-5,4); 5) підгортання рослин (культиваторами-підгортачами КОН-2,8ПМ); 6) пасинкування і прищипування рослин; 7) зрошення (дощування машинами і установками ДДА-100М, КДУ-55М, “Фрегат”, “Днєпр”, ДДН-70, ДДН-100, ДКШ-64 та ін., полив по борознах – підґрунтовий, краплинний, шланговий та ін); 8) запилення рослин (до 90 % за допомогою бджіл); 9) використання стимуляторів росту рослин; 10) боротьба із шкідниками і хворобами.

Найбільш трудомісткою у вирощуванні овочевих культур є технологія збирання врожаю. При цьому більше половини затрат праці припадає на виконання робіт вручну. На збиранні помідорів, капусти, огірків та інших овочевих застосовують платформи ПТ-3,5, столових буряків і моркви – бурякопідкопувачі, цибулі – збиральні машини ЛКГ-1,4 та сортувальний пункт ПМЛ-6, капусти – комбайн МСК-1, що зрізує головки і завантажує їх у транспортні засоби. Проте рівень вітчизняного машинобудування сьогодні ще не дає змоги максимально механізувати роботи із збирання овочевих культур.

Система технологій овочівництва закритого ґрунту містить у собі різні культиваційні споруди та утеплені грядки. Залежно від призначення, можливих строків використання і техніко-економічних показників споруди закритого ґрунту можна поділити на: 1) зимові та весняні теплиці; 2) шампіньйонниці; 3) парники; 4) утеплений ґрунт; 5) припарникові ділянки відкритого ґрунту; 6) допоміжні господарські будівлі. Теплиці, парники і утеплений ґрунт розміщують поряд. Господарства, які мають багато парників і теплиць, називаються тепличними комбінатами.

Основними технологічними процесами в овочівництві закритого ґрунту є: 1) підготовка і заміна ґрунту або його стерилізація; 2) внесення добрив і обробіток ґрунту; 3) садіння розсади або висівання насіння; 4) догляд за культурою до плодоношення; 5) догляд і збирання врожаю в період плодоношення; 6) ліквідація культури і дезинфекція приміщення теплиці. У тепличному господарстві необхідно впроваджувати раціональні культурозміни, які дають змогу одержувати з теплиць 3-5 врожаїв овочів в установлені, згідно з плановим завданням, строки.

Гриби шампіньйони умовно за способом вирощування належать до групи овочевих культур закритого ґрунту. Це цінний продукт харчування. Для вирощування шампіньйонів будують також спеціальні культиваційні приміщення – шампіньйонниці. Один із найбільш відповідальних технологічних прийомів при вирощуванні грибів – підготовка живильного середовища.

В овочівництві важливими технологічними операціями є товарна обробка, зберігання та заготівля вирощеної продукції. Недостатня організація їх спричинюється до втрати 30 % овочевої продукції. У більшості господарств овочі сортують одночасно із збиранням. У великих сільськогосподарських підприємствах овочі звозять на спеціальні сортувальні пункти, де проводять товарну обробку, готуючи їх до реалізації у свіжому вигляді і для закладання на зимове зберігання відповідно до вимог діючих стандартів. Овочі, які не відповідають вимогам стандартів, вибраковують і відправляють на додаткову доробку або згодовують тваринам.

Транспортують овочі для реалізації, як правило, автомобілями, рідко – залізницею. При цьому їх укривають брезентом, щоб захистити від надмірного випаровування ними вологи. Збереження якості овочів великою мірою залежить від тари. Використовують переважно дерев’яні ящики, контейнери. Перспективною є тара з полімерних матеріалів, шпону, картону. Деякі овочі транспортують у мішках і навалом. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи. Зберігають овочі у приміщеннях, обладнаних холодиль- ними установками, активною вентиляцією.

Для забезпечення населення свіжими овочами протягом цілого року необхідно організувати їх надійне зберігання. Овочі, закладені на зберігання товстим шаром у купи, засіки, кагати або траншеї без належної вентиляції швидко зігріваються і загнивають. Краще зберігати їх за певних температур і вологості повітря.

За додержання правильного режиму зберігання природні втрати овочів не перевищують встановлених норм. Овочі можна зберігати як у постійних, так і в тимчасових сховищах. У господарствах, де немає досконалих сховищ, узимку овочі псуються, що призводить до значних збитків.

