1. Поняття правоздатності. Поняття дієздатності. Структура норми права.

Правосуб’єктність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта бути учасником правовідносин.

Правосуб’єктність складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність – це визначена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Дієздатність – це визначена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Деліктоздатність – це здатність особи нести відповідальність за вчинене ним правопорушення.

Норма права – це загальнообов’язкове формально-визначене правило поведінки, що встановлюється (санкціонується) і забезпечується державою та спрямовується регулювання певного виду суспільних відносин.

Структура норми права – це внутрішній зміст правової норми, що виражається у наявності логічно пов’язаних між собою елементів.

До структури норми права входять гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза – структурний елемент норми права, що описує конкретні обставини (умови) за наявності або відсутності яких реалізується дана норма.

Диспозиція – структурний елемент норми права, в якому безпосередньо закріплюється те чи інше правило поведінки, тобто конкретні права та обов’язки суб’єктів правовідносин.

Санкція – структурний елемент норми права, що передбачає наслідки порушення правової норми, визначає вид та міру відповідальності для суб’єкта, що вчинив правопорушення.

Існують різні підстави класифікації норм права на види.

Залежно від ролі в механізмі правового регулювання виділяють такі види правових норм:

• регулятивні

• охоронні

Залежно від суб’єктивних прав і обов’язків виділяються:

• правонаділяючі норми;

• забороняючі норми;

• зобов’язуючі норми.

За методами правового регулювання розрізняються такі види правових норм:

• імперативні норми

• диспозитивні

• рекомендаційні норми

За сферою дії розрізняються такі види правових норм:

• норми загальної дії

• норми обмеженої дії

• локальні норми

Залежно від предмету правового регулювання виділяються норми галузей права, наприклад, цивільні, кримінальні, адміністративні, екологічні норми права. Галузеві норми права поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми права встановлюють права, обов’язки та заборони, а процесуальні – порядок, методи та форми реалізації матеріальних норм.

Окрім наведеної класифікації виділяються окремі спеціальні види правових норм. До таких норм відносяться:

• норми-дефініції

• норми-принципи

• декларативні норми

• колізійні норми

• оперативні норми

2. Поняття системи права та її класифікація. Поняття та види форм (джерел) права.

Система права – це внутрішня структура права, що відображає єдність і диференціацію взаємопов’язаних між собою правових норм, інститутів та галузей.

Система права країн континентальної Європи, так само, як і деяких інших країн, поділяється на два великі блоки – публічне та приватне право.

Класифікація

Система романо-германського права:

1. Публічне (конституційне, кримінальне, фінансове, адміністративне)

2. Приватне (цивільне, сімейне, торгівельне)

Система англо-американського права:

1. Загальне (право власності, податкове, морське)

2. Право справедливості (право довірчої влади, акціонерне право)

3. Статутне (екологічне, право соціального абезпечення)

До сфери публічного права відносяться правові норми, що стосуються порядку формування та діяльності органів державної влади і управління, а також регулюють відносини, у яких однією із сторін виступають органи державної влади і управління.

До сфери приватного права відносяться правові норми, які регулюють і охороняють відносини приватних власників у процесі виробництва і обігу матеріальних та нематеріальних благ.

Основними структурними елементами системи права є норма права, інститут права, підгалузь права, галузь права.

Галузь права – це відокремлена сукупність правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини.

Виділяються самостійні галузі права, які регулюють відносно відокремлені групи суспільних відносин (наприклад, цивільне, кримінальне, трудове право тощо), та комплексні галузі права, які регулюють суспільні відносини, що охоплюються і іншими галузями права (екологічне, аграрне право).

До складу галузей права часто входять підгалузі, тобто сукупності правових норм, що регулюють більш вузькі, ніж галузі права, груп суспільних відносин. Наприклад, до цивільного права входять такі підгалузі, як спадкове, авторське, зобов’язальне право і т.д.

Інститут права – це відокремлена група правових норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду.

Розрізняють такі види правових інститутів:

• галузеві (інститути дарування, заповіту) та міжгалузеві (інститути договору, вини);

• регулятивні (інститут купівлі-продажу, оренди) та охоронні (інститут цивільно-правової відповідальності);

• матеріальні (інститути кредиту, поставки) і процесуальні (інститути апеляційного та касаційного оскарження).

Система законодавства – це сукупність нормативно-правових актів, прийнятих компетентними правотворчими органами державної влади.

Термін «законодавство» використовується у широкому і вузькому значенні. Законодавство у вузькому значенні – це сукупність законів (в т.ч. конституції та кодексів) виданих парламентом або прийнятих на референдумі, а у широкому значенні – це сукупність усіх нормативно-правових актів, прийнятих усіма правотворчими органами, незалежно від їх рівня.

Форма (джерело) права – це способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм.

До джерел (форм) права відносяться: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий договір, нормативно-правовий акт і правова доктрина.

Правовий звичай – це сформоване внаслідок багатократного повторення однакових дій правило поведінки, що санкціонується і забезпечується державою.

Правовий звичай як основне джерело права притаманний для держав з недостатньо розвинутими правовими системами (країни Екваторіальної Африки, Мадагаскар тощо). У більшості держав правовий звичай може застосовуватися до відносин, не врегульованих законодавством. Наприклад, відповідно до ст. 7 ЦК України цивільні відносини, не врегульованих законодавством або договором, можуть регулюватися усталеним звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Крім того, значна роль звичаю як формі права відводиться і міжнародним правом.

Правовий прецедент – це рішення судового або адміністративного органу у конкретній справі, яке стає обов’язковим для вирішення інших подібних справ.

Розрізняються два види правового прецеденту – судовий, тобто рішення у справі, що виноситься судом, та адміністративний, тобто рішення у справі, що приймається органом державного управління. Прецедент як джерело права характерний для країн з англосаксонською (прецедентною) правовою системою (Англія, США, Канада, Австралія). В Україні силу прецеденту мають лише рішення Європейського суду з прав людини.

Правова доктрина – це сукупність ідей, наукових поглядів та концепцій про існуюче та необхідне для певного суспільства право.

В якості джерела права доктрина іноді застосовується в англосаксонській системі загального права. В окремих випадках положення правової доктрини відтворюються і у рішеннях Конституційного Суду України, проте не як джерело права, а як мотивування судді щодо його позиції у справі.

Нормативно-правовий договір – це письмовий договір між правотворчими суб’єктами, в якому закріплюються загальнообов’язкові норми права.

Особливістю нормативно-правового договору є те, що його норми стають обов’язковими не лише для самих сторін договору, а й для інших осіб. До числа нормативно-правових договорів відносяться міжнародні договори (укладаються між державами та міжнародними міжурядовими організаціями), федеративні договори (укладаються між суб’єктами федерації при утворенні федерацій), а також колективні договори та угоди (укладаються між трудовим колективом та роботодавцем). Нормативно-правовим також був т.зв. Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України, підписаний 08.06.1995 р. Цим договором визначалася структура та повноваження органів державної влади в Україні на період до прийняття нової Конституції.

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, що містить норми права і видається компетентним правотворчим органом із дотриманням встановленої процедури.