8. Поняття та ознаки конституційного права України.

Конституційне право – це сукупність правових інститутів і норм, що закріплюють засади державного ладу та територіальний устрій, визначають правовий статус особи та регулюють суспільні відносини, пов’язані з організацією та діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування.

Різні галузі права відрізняються одна від одної за предметом та методом правового регулювання.

Предмет галузі права – це ті групи суспільних відносин, на врегулювання яких спрямовуються норми цієї галузі права.

Предмет конституційного права становлять конституційно-правові відносини, до складу яких входять такі групи суспільних відносин:

1) відносини політичного характеру, що характеризують якісні риси держави – державний суверенітет, форму правління, форму державного устрою, державний режим, належність і суб’єкти державної влади, форми та механізми її здійснення, загальні засади організації та функціонування політичної системи;

2) найважливіші економічні відносини, що є основою економічної системи держави (економічною передумовою владарювання) і характеризують існуючі у суспільстві форми власності, ступінь гарантованості захисту власника, способи господарської діяльності, систему забезпечення соціальних потреб членів суспільства в галузях освіти, культури, охорони здоров’я тощо;

3) відносини, що характеризують принципові взаємозв’язки держави з особою і складають основи правового статусу людини і громадянина. Зокрема, це відносини, що визначають:

• належність особи до громадянства своєї держави;

• характер становища особи в суспільстві та принципи її взаємозв’язків з державою;

• основні права, свободи і обов’язки особи та ступінь їх гарантованості з боку держави тощо;

4) відносини з приводу організації та діяльності органів державної влади, взаємозв’язок найголовніших ланок державного апарату;

5) відносини, що складаються у процесі реалізації права народу на самовизначення, а також відносини пов’язані з державно-територіальним і адміністративно-територіальним устроєм;

6) відносини, що визначають засади і принципи організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні, діяльності органів місцевого самоврядування.

Метод правового регулювання – це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється регулювання тих чи інших суспільних відносин.

У конституційному праві використовуються такі основні методи правового регулювання:

• установчий метод – значна кількість конституційно-правових норм закріплюють факт існування конкретних державно-правових явищ. Наприклад, ст. 1 Конституції України визначає, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Установчий характер мають також норми Конституції, які визначають Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади (ст. 75), Президента України – як главу держави (ст. 102) і т.д.;

• метод зобов’язання. У формі покладання обов’язку на конкретних суб’єктів сформульована преважна більшість конституційно-правових норм, що стосуються, наприклад, організації та функціонування влади: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ст. 3 Конституції України); «Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування» (ст. 84); «Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави» (п. 1 ст. 106) тощо;

• метод заборон. Конституційно-правові норми часто формулюються як заборони вчиняти певні дії: «Цензура заборонена» (ст. 15); «На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» (ст. 17); «Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд» (ст. 103) та ін.;

• метод дозволу (правонадільчий метод). Такий метод найчастіше застосовується для встановлення прав та свобод людини, а також для визначення компетенції державних органів: «Кожна людина має невід’ємне право на життя» (ст. 24), «Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань» (ст. 89); «У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова верховної ради України» (ст. 107) і т.д.