2. Форми підприємств Форми підприємств залежно від власності

В умовах ринкової економіки, як уже за­значалось, виникає безліч форм підпри­ємств. Для того, щоб у них розібра­тись, звичайно, слід для класифікації застосувати певний крите­рій, за яким здійснюється розмежування їх.

Одним з таких критеріїв є форма власності на засоби вироб­ництва. За ним можна виділити підприємства державні, коопера­тивні, приватні, змішані.

Роздержавлення і приватизація не приведуть повністю до лік­відації державних підприємств.

Не можуть бути приватизовані підприємства оборонної про­мисловості, а також ті об'єкти, збереження яких у державній власності диктується завданнями обороноздатності та безпеки держави. Не підлягають приватизації об'єкти, що здійснюють ді­яльність, яка є монополією держави: підприємства з видобутку рід­кісних копалин, наприклад, золоті копальні, уранові рудники, а також підприємства лікеро-горілчаної та тютюнової промисловос­ті тощо.

269

Є підприємства, які мають належати одному господарю — дер­жаві, інакше буде порушена цілісність, ефективність системи. Це підприємства зв'язку, енергетики. Наша країна повинна зберегти єдину транспортну систему (залізничний, повітряний, водний тран­спорт). Глобальне розв'язання ряду екологічних проблем також вимагає збереження деяких державних підприємств.

За рішенням уряду України крім перелічених, у державній власності мають залишатися підприємства з випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, отруйних засобів; метрополітени, трубопровідний транспорт, меліоративні та захисні споруди, водо­сховища; транспортні засоби спеціального призначення; хлібо­приймальні та хлібозаготівельні організації; підприємства лісовід­новлення, лісорозведення і охорони лісу; рибокомбінати, підпри­ємства соляної промисловості.

Державні підприємства мають такі особливості і риси:

по-перше, державні підприємства бувають загальнодержавними (республіканськими) і комунальними. У першому випадку суб'єк­том права є держава в особі Верховної, Ради України. У другому випадку суб'єктом права виступають адміністративно-територіаль­ні одиниці в особі місцевих органів влади різних рівнів.

Ці органи управляють підприємствами через призначених або уповноважених директорів, начальників тощо.

По-друге, існують розмежування відповідальності суб'єктів права державної власності. Держава та її адміністративно-терито­ріальні одиниці не відповідають за діяльність один одного.

По-третє, слід звернути увагу на особливий правовий режим майна державного підприємства. Майно, що є державною влас­ністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення, крім випадків, перед­бачених законодавством України.

По-четверте, у випадку прийняття рішення про ліквідацію під­приємства або його банкрутства трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, що засноване на колективній власності.

По-п'яте, трудовий колектив державного підприємства має пра­во на власність. Прибуток, що залишається у державному під­приємстві після сплати податків та інших платежів (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу під­приємства. Частина цього прибутку передається у. власність чле­нів трудового колективу у порядку і розмірах, що визначені зако­нодавством України.

Сума прибутку, яка належить члену трудового колективу, утво­рює його вклад. На суму вкладу члену трудового колективу за його бажанням можуть бути видані акції.

На вклад (акції) підприємство щорічно виплачує проценти

270

(дивіденди). Розмір частини прибутку, що використовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за узгодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути використаний на спорудження або придбання житлового будинку чи інших об'єктів соціально-культурного при­значення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) в порядку і строки, що визначені загальним рі­шенням адміністрації й трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) ви­плачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та інши­ми кредиторами підприємства.

Як бачимо, сьогодні значна увага приділяється поєднанню ін­тересів працівника з інтересами державного підприємства.

Створюються певні стимули заінтересованості в результатах господарської діяльності державного підприємства.

Значну групу підприємств являють собою підприємства, засно­вані на колективній власності. Суб'єктами права колективних під­приємств є їхні трудові колективи. Форми колективних підпри­ємств різноманітні: орендні, кооперативні, акціонерні, господарські товариства, господарські об'єднання та ін.

Право колективної власності виникає на основі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення коопе­ративів, акціонерних товариств, інших господарських об'єднань; передачі державних підприємств в оренду, викупу колективами державного майна; перетворення державних підприємств на ак­ціонерні та інші товариства.

В умовах ринкової економіки існують підприємства, засновані на приватній власності. Приватні підприємства можуть грунтува­тися на індивідуальній трудовій власності і на власності підпри­ємця з використанням праці найманих працівників за контракта­ми (договорами).

До першої форми, як правило, належать дрібні підприємства (майстерні, ательє тощо).

Приватні підприємства з використанням найманої праці мають три форми: приватні підприємства, що належать одному власни­ку; підприємства, які перебувають у власності партнерів, і корпо­рації.

Підприємство з одним власником означає, що підприємець ве­де свої справи у власних інтересах, має у своєму розпорядженні матеріальні ресурси і капітальне обладнання, необхідні для вироб­ничої діяльності, особисто контролює виробництво і використання продукції.