Сільськогосподарським підприємствам економічно вигідно частину овочів, особливо нестандартних, переробляти у власних консервних цехах. Це збільшує зайнятість робочої сили протягом року і запобігає додатковим втратам вирощеної продукції. Раціональна технологія товарної обробки, транспортування і зберігання овочів дає змогу забезпечити безперервне постачання їх населенню у свіжому вигляді, збільшити доходи підприємства.

Важливо знати економічні основи виробництва овочів відкритого і закритого ґрунтів. Виробництво окремих видів овочів відкритого ґрунту характеризується різним рівнем затрат праці на гектар посіву. Особливо трудомістке вирощування капусти ранньої, томатів, моркви і цибулі. Порівняно менші затрати праці на виробництві капусти середньостиглої і пізньої.

Затрати праці в сільськогосподарських підприємствах у середньому на 1 га овочевих культур становлять 772 люд.-год. Трудомісткість вирощування овочів відкритого ґрунту в 2,5-3 рази більша, ніж картоплі. Затрати праці на гектар посіву овочевих культур нерівномірно розподіляються протягом року. Особливе напруження у використанні робочої сили відзначається в період масового збирання врожаю.

Внаслідок низької врожайності овочевих культур рівень затрат праці на виробництво одиниці продукції залишається ще досить високим. З розрахунку на 1 ц овочів затрати праці в сільськогосподарських підприємствах різної форми власності становили 6-8 люд.-год. В овочівництві існує тісний взаємозв’язок між урожайністю овочевих культур і продуктивністю праці.

Важливим показником економічної ефективності овочівництва відкритого ґрунту є собівартість овочів. У структурі собівартості овочів найбільша частка витрат припадає на оплату праці (близько 40-45 %), насіння і садивний матеріал, утримання основних засобів, організацію виробництва і менеджмент. Значно зросла собівартість овочів внаслідок різкого підвищення цін на енергоносії та матеріально-технічні засоби.

Низький рівень рентабельності виробництва окремих овочевих культур пояснюється головним чином їх високою собівартістю, а також труднощами реалізації готової продукції, внаслідок чого знижуються її якість і ціна.

Економічна ефективність виробництва овочів закритого ґрунту визначається системою таких показників: виходом продукції (кг, грн.) на 1 м² площі теплиці і однієї рами; затратами праці на 1 ц овочів і на 100 грн. валової продукції; собівартістю 1 ц овочів; ціною реалізації 1 ц продукції; прибутком на 1 ц овочів, на 1 люд.-год., на 1 м² площі і на одну раму; рівнем рентабельності. Виробництво овочів у закритому ґрунті більш трудомістке порівняно з овочівництвом відкритого ґрунту.

У різних зонах України високоефективне також вирощування овочів у весняних теплицях під плівкою. Це дає змогу одержувати ранній високий урожай овочів при порівняно менших інвестиціях і відносно низьких виробничих витратах. За останні роки кількість плівкових теплиць збільшилась, їх використовують переважно для вирощування огірків і томатів.

Високої ефективності виробництва овочів досягають у тих господарствах, що поєднують овочівництво відкритого і закритого ґрунтів. Раціональним поєднанням овочівництва відкритого і закритого ґрунтів можна забезпечити споживання овочів населенням за науково обґрунтованими нормами. При цьому у свіжому вигляді з поля повинно реалізовуватись 30 % овочів, із закритого ґрунту – 10, після зберігання – 28 і в переробленому вигляді – 32 % продукції.

З метою підвищення економічної ефективності виробництва овочів доцільно впровадити такі заходи: збільшити виробництво розсадних овочевих культур (томатів, перцю, баклажанів та ранньої капусти) в горщиках і пакетах; провести реконструкцію зимових теплиць з переведенням їх на виробництво овочів за енергозберігаючими технологіями і забезпеченням насінням гібридів огірків та помідорів вітчизняної селекції; виділення спеціальних сировинних зон вирощування овочевих культур за технологією, яка забезпечує одержання екологічно чистої овочевої продукції; розширення мережі спеціалізованих магазинів фірмової торгівлі; впровадження інтенсивних технологій, які забезпечують механізацію виробничих процесів; проведення комплексу засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, знищення бур’янів; використання високоврожайних і придатних для механізованого збирання сортів та ін. Високу економічну ефективність вирощування помідорів забезпечує, наприклад, астраханська технологія, що пояснюється переважно збереженням розсади і механізацією виробничих процесів.