3. Методи захисту від валютних ризиків

Валютний ризик – це небезпека грошових (валютних) втрат в результаті змін валютних курсів у період між підписан­ням контракту, укладанням і здійсненням платежу по ньому (завершенням угоди). Проблема валютних ризиків у світовій економіці стала відчутною з поч. 70-х рр. ХХ ст., з переходом до системи плава­ючих валютних курсів.

В сучасних умовах захист від валютних ризиків є одним із найважливіших елементів ЗЕД. У рамках кожної ТНК створюються особливі структурні підрозділи, що управляють валютними ризиками. Залежно від цілей і завдань, які ставлять перед собою економічні суб'єкти в управлінні валютним ризиком, розрізняються дві основні категорії методів захисту від валютних ризиків: внутрішні і зовнішні.

Внутрішні методи являють собою заходи, спрямовані на запобігання (хеджування, страхування) валютного ризику. Серед внутрішніх методів управління валютним ризиком необхідно виділити такі:

- вибір валюти, у якій здійснюються комерційні операції;

- вибір умов, форм та інструментів розрахунків і платежів;

- використання застережень (взаємних поступок) контра­гентів;

- маніпулювання термінами платежів, розрахунків;

- організація та удосконалення системи управління ліквідністю.

Управління валютним ризиком починається з вибору валю­ти. Кожний із учасників обирає «вигідну» для себе валюту розрахунків. «Вигода» полягає в тому, що при зміні курсу компанія не тільки уникає валютного ри­зику, але й отримує додатковий прибуток. Так, експортер (кредитор) обирає «сильну» валюту, курс якої підвищується в період дії контракту. Імпортер (по­зичальник), навпаки, обирає «слабку» валюту платежу, курс якої протягом контракту знижується. Цей метод захисту від валютного ризику має свої недоліки. По-перше, контрагенти не вільні у виборі валюти, оскільки інтереси кожного з них про­тилежні. Тому той контрагент, який отримав можливість вибирати вигідну для себе валюту, повинен надати своєму партнеру по угоді будь-яку іншу поступку в контракті. По-друге, очікування або прогнози зміни валютних курсів мо­жуть не виправдатися, і тоді потенційні вигоди перетворю­ються на збитки.

Метод захисних застережень, угод. Передбачаючи можливість зміни умов контракту в процесі виконання, угоди нейтралізують валютний ризик.

Маніпулювання тер­мінами розрахунків. Тактика містить два підходи до ви­конання платіжних зобов'язань: прискорення і уповільнення платежів. Якщо очікується зниження курсу валюти плате­жу стосовно національної валюти, то боржнику вигідно затримати платежі, якщо очікується підвищення – необхідно прискорити платежі.

Особлива роль в управлінні валютними ризиками належить методу регулювання ліквідністю компаній, що включає: чіткий облік, планування і прогнозування грошових потоків; послідовне скорочення ризикових періодів і грошових сум, що піддають­ся ризикам; підвищення ефективності і відповідальності управлінського апарату тощо. Система регулювання корпоративної ліквідності вимагає дотримання певних принципів:

1) доходи, одержувані всіма підрозділами міжнародних кор­порацій, необхідно переводити у країни з пільговим податковим режимом;

2) при підвищенні курсу валюти країни головної ком­панії прибутки закордонних підрозділів міжна­родних корпорацій варто залишати на місці або реінвестувати; при зниженні – переводити у країну базування головної компанії.

Зовнішні методи спрямовані на зниження грошових втрат від вже виявленого валютного ризику. До основних зовнішніх методів управління валютними ри­зиками належать такі:

- термінові операції, а також їх різновиди  – фінансові ф'ючерси, опціони;

- ведення рахунків в іноземній валюті;

- запозичення й інвестування в іноземній валюті;

- використання різних форм розрахунків по зовнішньоеко­номічних операціях.

При здійсненні злиттів і поглинань міжна­родні корпорації використовують дві основні форми розра­хунків: безпосередньо в грошовій формі і на основі обміну акціями між компаніями. Роль і питома вага другої форми останнім часом значно зростає. Це пояснюється тим, що злиття на підставі обміну акціями відбуваються в основному між великими корпораціями, вартість цінних паперів яких не може викликати сумніву, і тим, що основна частина міжнародних операцій припадає на розвинуті країни, де функціонують великі диверсифіковані фондові ринки.

Нині виділяються ще дві форми розрахунків з міжнародних операцій, зокрема, придбання економічних об'єктів за рахунок (у рахунок) частини зовнішнього боргу країни-реципієнта. Особливо успішно така форма поглинань діє з 80-х рр. ХХ ст. у країнах, що розвиваються. Це пов'язано із загостренням проблеми зовнішнього боргу і кризою неплатежів. Викупляючи певну суму боргу, інвестор отримує на цю суму економічні об'єкти. Вигода для інвестора: ціна боргових зобов'язань, що викуповуються, досить низька.

В якості зовнішніх методів страхування від валютних ри­зиків можуть також використовуватися такі засоби, як лізингові, факторингові операції, утворення спільних страхових фондів тощо.