271

Таке підприємство має ряд переваг: власник має значну свобо­ду дій, існує досить сильний безпосередній стимул до ефективного виробництва. Але є і недоліки: як правило, фінансових ресурсів одноособового підприємця недостатньо для створення досить ве­ликого підприємства, комерційні банки не дуже охоче, надають великі кредити (через що банкрутство найчастіше трапляється серед приватних підприємств одноособового володіння). Слід вра­ховувати й те, що на власника підприємства лягає багато обо­в'язків, функцій з організації виробництва, опанувати якими одній людині не так легко. Це не гарантує завжди досить високої якості управління.

Значно краще йдуть справи на підприємствах, що засновані на партнерстві.

Партнерство — це форма організації бізнесу, за якої дві або більше осіб домовляються про володіння підприємством і його управлінням. Для цього вони об'єднують свої фінансові ресурси і вміння вести справи.

На підприємствах, що грунтуються на партнерстві, виявляєть­ся ряд переваг: завдяки спеціалізації в управлінні досягається більш висока ефективність виробництва, об'єднуються значні ре­сурси, що зменшує загрозу банкрутства і створює певну довіру банків. Недоліки цих форм господарювання полягають у тому, що при наявності партнерів можливі розходження в поглядах, інте­ресах, що іноді затримує прийняття відповідних рішень; необмеже­на відповідальність призводить до того, ідо доводиться нести збит­ки за помилки своїх партнерів.

В умовах ринкової економіки одержують розвиток корпорації. Корпорація — це правова форма бізнесу, яка не пов'язана з кон­кретними особами. Вона являє собою юридичну особу, яку визнає уряд, і яка має ресурси, активи, виробляє і продає продукцію, має право на одержання кредитів, несе відповідальність за свою ді­яльність.

Корпорація — це найбільш ефективна форма організації бізне­су в питаннях залучення грошового капіталу. Через продаж акцій і облігацій можна залучити заощадження багатьох осіб.

У корпораціях існує обмежена відповідальність. Власники кор­порацій (тобто власники акцій) ризикують тільки тією сумою, яку вони заплатили за акції, їхні особисті активи не ставляться під загрозу, навіть якщо корпорація збанкрутіє.

Корпорація має можливості збільшувати до величезних розмі­рів обсяг виробництва, впроваджувати новітню техніку і техноло­гію, бути висококонкурентною на ринку.

Корпорації утворюються як акціонерні підприємства. З самого початку вони можуть набувати форми акціонерних товариств.

272

Акціонерним визнається товариство, що має статутний фонд, який поділено на певне число акцій однакової номінальної вар­тості.

Засновниками акціонерних товариств можуть бути підприємст­ва, організації, особи. Акції розповсюджуються або шляхом від­критої підписки на них (купують всі) або розподіляються між са­мими засновниками.

Вищим органом акціонерних товариств є загальні збори акціо­нерів. Голосування на загальних зборах відбувається за принци­пом: одна акція—один голос (як уже зазначалось, усі акції ма­ють однакову номінальну вартість). Виконавчим органом акціо­нерних, товариств є правління.

Новою формою .підприємств, в якій здійснюється співробітни­цтво держави з іншими державами (через підприємство), є спіль­ні підприємства. Ця форма передбачає створення в Україні міжна­родних об'єднань з іноземною участю. Разом з тим Україна може брати участь у створенні підприємств на території інших країн.

Створення підприємств з іноземною участю дає змогу залучи­ти в економіку сучасне устаткування і технологію, матеріальні та фінансові ресурси, а також управлінський досвід.

Сучасні підприємства сприяють насиченню споживчого ринку якісними товарами, забезпеченню конкурентоздатної продукції та розвитку завдяки цьому експортної бази країни.

Спільні підприємства діють на принципах взаємовигідності, збалансованості інтересів. Вони визначають порядок об'єднання фінансових ресурсів, розподілу продукту, форми і методи спільної діяльності у сфері виробництва і послуг.

Основною вимогою до діяльності спільних підприємств є ва­лютна самоокупність, що передбачає орієнтацію їх на експорт власної продукції.

Спільні підприємства на території України мають усі права юридичної особи згідно з українським законодавством: укладають від свого імені договори, користуються майновими і немайновими правами і несуть відповідні обов'язки, можуть бути відповідачем і позивачем в суді та арбітражі.

Підприємство може самостійно здійснювати будь-які види гос­подарської діяльності, дозволені в Україні, якщо вони передбачені його статутом, встановлювати ціни на продукцію, що виробляється (безумовно, з урахуванням цін світового ринку), відкривати за рубежем філіали і представництва.

За своїми зобов'язаннями спільні підприємства несуть відпові­дальність усім майном, що їм належить.

Прибуток спільних підприємств утворюється як в карбованцях, так і в іноземній валюті. У випадку переказу іноземним учасни-

273

кам їхньої частки прибутку за кордон спільне підприємство спла­чує податок в іноземній валюті.

Майно спільних підприємств не підлягає конфіскації або рекві­зиції в адміністративному порядку.